Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
48
Мова:
Українська
що не придатні для судноплавства, а отже річкових екскурсійних турів немає.
Грунти Швейцарії не відрізняються родючістю. Для обробки придатні лише бурі лісові грунти Швейцарського плоскогір'я і нижніх частин схилів гір. На гірських схилах нерідкі обвали і зсуви, що зносять грунтовий шар або засипають оброблювані землі корінням.
Тваринний світ Швейцарії випробував сильний вплив господарської діяльності людини. У той час як сніжна куріпка і заєць-біляк ще досить поширені, такі характерні тварини верхнього ярусу гір, як козуля, бабак і сарна, зустрічаються набагато рідше. Додаються великі зусилля з охорони дикої фауни.
Швейцарія стала сьогодні світовим центром імміграції, поряд з США, Великобританією, Францією. У Швейцарії проживає велика кількість іноземних громадян – понад 1 мільйон (2004 р. їх число склало 20, 6% загальної чисельності населення). Перш за все, робітників, завербованих на тривалий термін для роботи в промисловості, будівництві, сфері обслуговування. Окрім постійної імміграції є ще сезонна. Близько 200 тис. людина приїжджає до Швейцарії на будівельні і с / г роботи. Майже 100 тис. жителів прикордонних районів Німеччини і Франції щодня їздить на роботу до Швейцарії. У зв'язку з економічною кризою кількість іноземних робітників скоротилася. В окремих містах – Женеві, Базелі, Цюріху – частка іноземців серед жителів підвищується до 1 / 5 – 1 / 3. Жодна інша європейська країна не має в складі свого населення такої високої частки іноземців.
У Швейцарії немає єдиної етнічної спільності. Мовно-етнічні відмінності населення Швейцарії ще дуже чіткі: кожен з чотирьох швейцарських народів – германошвейцарців (4, 22 млн. чоловік, 1992), франко-швейцарці (1, 16 млн. осіб), італошвейцарів (230 тис. чоловік) і ретороманци (60 тис. чоловік) являє собою окрему етнічну спільність, що відрізняється національною самосвідомістю, мовою і культурним своєрідністю. Три народу – германошвейцарців, франкошвейцарців і італошвейцарів живуть компактними групами в історично сформованих областях.
Особливості історичного розвитку швейцарського держави, тривалий час представляв собою союз окремих незалежних кантонів, призвели до того, що свідомість приналежності до певного кантону і зараз нерідко виявляється значно сильніше етнічного. Більшість швейцарців належать до двох віросповідань – протестантизму (44% населення) і католицизму (48% населення). [9]
2.2. Природні ресурси Швейцарії
Якщо глянути на Швейцарську Конфедерацію з висоти літака, то не побачиш рівнин. Скрізь гори з блискаючими на сонці сніговими вершинами, там і тут стирчать скелясті піки, у вузьких ущелинах срібляться нитки бурхливих потоків. У Швейцарії знаходиться сама могутня, найвища частина Альп – головної гірської системи Закордонної Європи. Гори займають усю центральну й у значній мірі південну і східну частини країни. Доліни Рони і Рейну поділяють Швейцарські Альпи на дві майже рівнобіжні групи гірських хребтів, що тягнуться з південно-заходу на північний схід. До півночі від цих долин здіймаються Бернські Альпи з вершинами Фінстерархорн і Юнгфрау, що перевищують 4 тис. м., а також Гларнські Альпи. До півдня від долин розташовані Пенинські Альпи з піком Дюфур (4634 м.) – найвищою вершиною Швейцарії, другою після Монблану в Закордонній Європі, і Лепонтинські Альпи.
Між Бернськими Альпами і Юрою від протікаючого по кордону з ФРН Рейну до Женевського озера тягнеться хвилясте невисоке (400 – 600 м.) Швейцарське плоскогір'я. Головну принадність ландшафту тут представляють великі озера й округлі зелені пагорби. Швейцарське плоскогір'я – це сама населена частина країни. Тут розташовані її найважливіші промислові і землеробські райони і найбільші міста – Цюріх, Базель, Берн, Женева, Лозанна.
Через складність рельєфу кліматичні умови різних районів Швейцарії різні. В Альпах зима відносно холодна (температура опускається звичайно до -10о -12о, іноді до -20о), але майже завжди дуже сонячна.
Вище 2500 – 3000 м сніг не тане протягом всього року. Узимку і навесні через скупчення снігу на схилах нерідкі сніжні обвали. Улітку ж у горах часті дощі, тумани. На Швейцарському плоскогір'ї зима м'яка, середня температура січня біля -20о. Сніг, як правило, тримається лише кілька днів. У грудні і січні з Атлантики дують сильні вітри, що приносять дощі, часті тумани, сонця майже не буває, раз у раз різко міняється атмосферний тиск. Зате літо тепле (середня температура липня +18о), осінь тривала і сонячна. Для цієї області і для передгір'їв Альп характерні «бізи” – рвучкі, холодні і сирі вітри з Атлантики, а також фени – вітри, що перевалюють через Альпи і спускаються в долини Швейцарії дуже сухими і теплими.
Самий м'який і теплий клімат мають внутрішні полонини й улоговини. Наприклад, у кантоні Тессин на узбережжя озер Лугано і Лаго-Маджоре, захищеному горами від холодних північних вітрів, багато сонячних днів, немає великих стрибків температури і сильних сезонних коливань погоди. Отут у відкритому ґрунті ростуть пальми, магнолії й інші рослини південних країн.
Ріки такої невеликої країни, як Швейцарія, належать басейнам трьох морів: Північного, Середземного і Чорного. У Швейцарських Альпах починаються такі великі європейські ріки, як Рейн і Рона. З Альп беруть початок приплив Дунаю р. Інн, а також приплив По – р. Тічіно. Більшість рік бурхливі, буяють водоспадами і порогами, через що не придатні для судноплавства, а отже річкових екскурсійних турів.
Гордість Швейцарії – її мальовничі озера. Самі великі з них – Женевське (588 кв.