Українська лексикографія

До сучасних загальних енциклопедичних словників, зокрема, належать: Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – 2-ге вид. – К., 1977-1984. Український Радянський Енциклопедичний Словник: У 3 т. – К., 1986-1987. УСЕ Універсальний словник-енциклопедія / Гол. ред. чл. -кор. НАНУ М. Попович. – К., 1999.

Спеціальні енциклопедичні словники подають системні знання з окремих галузевих ділянок. Це, для прикладу, такі словники:

Українська географічна енциклопедія: У 3 т. – К., 1989-1997.

Мала енциклопедія етнодержавознавства /НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. Редкол. : Ю. І. Римаренко (відп. ред.) ma iн. – К., 1996.

Юридична енциклопедія: У 6 т. / За заг. ред. Ю. С. Шемчушенка. – К., 1998-2004.

Енциклопедія сучасної України /Наук. ред. М. Г. Железняк. – К., 2001. – T. I; К., 2004. – Т. 2, т. З.

Політологічний енциклопедичний словник. – 2-ге вид. – К., 2004.

У лінгвістичних словниках наводять інформацію про слова як одиниці лексичного складу мови, охоплюючи такі аспекти, як тлумачення прямих і переносних значень, з’ясування семантичних відношень між словами, написання, вимова, походження тощо. На відміну від енциклопедичних словників, які містять лише іменники та іменні словосполучення, у лінгвістичних подають слова різних частин мови. У таких словниках приймають систему спеціальних ремарок та позначок, які розкривають граматичні, стилістичні, семантичні та інші особливості реєстрових слів. Порівняйте статті з енциклопедичного та лінгвістичного (тлумачного) словників:

Конкурент (від лат. сoncurro – стикатися) – товаровиробник, розширення або збереження обсягів діяльності якого веде до зменшення ринкової долі іншого товаровиробника – суб’єкта цього ринку або ринку взаємозамінюваного товару.

Конкурéнт, -а, ч. 1. Той, хто конкурує з ким-небудь. // Те, що конкурує з чим-небудь. // Товаровиробник, розширення обсягів діяльності якого веде до зменшення ринкової частки іншого товаровиробника. 2. розм. Учасник конкурсу.

Класифікація лінгвістичних словників є багатоступінчастою.

1. За метою укладання та призначенням розрізняють дескриптивні (описові) та прескриптивні (нормативні) словники.

Дескриптивні словники фіксують наявні в окремій сфері слова, представляють їх повний і точний опис за певними характеристиками. Дескриптивними є словники діалектної лексики, етимологічні, жаргонні.

Прескриптивні словники подають кодифіковану норму формальних, семантичних та функціональних характеристик слів української мови. Прескриптивними ці словники називаються тому, що представлена в них норма є обов’язковою для всіх користувачів літературної мови. До прескриптивних належать «Орфографічний словник української мови» Національної академії наук України (Київ, 1994), «Словник української мови» в 11-ти томах (Київ, 1970-1980), у якому вказано значення слів, їх стилістичне вживання, граматичні форми та наголос.

2. За кількістю мов розрізняють одномовні та багатомовні словники.

Багатомовні (перекладні) словники відповідно до завдань перекладу української мови іноземною або іноземної українською поділяють на українсько-іншомовні (українсько-англійський, українсько-польський) та іншомовно-українські (фінсько-український, німецько-український).

Одномовні словники – основний тип лінгвістичних словників.

3. За охопленням словникового складу одномовні словники поділяють на повні і вибіркові.

Повні словники містять усі слова мови, зафіксовані в певний період. Серед повних одномовних словників виокремлюють тлумачні, орфографічні, фразеологічні, граматичні, акцентологічні, орфоепічні, словотвірні, історичні та етимологічні.

Тлумачні словники призначені для опису значень слів, що входять до лексичного фонду мови на відповідному етапі, подання прикладів їх уживання в мовленні. Крім академічного «Словника української мови» в

11-ти томах (К., 1970-80), за останні роки вийшли друком інші тлумачні словники: «Новий тлумачний словник української мови» В. Яременка і О. Сліпушко в 4-х томах (К., 2001), «Великий тлумачний словник сучасної української мови» В. Бусела (К., 2001) з реєстром понад 170000 слів.

В орфографічних словниках наводять відомості про правильне написання слів відповідно до чинного правопису. Розташовані в алфавітному порядку слова подають у початковій формі. Орфографічні словники містять, зокрема, таку інформацію: наголоси, відмінкові закінчення іменників (родового відмінка однини: списку, документа; орудного відмінка однини: біржею, болем; паралельні форми відмінків: кілограм – кілограмів), відмінкові закінчення числівників (вісім, восьми і вісьмох, д. восьми і вісьмом, ор. вісьма і вісьмома; двадцять, -ти і -тьох, д. -ти і -тьом) тощо. Найбільший словник цього типу – «Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики» (Київ-Ірпінь, 2003), що охоплює 253 тис. слів.

У фразеологічних словниках представлено фразеологічні одиниці. Відповідно до призначення фразеологічні словники поділяють на реєстраційні, перекладні й тлумачні, за способом подання фразеологічних одиниць – на алфавітні, гніздові й комбіновані. Найповніше українська фразеологія представлена у 2 книгах «Фразеологічного словника української мови».

Граматичні словники подають граматичну характеристику слів, поділяються на морфологічні (містять форми відмінюваних частин мови), морфемні (відбивають морфемне членування слів) та синтаксичні.

За акцентологічними словниками можна з’ясувати нормативне наголошування слів.

Орфоепічні словники подають транскрипцію, яка відображає особливості вимови слів.

В історичних словниках реєстр укладають на базі пам’яток писемності відповідних історичних періодів розвитку мови. При цьому максимально точно відтворюють особливості правопису тих джерел, з яких добирається реєстр.

В етимологічних словниках подають основні відомості про походження і генетичні зв’язки слів.

Вибіркові словники укладають відповідно до певних характеристик лексем. Існує кілька типів таких словників: термінологічні словники, словники жаргонів і сленгів («Короткий словник жаргонної лексики української мови» Л. Ставицької),