Тренінги спрямування: "Податкова політика"

- забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єдиному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;

- усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах співтовариства;

- виключення можливості подвійного оподаткування прибутку компаній, які здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;

- зведення до мінімуму можливості ухилення від сплати податків;

- існування гарантії надходження відповідних доходів у бюджети країн-учасниць.

Водночас європейська податкова гармонізація підкоряється чітко визначеним принципам. Насамперед це дотримання принципу “нейтральності оподаткування”, що полягає в забороні на відшкодування внутрішнього оподаткування при ввезенні продукції на територію іншої держави-члена ЄС в розмірі, що перевищує рівень сплачених прямих або непрямих податків.

Податкова гармонізація в ЄС ставить перед собою такі основні цілі:

- усунення податкових кордонів з метою забезпечення рівних конкурентних умов для суб'єктів господарювання;

- об'єднання й уніфікація внутрішнього ринку ЄС як основної рушійної сили інтеграційних процесів у регіоні;

- приведення у відповідність структури податкових систем, порядку стягнення основних видів податків у всіх країнах – членах ЄС.

Основними пріоритетами напрямами політики податкової гармонізації, що проводиться на сьогодні в ЄС, є ліквідація неефективних елементів податкових систем і відмова від номінального податкового суверенітету країн – членів ЄС. Одночасно концепція податкової гармонізації припускає збереження самобутності національних податкових систем і не передбачає повної стандартизації порядку стягування податків в ЄС.

Особливістю регулювання оподаткування в ЄС є відсутність загального документа (аналогічного до Податкового кодексу), що систематизував би всі основні норми податкового законодавства ЄС. Нині положення, що визначають податкову політику в ЄС, є сукупністю окремих рішень інститутів ЄС (Рада ЄС, Європарламент тощо), які оформляють у вигляді директив, регламентів, рішень, рекомендацій і висновків. Та й, зрештою, для майже 30 країн створити уніфіковано податкову систему в принципі й недоречно через ментальність і особливості платників податків з різних держав. Саме тому найефективніша модель податкового регулювання – та, яка підходить для кожної держави окремо, зважаючи на її особливості й ментальність платників податків.

Необхідність обчислення і сплати податків відповідно до різних вимог країн -членів ЄС, існування специфічних і часто не пов'язаних одне з одним податкових моментів призводять до збільшення витрат і зменшення прибутку підприємств і корпорацій. Більше того, окремі відмінності в податкових системах країн – членів ЄС призводять до можливості міжнародного подвійного оподаткування доходів європейських корпорацій, що негативно позначається на життєздатності суб’єктів господарювання та інвестиціях у межах європейської спільноти.

 

в) Цілі, завдання і принципи оподаткування проголошені в міжнародних стандартах

До міжнародних стандартів відносяться документи, які визначають певні правила та порядки відносин між державами.

Міжнародні податкові угоди можна класифікувати, беручи за критерій їх зміст:

1. Акти, що встановлюють загальні принципи оподаткування;

2. Власнеподаткові угоди (середяких виділяють: загальні угоди, обмежені угоди, угоди про надання адміністративної допомоги з податкових питань) ;

3. Міжнародні договори, в яких поряд з іншими вирішуються податкові питання (сюди належать: угоди про основи взаємовідносин між двома державами; договори про дипломатичні і консульські відносини між державами; торгові договори).

Зразком та юридичною основою для укладення двосторонніх та багатосторонніх угод та конвенцій з податкових питань у міжнародній практиці застосовуються дві основні моделі податкових договорів: модель Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) та модель Організації Об'єднаних Націй (ООН).

В основі першої (модель ОЕСР) з них покладена “модель договору про запобігання подвійного оподаткування доходів від праці та капіталів”. В основу її закладений принцип резидентства, відповідно до якого держава походження доходу уступає значну частину податку з цього доходу на користь країни резидентства особи, яка одержує дохід.

Однак, ця модель виявилася неприйнятною для країн, які розвиваються, – адже у випадку її прийняття вони позбавляються значної частини податкових надходжень. Тому, щоб забезпечити надходження доходів від оподаткування транснаціональних корпорацій на користькраїн, які розвиваються, ООН розробила і рекомендувала іншу модель типової податкової угоди між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. У моделі ООН повніше використовується принцип територіальності, який передбачає оподаткування всіх доходів, які утворилися на території країн, які розвиваються.

Враховуючи виникнення нових видів зовнішньоекономічної діяльності, нових форм регулювання та контролю в сфері фіскальних відносин, фактично неможливо передбачити всі ймовірні випадки виникнення міжнародного подвійного оподаткування. Саме тому в податкових конвенціях подана як найчіткіша регламентація видів доходів та осіб, на які поширюється конвенція; умов, за яких діють її норми.

Міжнародна угода з питань оподаткування являє собою договір між державами чи іншими суб'єктами міжнародного права (які мають право виступати від імені держави), що встановлюють взаємні права і обов'язки в сфері міжнародних податкових відносин. Разом з тим варто підкреслити, що міжнародні податкові угоди не створюють нових податкових законів, вони лише забезпечують, якщо це виходить, “м'яке” і надійне