Українська культура періоду 18 – 19 століття

У 18 столітті з’являються історичні твори, які пов’язують добу Гетьманщини з Княжою добою. У 1730 – х роках складено “Краткое опісаніе Малоросіи”; у 1765 році П. Симоновський – “Краткое опісаніе о козацком малоросійском народе” та інші. 

Велике значення для розуміння культури, прагнень, ідеології тогочасної еліти мають щоденники та мемуари видатних політичних та культурних діячів. До цього можна віднести: “Дневник” Петра Апостола (1725 - 1727), сина гетьмана Данила Апостола, “Дневник” (1735 - 1740) Якова Марковича, “Дневник” генерального хорунжого М. Ханенка, який був дуже близьким до І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола.

Щодо розвитку природничих та математичних наук у 17 столітті, то вони були розвинені слабше, ніж історія та право, але ніколи не зникало зацікавлення ними. В приватних бібліотеках були присутні книги з ботаніки, зоології, математики, метеорології тощо. При дворі К. Розумовського проживали доктори – француз Леклерк та німець Гебенштрайт. У 1751 році Іван Полетика став професором Медичної Академії у Кілю.

Філософія у 17 столітті розвивалася під впливом творів античних та середньовічних філософів, а також творів Декарта, Фр. Бекона, картезіанців. 

Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода (1722 – 1794), видатний вчений та мислитель. Син реєстрового козаку Полтавського полку, учився в Київській Академії, потім в університетах Мюнхену, Відня, Бреслау. Основою його філософічної концепції був антропологізм, а засобом для досягнення мети – самопізнання.

Для науки 19 століття було характерне зростання ваги природничих наук, так як відбувається промислове зростання. З'являються нові науки і напрямки. Серед видатних науковців цього періоду можна назвати багатьох людей.

У 1813 – 1820 рр. ректором Харківського університету був Т. Ф. Осиповський, який написав тритомну працю “Курс математики”, що тривалий час була основним підручником для студентів. Слід відмітити діяльність Михайла Остроградського в галузі математики (його ім’я носить одна з вулиць Полтави, на якій стоїть один з найстаріших педагогічних ВУЗів України). За свої досягнення він був обраний членом Петербурзької, Паризької, Туринської та Римської Академій наук. Автор багатьох підручників з математики.

Михайло Максимович (1804 - 1873), перший ректор Київського університету, написав більше ніж 100 наукових праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії тощо.

Великий хірург М. І. Пирогов (1810 - 1881), який вперше здійснив операцію з анестезією, дав новий поштовх освітянського руху на Україні. Він був попечителем Київської навчальної округи, підтримував гуманні і прогресивні начинання в педагогічній справі.

В Україні складається низька наукових шкіл, які мали високий науковий рівень і впливали на умонастрій суспільства. Школа з хімії створюється в Київському університеті, в Харкові М. М. Беккетов (1827 - 1911) створив школу фізичної хімії, його роботи стали основою нової наукової галузі - металометрії. Розповсюджуються ідеї Дарвіна, світоглядний вплив яких був дуже великим. У Києві та Одесі працював один з братів Ковалевських, Олександр Онуфрійович(1840 - 1901), відомий зоолог. Він і його молодший брат Володимир зробили великий внесок у розвиток еволюціоністської концепції Дарвіна.

Відомим був Ілля Ілліч Мечніков (1845 - 1916), випускник Харківського університету. Викладав в Одесі, був членом Громади. У 1888році переїхав до Пастерівської лабораторії в Париж. Лауреат Нобелівської премії (за відкриття фагоцитозу). Працюючи професором Новоросійського університету в Одесі він із своїм учнем Миколою Гамалією (1859 - 1949) створив першу в Російській імперії і другу в світі бактеріологічну станцію, став одним з засновників мікробіології та вчення про імунітет. М. Гамалій, продовжуючи справу свого вчителя, зробив великий вклад у боротьбу з такими хворобами, як холера, чума, туберкульоз, сказ, впровадив в практику охорони здоров’я щеплення. 

Також у галузі медицини плідно працював хірург Ю. Шимаковський, який світову славу здобув завдяки своїй праці “Операції на поверхні тіла” та винайденням декількох медичних інструментів.

У 70 – ті роки професором фізіології Новоросійського університету був І. М. Сєченов (1829 - 1905), який став засновником вітчизняної фізіологічної школи. В праці “Рефлекси головного мозку” він висвітлив питання про діяльність головного мозку, “душевне життя” з позиції науки.

17 років кафедру механіки Харківського університету очолював професор Олександр Ляпунов (1857 - 1918), який створив загальну теорію сталості руху механічних систем, написав ряд робіт з теорії імовірності. Також у галузі фізики плідно працював західноукраїнський фізик Іван Пулюй (1845 - 1918), який відзначився дослідженнями рентгенівського випромінювання. 

На новий рівень в середині 19 століття вийшли гуманітарні науки. 

Етнографія, тобто пізнання побуту, культури народу стала одним з основних каменів будівлі українського національного культурного відродження, яке відбувалося на межі 19 – поч. 20 ст.

Початок української етнографії поклав Григорій Калиновський, який видав у 1777р. В Петербурзі “Опис весільних українських обрядів”. 20 років по тому (1798р.) з’являється перша енциклопедія українознавства “Записки о Малоросії” Якова Марковича, де стисло викладено відомості про Україну, її історію, природу, населення, мову, поезію. 

У 1819 році князь Микола Цертелєв опублікував в Петербурзі “Попытку собрания старых малороссийских песен” – збірку українських історичних дум. 

Більш повніше і систематичне дослідження української етнографії під назвою “Малоросийские народые песни” склав у 1827 році Михайло Максимович, майбутній ректор Київського університету. Ця збірка вплинула на формування творчості О. Пушкіна,