Трудова дисципліна

 

Вступ

1. Обов’язки працівників

2. Забезпечення трудової дисципліни

3. Обов’язки власника або уповноваженого ним органу

4. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну

5. Заохочення за успіхи в роботі

5.1 Порядок застосування заохочень

5.2 Переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов’язки

5.3 Заохочення за особливі трудові заслуги

6. Стягнення за порушення трудової дисципліни

6.1 Органи, правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення

6.2 Строк для застосування дисциплінарного стягнення

6.3 Порядок застосування дисциплінарних стягнень

6.4 Оскарження дисциплінарного стягнення

6.5 Зняття дисциплінарного стягнення

7. Передача питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу 

8. Приклад з практики

Висновок

Використана література

 

 

У літературі поняття дисципліни праці як правової категорії розглядається в чотирьох аспектах: як один з основних принципів трудового права; як елемент трудового правовідношення; як інститут трудового права; як фактична поведінка, тобто рівень дотриманими усіма працюючими на виробництві дисципліни праці.

Як інститут трудового права трудову дисципліну потрібно розуміти як сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов’язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи у праці. Що ж стосується відповідальності за винне невиконання трудових обов’язків, то норми, котрі передбачають дисциплінарну відповідальність працівника, утворюють окремий правовий інститут у трудовому праві.

Трудова дисципліна-це порядок взаємостосунків учасників трудової діяльності, це сукупність нормативно-правових приписів, які регулюють трудові обов’язки робітників в службовців, спрямованих на забезпечення належного трудового процесу, і засобів, які забезпечують виконання цих обов’язків.

Під методами забезпечення трудової дисципліни розуміються передбачені законодавством способи її забезпечення, тобто виконання сторонами трудового договору своїх обов’язків. Традиційно вважалося, що існують два методи забезпечення трудової дисципліни: заохочення і примус. Однак в умовах ринкових відносин особливого значення набувають економічні та організаційні методи забезпечення дисципліни праці.

Суть економічних методів полягає у всебічній активізації трудящих за допомогою відновлення почуття господаря, власника. Велике стимулююче значення тут мало прийняття законів «Про власність»,«Про підприємництво», якими була проголошена рівноправність всіх форм власності, господарська самостійність підприємництва, широкі права підприємств в оплаті й стимулюванні праці, використанні прибутку.

Особливе значення мала приватизація майна державних підприємств, особливою якої стали Закони України “Про приватизацію майна державних підприємств” та “Про приватизації невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, в результаті якої працівники підприємств отримали переважне право на одержання акцій власних підприємств, стали працюючими співвласниками, що підвищило їх самостійність у вирішенні виробничих питань, створило умови для справжньої зацікавленості у результатах роботи та розподіли прибутку. Разом із законами “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства” вони створили солідну правову базу для формування справжньої зацікавленості працівників у результатах своєї праці й зміцненні трудової дисципліни.

Організаційні методи управління дисципліною праці в Україні в сучасний період все більше характеризується науковим підходом до організації виробництва загалом. Як відомо, однією із засад розвитку виробництва виступає цілеспрямоване вдосконалення його організації. Широко відомі наукові теорії управління Ф. Тейлора, Г. Файоля, Е. Маслоу, Т. Бернса та багатьох інших вчених та практиків, які обґрунтували менеджмент як науку про керівництво (управління) людьми – окремими працівниками, робочою групою, трудовим колективом. У правовому аспекті предметом менеджменту є правове регулювання системи суспільних відносин щодо організації управління персоналом. Відносини щодо забезпечення дисципліни праці є складовою частиною цієї системи.

Сучасний правовий інститут дисципліни праці за змістом складається з правової регламентації прав та обов’язків учасників трудового процесу, стимулювання сумлінної праці.

Якщо досі правове регулювання трудової дисципліни розвивалося переважно шляхом посилення дисциплінарної відповідальності за трудове правопорушення, то на етапі переходу до ринкової економіки ухил робиться на більш чітке регламентування взаємних прав та обов’язків сторін оскарження. У законодавстві виділяють два види дисциплінарної відповідальності: загальна і спеціальна.

 

 

Працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженного ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.  

Прагнення законодавця наблизити право до норм моралі характерне для цивілізованих держав. З цього погляду пряме покладення відповідно до ст. 139 КЗпП на працівників юридичних обов’язків, що мають моральний зміст (працювати чесно і сумлінно), уявляється цілком виправданим.

Юридичні обов’язки, які мають моральний зміст, включені також до Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій. Водночас слід врахувати, що послідовно триматися думки, яка визначає юридичне значення морального змісту юридичних обов’язків працівників, не можна. Це означає, що заохочувати працівників за чесну і сумлінну працю, за те, що вони поводяться гідно, можна і потрібно. Але вживати заходів дисциплінарного стягнення за нечесну і несумлінну працю не можна, якщо тільки нечесність і несумлінність не виявились в порушенні більш конкретних трудових обов’язків. Водночас в окремих випадках обов’язкам морального змісту працівників дається більш визначений юридичний зміст. Так, Присяга державного службовця включає обіцянку “з честю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої