Українська культура у другій половині XIX – на початку XX ст.

Культура, освіта та ідеологія в УСРР. Більшовики прагнули використати у власних інтересах величезний потяг мас до культури з метою зміцнення своєї диктатури.

У лютому 1919 р. було створено Наркомат агітації і пропаганди. Агітація і пропаганда як суто політична справа стали функціональними обов'язками парткомів усіх рівнів.

У липні 1920 р. було затверджене положення про хату–читальню як опорний пункт просвітньої роботи в селах.

Закриваючи „буржуазні“ газети, режим подбав про регулярний випуск власних періодичних видань. Газети і журнали видавалися російською і українською мовами. Сумарна кількість віддрукованої у 1920 р. пропагандистської продукції перевищила 18,5 млн. примірників.

Більшовики надавали великого значення монументальній пропаганді. Щоб революційна ідея в монументальній пропаганді знаходила шлях до умів і сердець, її часто пов’язували з національною традицією. Найбільш тиражованими виявилися в Україні пам’ятники Карлу Марксу і Тарасу Шевченку.

У січні 1919 р. при наркоматі освіти УСРР було створено Всеукраїнський кіно–комітет. Він узяв під суворий контроль виготовлення і прокат фільмів, кіноапаратуру, запаси імпортної плівки.

Народна освіта. Ліквідації неписьменності (лікнеп) РКП(б) – КҐІ(б)У надавали величезного значення. Партія добивалася, щоб кожний умів читати газети, листівки і відозви. Наркомат освіти дістав право залучати до навчання неписьменних на засадах трудової повинності всіх грамотних громадян, які звільнялися від воєнної мобілізації. У 1920 р. в тисячах вечірніх шкіл та гуртків лікнепу навчалося близько 200 тис. осіб.

Шкільні заклади різних типів, зокрема приватні гімназії та ліцеї перетворювалися на стандартизовані державні установи з семирічним навчанням. Єдина трудова школа поділялася на два ступені – перший (чотири класи) і другий (три класи). Після закінчення семирічки діти могли продовжити навчання у професійно-технічних школах і технікумах. У 1920/21 навчальному році в республіці працювало 22 тис. шкіл з 2250 тис. учнів. Майже в половині шкіл навчання відбувалося українською мовою. 21 вересня 1920 р. РНК УСРР ухвалив постанову про обов'язкове вивчення української мови в школах з неукраїнською мовою викладання.

У 1920 р. в Україні відкрилося 20 інститутів, 48 технікумів і близько сотні курсів педагогічного профілю.

Реорганізація вищої школи. З метою пролетаризації (оробітничення) студентського контингенту пріоритет у прийомі надавався молоді робітничо–селянського походження, Від неї не вимагали довідок про закінчення середньої школи. Плата за навчання для неї скасовувалася, вона забезпечувалася стипендіями і гуртожитками.

Оскільки такі студенти були позбавлені базових знань, вузи почали запроваджувати для них так звані нуль–семестри – підготовчі курси, а згодом – робітничі факультети. Робітфаки працювали за програмою середньої школи з тих предметів, які відповідали профілю вузу.

Автономія вищої школи, що існувала в царські часи, була ліквідована під приводом демократизації вищої школи. У вузах запроваджувався інститут комісарів – довірених осіб наркомату освіти, які користувалися повною владою.

Університети у 1920 р. були ліквідовані. Кожний з них поділили на кілька самостійних навчальних закладів. Серед них переважали інститути народної освіти, які повинні були готувати педагогічні кадри для загальноосвітньої школи.

Наприкінці 1920 р. в Україні працювало 38 інститутів з 57 тис. студентів. За цей рік було випущено тільки 3 тис. спеціалістів з вищою освітою.

Розвиток науки. Після ліквідації університетів центром наукового життя стала Українська академія наук (УАН).

У лютому 1919 р. нарком освіти Володимир Затонський на прохання президента УАН Володимира Вернадського і неодмінного секретаря Агатангела Кримського надав у розпорядження УАН садибу пансіону графині Левашової по вулиці Володимирській (тепер у цьому будинку розміщується президія Національної академії наук).

УАН була поділена на три відділи. Об’єктом досліджень кафедр першого відділу на чолі з Дмитром Багалієм, Сергієм Єфремовим, Агатангелом Кримським було духовне життя і культура українського народу. У другому відділі УАН зосереджувалися установи фізико–математичного і природничого профілю. Третій відділ УАН мав соціально–економічний профіль досліджень.

Література і мистецтво. Українська література і мистецтво доби революцій, визвольних змагань і громадських воєн збагатилася багатьма новими іменами прихильників різних мистецьких течій: реалізму, символізму, футуризму, неокласицизму тощо. Центрами тяжіння стали літературні альманахи, збірники, журнали („Літературно-критичний альманах“, „Літературно-науковий вісник“, „Книгар“, „Музагет“, „Мистецтво“, „Гроно“, „Шлях“, „Жовтень“, „Вир революції“, „Червоний вінок“ та ін). Як писав Л.Курбас, після довгої епохи українофільства, романтичного козаколюбства і етнографізму, після модернізму на чисто російських зразках, відбувся „великий, єдино правильний, єдино глибокий зворот прямо до Європи і прямо до себе“.

Одним з найяскравіших українських поетів ХХ ст. вважається Олександр Олесь–Кандиба (1878–1944). Він народився на Сумщині, працював земським лікарем, був одним з редакторів київського журналу „Літературно-науковий вісник“. У 1919 р. емігрував за кордон, жив у Будапешті, Відні, Празі. Багато віршів О.Олеся покладені на музику.

Не менш талановитим поетом був Володимир Сосюра (1898–1965). До лютого 1920 р. він служив у військах Симона Петлюри, потім став червоноармійцем. У 1920 р. була надрукована його поетична збірка „Червона зима“. З нею він увійшов у велику літературу.

У 1918 р. вийшла друком перша поетична збірка Павла Тичини (1891–1967)– „Сонячні кларнети“. У 1920 р. були надруковані ще дві збірки молодого поета – „Плуг“ і „Замість сонетів і октав“. Вони засвідчили, що в українській літературі з’явився ще один яскраво обдарований поет.

Боротьбист Василь Чумак