Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Українська культура у другій половині XIX – на початку XX ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
75
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Українська культура у другій половині XIX – на початку XX ст.
 
1. Трансформація культурницького руху у національно-визвольний
2. Розвиток літератури, освіти та науки
3. Театральна і музична культура
4. Образотворче мистецтво та архітектура
 
1. Трансформація культурницького руху у національно-визвольний
 
З середини XIX ст. у культуротворчих процесах вимальовуються певні закономірності, властиві багатьом народам Європи, що перебували під імперською владою й торували шлях до незалежності. Якщо у першій половині XIX ст. пошук шляхів еволюції національної культури спирався насамперед на національну минувшину, її ідеалізацію (особливо козацько–гетьманської доби), то у другій половині XIX ст. відбулася трансформація суто культурницького руху в рух національно–визвольний, завданням якого стало вирішення складних питань – від скасування кріпацтва до створення інфраструктури української культури.
У другій половині XIX ст. зрілішою та згуртованішою стала інтелігенція, яка у своїй діяльності керувалася новим принципом „повернення обличчям до народу“, що передбачав духовне, а згодом і політичне самовизначення. Важливим було й те, що впровадження саме цієї ідеології відкрило мовну та етнічну єдність усіх українських земель як передумови культурного, а згодом і політичного об’єднання українців. На цій основі формується і національний менталітет.
Виникає духовна еліта, що виробляє ідеологію діяльності своєї верстви, кодексу її поведінки та внеску в загальну справу національного й духовного визволення. Навіть ті представники, що були службовцями Російської імперії (професор Московського і ректор Київського університету Михайло Максимович, генерал Микола Аркас, професор Микола Костомаров та ін.), спрямовують свої зусилля саме на культурний розвиток України.
Формування національної еліти відбувалося в умовах тиску цензури, заборон та утисків. Найжорсткішими були Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський акт 1876 p., які регламентували національно-культурне життя, забороняли користуватись українською мовою.
Виникає просвітницький рух. Поштовхом до нової хвилі просвітництва в Україні стало заснування у Петербурзі журналу "Основа", який видавався у 1861–1862 pp. протягом 22 місяців не лише російською, а й українською мовами. На його сторінках друкувались етнографічні, фольклорні, літературно-художні та критичні праці В.Білозерського, П.Куліша, М.Костомарова, М.Максимовича. Там же, у Петербурзі, коштом В.Тарновського та Г.Ґалагана відкрилася друкарня, де видавались українські твори Г.Квітки-Основ'яненка, І.Котляревського, Т.Шевченка, П.Куліша, вперше друкувалися твори Марка Вовчка.
В "Основі" М.Костомаров видав ряд статей, присвячених основним проблемам українського світогляду. Він відзначав в українцях "сильно розвинений індивідуалізм, нахил до ідеалізму, глибоку внутрішню релігійність і демократизм, замилування до свободи, нехіть до сильної влади".
У народному середовищі будителями національної свідомості виступила молода генерація українських інтелектуалів – студенти Київського університету св. Володимира: Володимир Антонович, Павло Житецький, Павло Чубинський, Тадей Рильський та ін., які утворили кістяк першої громадсько-просвітницької організації "Київська Громада" (1859–1863). Згодом вона стала основним культурно–просвітницьким осередком, що згуртував навколо себе прогресивну інтелігенцію Києва.
Інтелігенція Полтави, Харкова, Чернігова, Одеси створила свої "Громади", яких усього в Україні було близько 100. Усіх членів "Громад" об'єднувала національна ідея, що розвивалася на демократичному ґрунті: віра в можливість досягнення національного самовизначення, любов до України, повага до українського народу. Доробком "громадівців" було й створення недільних шкіл з українською мовою навчання, видання для них підручників рідною мовою, збирання та публікування фольклору, вивчення та пропаганда історії та етнографії України, складання українсько-російського словника. Але циркуляром 1863 р. діяльність "Громад" заборонялася, як заборонялося й користування українською мовою.
Цей рух у Наддніпрянщині відновився на початку 70-х років XIX ст., коли послабшала цензура. Разом зі старими членами в громадівські організації прийшла молодь, переважно студентська. Ідеї, що зародилися серед молодших членів "Київської Громади", найбільше відбилися у працях Михайла Драгоманова (1841–1895), який розглядав національно-визвольний рух як головний фактор відновлення української державності. Його погляди стосувалися питань державотворення. Українська духовна еліта здебільшого була прихильником еволюційного шляху розбудови нової України.
У другій половині XIX ст. активізується процес консолідації інтелектуальної еліти східно–і західноукраїнських земель, що входили до різних імперій. Саме у 1860-х рр., коли на Лівобережній Україні посилились утиски царату щодо української культури, у західноукраїнських землях інтелігенція відчувала деякі політичні права та свободи. Звідси й починається український П'ємонт (рух за політичне, духовне, державне об’єднання нації). У 1868 р. у Львові було заснувано товариство "Просвіта"на чолі з А.Вахняниним.
Вінцем об'єднання національної духовної еліти стала спільна робота інтелігенції Наддніпрянщини та Галичини у 70-х pp. XIX ст. Спочатку ця робота проходила під егідою Північно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873–1875), що згуртував навколо себе провідні культурні сили України: етнографів, істориків, мовознавців, літераторів, композиторів, драматургів. Товариство стало першим науковим українознавчим осередком.
Після Емського акту (травень 1876) знову посилилась цензура в східноукраїнських землях; тому епіцентром культурного відродження, об'єднання інтелектуального потенціалу всієї України став Львів. Тут у 1873 р. було засновано Літературне товариство ім. Тараса Шевченка (з 1892 р. – Наукове товариство ім. Т.Шевченка – НТШ, що його згодом понад 15 років очолював М.Грушевський). Воно об’єднувало майже всіх провідних східно–та західноукраїнських учених, а також науковців з європейських країн. Поруч з М.Грушевським працювали мовознавці А.Кримський, Б.Грінченко, літератори та публіцисти В.Гнатюк, І.Франко, М.Павлик, історики Ф.Вовк, В.Антонович, композитор Ф.Колесса та багато інших.
Після реорганізації у 1892 р. НТШ фактично виконувало функції академії наук із такими надзвичайно авторитетними виданнями, як "Записки Наукового товариства ім. Т.
Фото Капча