Творчий доробок Володимира Винниченка

В роки війни, під час окупації Франції (з 1925 р. Винниченко жив у Парижі і з 1934 р. до кінця своїх днів у селі Мужен поблизу Канна), він рішуче відхилив пропозицію гітлерівців співпрацювати з ними, за що був кинутий у концтабір. А в повоєнний час Винниченко невтомно виступає із закликами до боротьби за мир між народами, до налагодження контактів і співробітництва між різними соціальними системами.

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність, «обтрушує з себе всякий порох політики», якщо скористатись його власним виразом. Він відмовився од будь-яких контактів з агресивно настроєною щодо СРСР частиною української еміграції, зазнавши через це всіляких нападок та утисків з її боку. В той же час чергові його спроби налагодити взаємини з ЦК КП (б) У залишилися безрезультатними; в роки, коли набирала силу сталінщина, офіційні кола оголосили Винниченка «ворогом соціалізму, агентом імперіалістичних держав, інтервентом» і відповідно реагували на висловлене ним знову бажання «повернутися в СРСР і взяти участь у справі будування соціалізму» (лист «До Політбюро ЦК КП (б) У», 1933 р.), тому останні два з половиною десятиліття свого життя Винниченко присвятив головним чином письменницькій роботі, а також малярству і студіюванню наукової літератури з філософії, етики, естетики.

 

 

Зрозуміло, що зв'язок між світоглядом і творчістю письменника, митця має далеко не простий, не механічний характер. Незмінне прагнення Винниченка до життєвої правдивості своїх художніх образів найчастіше долало нечіткість, суперечливість (на певних же етапах його діяльності й хибність) властивих йому соціально-політичних переконань. Життєдайними соками живило талант Винниченка також те, що він, нехай і не раз жорстоко помиляючись як політик, усім серцем любив свою батьківщину, пристрасно бажав щастя рідному народові.

Першим друкованим художнім твором Володимира Винниченка була повість «Сила і краса» (в наступних перевиданнях -»Краса і сила»), яка з'явилася в 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Цей твір, інші оповідання і повісті Винниченка, що побачили світ незабаром, відразу зробили широко відомим ім'я їх автора. Причому передова літературна громадськість не вагаючись констатувала, що народився талант, котрий здатен сказати своє, оригінальне слово в українській прозі.

Винниченко протиставлявся не тільки декадентствуючим літераторам з їхнім тяжінням до «чистого мистецтва», ігноруванням змістовного начала в художній творчості, але також епігонам традиційної для української літератури манери письма. Більш того, Винниченко прагне якнайрішучіше оновити цю манеру, влити свіжу кров у поетику «старого» реалізму.

За чотири роки до появи Винниченкової збірки «Краса і сила» І. Франко в одній зі своїх літературно-критичних праць переконливо аргументував той висновок, що новаторство молодих українських письменників, передусім Стефаника і Коцюбинського, «лежить не в темах, а в способі трактування тих тем, у літературній манері або докладніше – в способі, як бачать і відчувають ті письменники життєві факти».

Повість «Краса і сила» була загалом вдалою спробою письменника відійти від застарілих літературних стереотипів. Відійти навіть у стилістиці. Так, перед тим як подати портрет Мотрі, героїні повісті, автор з неприхованою іронією говорить: «То була краса, що викохується тільки на Україні, але не така, як малюють деякі з наших письменників. Не було в неї ні «губок, як пуп'янок, червоних, як добре намисто», ні «підборіддя, як горішок», ні «щок, як повная рожа», і сама вона не «вилискувалась, як маківка на городі». Головне ж, Винниченко в «Красі і силі» заглиблюється найперше саме у внутрішній світ людини, чого бракувало творам побутово-етнографічного характеру в українській реалістичній літературі.

Сюжетні перипетії розгортаються в повісті навколо взаємин Мотрі з двома парубками-злодіями – «гарним та здоровим», але слабоволь-ним, нерішучим Ільком і розумним, упевненим у собі, завзятим, хоча й зовні непривабливим, Андрієм. Обидва вони люблять Мотрю, а вона ніяк не може віддати перевагу котромусь із них, зробити вибір між «красою» і «силою». Врешті-решт, після того як Андрій тяжко поранив у сварці Ілька і був засуджений, Мотря виходить заміж за Андрія і їде з ним у заслання...

На думку декого з дослідників, повість «Краса і сила», поза іншим, сповнена соціально-критичного пафосу. Мовляв, хоч Ілько і Андрій є злодіями, але, як заявляє один із них, то багачі «саме і грабують, бо деруть і з слабого, і з бідного – а я з бідного не деру», а отже, злочинні дії героїв твору породжені соціальними причинами, мають своїм джерелом звичаї капіталістичного ладу і т. д., проте бачити в Ількові й Андрієві таких собі українських Робінів Гудів аж ніяк не доводиться.

Мотиви осудження соціального зла на повен голос звучать у багатьох інших оповіданнях і повістях В. Винниченка, написаних ним напередодні та під час першої російської революції (а почасти й