Україна в системі міжнародних відносин

ядерних випробувань у Індії та Пакистані (травень 1998 р.) в Україні зрозуміли, що володіння ядерною зброєю є важливим військово-політичним чинником захисту національної безпеки та суверенітету. Звичайно, якщо для цього існують відповідні матеріальні та інтелектуальні ресурси, а також політична воля (рис. 15. 7). Проблема ядерного роззброєння стала для України своєрідним ключем, яким можна було відчинити двері до західного світу. Уже на початку незалежності, відмовившись від успадкованого ядерного потенціалу, наша республіка вважала, що за такий крок можна було очікувати від міжнародного співтовариства твердих гарантій своєї безпеки і територіальної цілісності.

Крім того, у масовій свідомості українців панувала відраза лише при згадці про можливість збереження ядерної зброї. З плином часу суб'єктивно визначене ставлення до цієї проблеми стратегічного значення доповнило усвідомлення неможливості власними зусиллями України утримувати в бойовій готовності величезний ядерний потенціал. Адже для цього необхідно проводити широкомасштабні профілактичні роботи, пов'язані з використанням промислових потужностей, технологій, фахівців, якими Україна достатньою мірою не володіла. А додавши постійну потребу в модернізації, проведення чергових випробувань, а також своєчасної утилізації продуктів ядерного виробництва і озброєнь, перед Україною виникали завдання, які власними зусиллями вона успішно вирішити не могла.

Сміливі рішення й дії українського керівництва засвідчували, що виникнення у центрі Європи нової незалежної держави не створить нових загроз для міжнародної безпеки. У випадку України без'ядерний статус та позаблоковість сприяли вирішенню завдання міжнародного визнання її незалежності.

Відправним моментом у процесі переходу зовнішньополітичної діяльності республіки на рейки самостійної і рівноправної участі в міжнародних відносинах стало визнання України міжнародним співтовариством. Упродовж 1992 р. Україну визнали 132 держави, з яких 106 відразу встановили дипломатичні зв'язки з Україною. Станом на 1 січня 1997 р. Україну визнали 154 держави. Важливе значення для міжнародного визнання України мав вступ до впливових міждержавних організацій. Станом на 1 січня 1997 р. Україна була членом 47 міжнародних міжурядових організацій.

Як відомо, Україна – рубіжна країна, яка розташована на заході Великого євразійського степу, на межі західноєвропейської, слов'янської й ісламської цивілізацій. Її площа – 603, 7 тис. км2. За цим показником вона посідає друге місце в Європі, поступаючись лише Росії. В Україні розташований географічний центр Європи. Кількість населення – близько 48 млн осіб, це – шосте місце в Європі (після Росії, Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції).

Україна межує на півночі з Білоруссю, на сході – з Росією, на південному заході – з Молдовою, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, на заході – з Польщею. На півдні омивається Азовським та Чорним морями. Загальна довжина сухопутних кордонів становить 5662, 5 км, а берегової лінії – 1351, 6 км. Довжина кордонів із Російською Федерацією становить 2484 км, з Білоруссю – 952, Молдовою – 1194, Польщею – 542, Словаччиною – 98, Угорщиною – 135, Румунією – 608 км. Чорне море з'єднує Україну морськими кордонами з Грузією, Туреччиною та Болгарією.

Сучасне геополітичне становище України характеризують рівновеликі та суперечливі чинники (табл. 15. 1). Нині Україна – середня за величиною і рівнем розвитку держава, якій поки що однаково далеко як до найбагатших та найпотужніших, так і до найбідніших країн планети. Рубіжна біполярність виявляється в наявності на території України географічного центру Європи в Карпатах і євразійського геополітичного полюса в Криму. Така об'єктивна геополітична реальність фактично перетворює Україну на важливий геополітичний центр, тобто, за словами американського стратега 3. Бжезинського, на державу, значення якої для системи міжнародних відносин полягає не в силі й мотивації її дій, а лише з одного важливого місцеперебування, що має вагомі наслідки, з огляду на потенційну вразливість у цьому регіоні найбільших геостратегічних потуг.

Україна має у своєму розпорядженні майже половину всіх світових ресурсів родючих чорноземних ґрунтів, могутній промисловий і науково-технічний потенціал, розвинену інфраструктуру, й водночас відчуває гостру потребу в структурній перебудові економіки, слабкість експортних можливостей, втрату традиційних ринків, розрив зовнішньоекономічних зв'язків.

Таблиця 1. Чинники сучасного геополітичного становища України

ЛівіЦентрПраві

Заперечують Європейський вибір України

КПУ: добровільне створення рівноправного союзу братніх народів

СПУ: зовнішня політика, вигідна для державних інтересів України, недопущення перетворення України в колонію, в придаток до НАТО, розвиток добросусідських економічних і політичних відносин, передусім зі слов'янським світомЕкономічна, політична, військова інтеграція України до Європи. Стратегічна мета – інтеграція до Європейського Союзу, збалансована політика щодо Росії та США, ефективна участь у міжнародному поділі праці з максимальним захистом національних інтересів, перетворення України на потужну регіональну державуСтратегічна мета: роль України як могутньої консолідуючої сили в межах трьох світів – Європи, Азії, мусульманського Сходу

Національний «фронт»: захист національного ринку від товарно-грошової агресії з-за кордону, ліквідація залежності від російських енергоносіїв

У новому статусі незалежної держави Україна має визначити стратегію свого політичного та економічного розвитку, пріоритети у світі, з'ясувати, в чому полягають її реальні національні інтереси, та розробити стратегію й тактику їхньої реалізації. У теоретичному плані це зумовлює потребу в наукових розробленнях, спрямованих на пошук відповідного місця держави у світовій глобальній політичній і економічній системі. У практичному – створення механізму реалізації національних інтересів політичного і економічного характеру на регіональному та глобальному рівнях.

Базуючись на послідовному дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН,