Трактування феномену свідомості у філософії М. Мамардашвілі

 

 

Я, звісно, не вперше пишу есе, або ж есей, якщо слідувати вимогам української літературної мови, проте щоразу перед написанням такої роботи я ще раз заглядаю у словник, щоб просвітлити у голові – а що ж я власне роблю? Якщо ми введемо у графі пошуку Google слово «есе», то отримаємо щось схоже на це: «невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми». В своєму первинному значенні «есе» узагалі означає «начерк».

До чого був такий віддалений вступ? Просто я одразу хотіла б визначити, що в даній роботі навряд чи можна буде зустріти не те що безліч, а хоча б одну-дві світлі думки. Адже для такого не балуваного філософськими першоджерелами читача як я робота із творами Мараба Мамардашвілі була надзвичайно складною. Втім це саме той варіант, коли археперешкоди викликають не фрустрацію, а бажання їх долати. Отже, у даному есе я спробую висловити своє розуміння рефлексій Мамардашвілі на тему феномену свідомості.

Варто, напевне, почати із того, що зазначити, що Мараб Констянтинович так і не зміг відповісти на питання, а що ж таке свідомість? В ході своїх мисленєвих операцій він описував його багатьма способами, застосовуючи найрізноманітніші визначення, про які ми поговоримо нижче, проте дійшов до твердження, що теорія свідомості узагалі є неможливою, адже свідомість ніколи не може стати для нас об’єктом. Як зазначив філософ у одному із своїх виступів, як люди ми знаємо про свідомість все, але як вчені – не знаємо нічого. Тому й у різних варіаціях проблема свідомості врешті виразилася у Мамардашвілі у такій загальній формі, яку можна подати приблизно так: проблема свідомості полягає у тому, щоб в самій еволюції космосу побачити ЩОСЬ, до чого ми мусимо застосувати поняття» свідомість».

Власне феномен свідомості мислитель ставив у один ряд із проблемою життя. І обгрунтовував це двома, доволі дивними на перший погляд постулатами, які, якщо їх брати комплексно, як продукти експліцифікації реальної філософії, так як Мамардашвілі і постановив у бесіді «Как я понимаю философию», видаються очевидними. По-перше, його теж не можливо чітко експліцирувати, адже феномен свідомості, як і життя, доступний нам на рівні інтуїції, але коли ми намагаємося його висловити визначеннями так чи інакше впираємося у якісь обмеження (тому то грамотні філософи взагалі не переходять за межу, де їм потрібно дати чітке означення такому феномену). По-друге, так як живе не хоче помирати, тому відтворює себе у живому, так і свідомість тягнеться до світу і до того, щоб відтворювати себе у цьому світі.

Далі я хотіла б спробувати відштовхуючись від цих двох тверджень розвинути власне думку – чому ми не можемо експліцирувати свідомість до звичайного поняття філософії, як проявляється» життєствердження» свідомості, у якому вигляді існує свідомості у Всесвіті і для кожної окремої людини і чи є взагалі вона дана нам природньо, або ж навпаки – мислення є нетиповим для людини. І врешті моєю метою буде вийти на ту нитку, що привела Мамардашвілі до думки про неможливість пояснення свідомості, а лише її розуміння.

Почати, на мою думку, найкраще із того, в якому вигляді свідомість існує.

В самого Мамардашвілі ми можемо виділити цілу купу пояснень, через які він виходить на свідомість. Це і нульовий космічний феномен, і потенційність, і можливість більшої свідомості, і стан, в який щоразу потрібно впадати, як в миттєвість, і даний метафізичний досвід перебування в світі, і факт еволюції, який людина не може забути і т. д. Проте із даних тверджень, взятих відірвано від цілого ряду мислинєвих ходів, зрозуміти про свідомість можна не більше, ніж нічого.

Набагато продуктивніше буде привести один невеликий приклад. Так, ми бачимо дім. Хоча, якщо вдуматися, то бачимо лише якусь його частину, залежно від кута огляду. Тим не менше, хоч бачимо ми лише, наприклад, одну стіну дому, ми говоримо, що бачимо весь дім. І те, що ми бачимо, не бачучи, і є буття, в сенсі горизонта можливостей нашого судження про такого роду мислинєві утвори. Звідси ми виходимо на думку, що людина мусить, в такому разі, відсторонитися від звичного світу і дивитися очима із іншого світу. В філософії ми можемо назвати це трансцедентуванням.

Проте саме це твердження Мамардашвілі розглядав із свого, особливого погляду. Але все по порядку. Наша свідомість у світі диференціює із універсусму певну точку. Навіть більше, вона розрізняє не лише одну точку, але й вплетеність цієї точки у світ. Окремий зв’язок завжди передбачає повноту зв’язків універсуму. Насправді М. Мамардашвілі, говорячи про таке от схоплення, зазначав, що за таких умов є абсурдним вважати, ніби то воно дано нам філогенетично. Насправді якраз таки навпаки – для нас не природньо мислити такими гармонійними утворами, бо в буденному житті ми не схоплюємо і одночасно не утримуємо таку багатоманітність зв’язків.

Але людина, на відміну від інших істот, є носієм свідомості, а тому може переживати такі думки, що