Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Українське громадянське суспільство 1990-х рр. у контексті зовнішньополітичних впливів

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
УКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО 1990-х рр. У КОНТЕКСТІ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ВПЛИВІВ
M. А. Заплетнюк
Висвітлено основні чинники зовнішньополітичного впливу на формування громадянського суспільства в Україні 1990-х рр.
 Ключові слова: громадянське суспільство, політична участь, політичне функціонування, зовнішня політика.
Відновлення Української державності після розпаду СРСР призвело до її включення у сферу дії гло- балізаційних процесів і поступового втягування у боротьбу за реалізацію цивілізаційних та квазіцивіліза- ційних проектів, що втілювалися в життя за умов змін сфер впливу в Європі та на світовій арені. Формування нових центрів тяжіння у міжнародній політиці перепліталося із перерозподілом сфер впливу локального характеру. Явища глобалізації й інтернаціоналізації, виходячи за межі традиційних міждержавних відносин, зумовлювалися бізнес-інтересами гравців світового масштабу. Головною рушійною силою глобаліза- ційних процесів став великий бізнес, економічні інтереси якого вимагали розширення джерел постачання сировини та збільшення ринків збуту для товарів і послуг. Масштаби цих цілей вимагали «універсалізації» споживачів, яка б ґрунтувалася на спільності уявлень про корисність товарів і послуг. На тлі цих процесів вимальовувалося глобальне протистояння між ключовими економічними центрами. Попри це, протягом 1990-х рр. сформувалися і квазіцивілізаційні проекти, однин із яких був уособленим у планах керівництва Російської Федерації прагненням відновити статус наддержави. Проте, економічний рівень Росії не дозволяв втілювати у життя бізнес-проекти планетарного масштабу, але в розпорядженні російських можновладців залишався один із найбільших у світі збройних потенціалів та виховане у радянських традиціях суспільство, налаштоване на експансію, через переконання у ворожості до Росії провідних світових гравців, і насамперед США, що не лише спрощувало пошук «зовнішніх» ворогів, а й дозволяло на цій основі втілювати у життя мобілізаційні політичні технології.
В таких умовах Україна опинилася у сфері зовнішньополітичних інтересів, насамперед Російської Федерації (РФ), зацікавленої у формуванні проросійсь- ких настроїв в українському соціумі. Водночас відбувалася інтеграція України до світового та європейського економічного співтовариств, що зумовлювалося, передусім, перспективами реформування економічної діяльності, на основі новітніх досягнень науки і техніки. США, з позиції наддержави, шляхом впливу на міждержавні відносини в різних частинах світу, не лише пригнули зберегти панівний статус на світовій арені, а й забезпечити реалізацію власного цивіліза- ційного проекту. Таким чином, зовнішньополітичні впливи неминуче мали відповідний вплив на розви-
ток українського суспільства. У працях О. Майборо- ди, Е. Лібанової, Ю. Левенця, О. Рафальського, Т. Бевз та ін. зокрема вже проаналізовані різноманітні вияви зовнішньополітичного впливу на український соціум. Метою цієї публікації є аналіз впливу зовнішньополітичних чинників на українське громадянське суспільство у 1990-х рр.
Розвинуте громадянське суспільство стало однією з ключових ознак європейської ідентичності, на якій ґрунтувалася регіональна інтеграція і відбувалося возз’єднання континенту. Політична європейська культура є продуктом саме громадянського суспільства і розвивається його структурами. Натомість РФ виступала уособленням авторитарного стилю управління та силового вирішення зовнішньо- та внутрішньополітичних конфліктів. Поруч з цим, апологія громадянського суспільства походить від США як єдиної світової наддержави. Таким чином, підтверджується, що громадські (неурядові) організації відіграють одну з ключових ролей у здійсненні зовнішньополітичної діяльності: потреба у залученні додаткових організаційних ресурсів до процесу зовнішньої політики є відповіддю на потребу в розширенні інституційної бази й арсеналу засобів зовнішньополітичної діяльності. Існування широкої мережі неурядових організацій створило передумови для більш гнучкої та прихованої зовнішньої політики, надаючи додаткові («м’які») засоби впливу на інші (менш розвинені) країни. Державна влада отримала можливість реалізації не відкритим примусом, а за допомогою громадських (неурядових) організацій та їх закордонних філій, а також фіктивних громадських організацій, створених в країнах- об’єктах впливу [1, 58].
Ослаблення громадянського суспільства та зниження його ролі в політичному житті посткомуністичних країн, після завершення соціальних трансформацій, пояснювалося демобілізаційним ефектом і поступовою заміною масових політичних рухів, взаємодією еліт; переходом лідерів масових політичних рухів і провідних фігур громадянського життя в професійне політичне життя, на державну службу; тоталітарним спадком, який полягав у бракові суспільної довіри й неспроможності до самоорганізації; втратою політичної громадянської активності, зумовленою економічною рецесією та структурними реформами [1, 63]. Вказані фактори робили український соціум досить вразливим від зовнішніх впливів.
Водночас ресурси міжнародної співпраці були сконцентровані на заході, але вони, як і решта більш традиційних цінних ресурсів, дістаються у конкурентній боротьбі. Її інтенсивність, підтримувана детальною унормованістю і високою організованістю, створювала суттєві перешкоди на шляху інтеграції України до Європейського Союзу. Ці перепони не обмежувалися об’єктивними показниками відставання в розвитку й ускладнювалися недостатньо адекватним розумінням проблеми. Серед українських політиків набув поширення хибний погляд на умови співпраці, що висуваються високорозвиненими країнами до нових східноєвропейських партнерів, передусім, як штучний витвір урядів, вияв егоїзму багатих, прагнення нав’язувати власні правила гри і здійснювати експансію [2, 416]. Подібний спрощений погляд на проблему також нав’язувався українському соціуму у російських та проросійських мас-медіа, зокрема й на території Південно-Східної України.
Проте, Європейський Союз являє собою об’єднання країн сталої демократії, де реалізація загальновизнаних демократичних принципів стала не просто критерієм входження в інтеграційний простір, а нормою суспільного життя і міжнародних відносин. З іншого боку, досягнення Україною критеріїв членства в ЄС як відповідності демократичним нормам розвитку – цивілізаційного здобутку Європи – стало платформою, що мала сприяти опрацюванню спільних інтересів задля консолідації суспільства [3, 470].
Хоча стан громадянського суспільства в його краї- нах-фундаторах не є взірцевим.
Фото Капча