Трудовий конгрес України (січень 1919 р.) : оцінки публіцистів

 

Однією із основних політичних подій Української революції 1917-1921 рр. безумовно є Всеукраїнський трудовий конгрес, який відбувся у січні 1919 р. Жодна узагальнююча праця з історії цього періоду чи підручник не обходиться без згадок про нього. У «Нарисах історії Української революції» доволі детально описано перебіг Конгресу, проаналізовано політичну боротьбу під час його засідань та ухвалені рішення . Боротьба навколо ідеї скликання Трудового конгресу, ставлення до цього питання українських політичних партій, заходи більшовиків із недопущення форуму висвітлені у праці А. Гриценко «Політичні сили у боротьбі за владу в Україні: кінець 1917 – початок 1919 р. «. Часткова реконструкція особового складу Конгресу зроблена О. Малютою у статті «Всеукраїнський трудовий конгрес як представницький орган українського народу в другій Українській Народній Республіці» . А втім, спеціальної праці, присвяченої Конгресові немає, а сама подія перебуває у тіні Акту Злуки. Водночас, поза увагою дослідників залишилося питання оцінок Конгресу тодішніми політичними експертами, що й буде предметом дослідження у даній статті.

Система виборів до Трудового конгресу, чисельність його депутатів встановлено Інструкцією для виборів на Конгрес

Трудового Народу України, що була схвалена Директорією 5 січня 1919 р.   Загальна чисельність депутатів мала становити 593 особи. З них 65 мандатів належало представникам ЗУНР. Решта 528 розподілялась за куріально-професійним принципом: 377 – трудовому селянству, 88 – від робітництва, 20 – від залізничників, 10 – від працівників пошт і телеграфів, 33 – від трудової інтелігенції. Куріальні квоти передбачали поділ мандатів за територіальною ознакою: робітників та інтелігенції – по губерніях, селянства – по повітах. 14 січня 1919 р. «Робітнича газета» умітила замітку про рішення Директорії «добавити до загальної кількости депутатів на Конгрес 14 депутатів Бесарабії» . У тому ж повідомленні є інформація, що вибори депутатів від повіту чи губернії можуть відбуватися і поза їх межами. Це є надзвичайно цікавим з точки зору захисту інтересів біженців та мешканців територій УНР, зайнятих більшовиками або іншими ворожими УНР силами і де вибори до Трудового конгресу відбутися не могли.

Депутати від селян обиралися на повітових селянських з’їздах, робітники та інтелігенція на відповідних губернських, а залізничники та поштовики – на Всеукраїнських з’їздах. На цих з’ їздах мала діяти пропорційна система голосування, тобто за списки кандидатів.

Для проведення виборів утворювались Головна, губерніальні та повітові комісії по справам виборів. Головну комісію очолював Андрій Лівицький, секретарем був Чухно. Київською губернською виборчою комісією керував М. Ковалевський.

Після поширення Інструкції Україною прокотилася хвиля з’ їздів, основним питанням яких було обрання депутатів на Трудовий Конгрес. Наявних джерел недостатньо аби встановити повну хронологію їх проведення, а також імена обраних депутатами. Лише незначна кількість з’їздів знайшла відображення у джерелах, зокрема, газетних повідомленнях, як правило, коротких та не завжди достовірних.

Депутатів Трудового конгресу від працівників пошт та телеграфів було обрано на Всеукраїнському поштово-телеграфному з’їзді, що відбувся у Києві 17-18 січня . Були присутніми 173 делегати. Окрім головного питання – виборів депутатів Конгресу, було також заслухано звіт Головної Ради поштово- телеграфної спілки, затвердження статуту організації, розглянуто поточні питання. Згідно з Інструкцією до виборів депутатів було виставлено п’ять списків. Списки формувалися не за політичними принципами, а за поштово-телеграфними округами – Катеринославською, Кишинівською, Київською, Одеською та Харківською. Обраними депутатами стали Косенко, Лила, Сліп- ченко, Литвиненко, Мунтян, Смоляр, Бублій, Шматко, Шіш- ківський, Потерило .

Залізничники для обрання своїх депутатів до Трудового конгресу також зібрались на Всукраїнський з’їзд за участю 107 делегатів. З’їзд обговорював тільки одне питання – вибори до Трудового конгресу. Було вирішено, що кожна залізниця висуває своїх кандидатів, з’ їзд їх обговорює та затверджує. Таким чином, депутатами стали: від Правобережних залізниць – Коломієць, Макаренко (член Директорії), Рудовський, Отченаш, Ярошенко та Яковенко; від Лівобережних залізниць – Мша- нецький та Мурашко; від Слобідських залізниць – Ярошенко, Мина, Лимарь та Іванченко; від Подільських залізниць – Святський; від Поліських залізниць – Бибех, від Галицьких залізниць – Устиянович (який одночасно був делегатом Конгресу від ЗУНР). Оскільки представники Запорізьких залізниць не встигли прибути на з’їзд, то 5 депутатів від них не були обрані .

Таким чином, від поштовиків та залізничників було обрано 25 депутатів із 30 відведених їм мандатів.

Складніша ситуація із виборами депутатів від трудової інтелігенції та робітництва. Згідно Інструкції до числа трудової інтелігенції відносили працівників системи освіти та органів місцевого самоврядування, державних, громадських та приватних установ. Доступні джерела подають інформацію лише про два губернських з’їзди – у Київській та Подільській губерніях. Київський з’їзд трудової інтелігенції відбувся 18 січня у залі Купецького зібрання. Спочатку на вибори було виставлено чотири кандидатські списки: український соціалістичний блок, РСДРП, російські есери та список київської трудової інтелігенції. Але російські списки були зняті перед голосуванням. Обраними були Шарай (УПСР), Лещенко (УПСФ), Гермайзе (УСДРП), Гвоздьов та Біск . Аналогічний з’їзд у Подільській губернії відбувся у Вінниці в приміщенні міської думи. Учасники з’їзду обрали депутатами Куцяка, Реку, Злотчанського та Щирицю . Щодо з’їздів трудової інтелігенції в інших регіонах УНР наразі нічого не відомо.

Київський губернський робітничий з’їзд 18 січня відбувався доволі бурхливо