Українське громадянське суспільство 1990-х рр. у контексті зовнішньополітичних впливів

На шляху консолідації українського суспільства та формування гармонійних взаємовідносин між владою і громадянами вже протягом 1990-х рр., серед інших факторів, постали «імперські амбіції» РФ, що активно включилася у дестабілізацію ситуації в Україні, особливо у другій половині 1990-х рр. Зростання кількості проросійських партій на території України свідчило не лише про наявність в українському суспільстві людей, зорієнтованих на Росію [5, 86], а й про концентрацію її зусиль на формування проросійських настроїв на українських теренах. Досить відверто її позицію в «українському питанні» підтримували українські комуністи, на чолі із П. Симоненком. У багатьох питаннях стосовно визначення характеру взаємодії між владою та суспільством, попри численні декларації «відданості» інтересам трудящих, депутати компартії займали досить неконструктивну позицію. Так, завдяки їхнім зусиллям, з тексту Конституції України, прийнятій у першому читанні, зникла глава «Громадські об’єднання», а всі її положення були зведені до посилання на законодавче визначення засад утворення і діяльності політичних партій, інших громадських об’єднань [6, 25].

Перетворенню значної частини українських партій на бізнес-проекти сприяло те, що, завдяки активності лівих сил, детальна регламентація діяльності політичних партій була вилучена з Конституції, а тому вимагала законодавчого закріплення. Це призвело до того, що в законодавстві було встановлене надто обмежене коло санкцій конституційної відповідальності, які могли бути застосовані до партій [7]. Зусиллями лівих Конституція не надавала права державі фінансувати партії, що сприяло використанню «тіньових» схем фінансування. Разом з тим, вона закріпляла за партіями виключне право «сприяти формуванню і виявленню політичної волі громадян», а не лише власних членів, як це визначалося Законом «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. [8]. Водночас вироблення власне закону «Про партії» розтягнулося аж до грудня 1999 р., що пояснювалося специфікою боротьби за розподіл владних повноважень, оскільки єдиним форпостом, який мав би протистояти виконавчій гілці влади, стали партії, представлені у законодавчому органі країни. Саме тривала невизначеність статусу партій ставила їх у вигідні умови через відсутність процедури і підстав впливу на них. Це підвищувало роль партій, на тлі еволюції виборчого законодавства і в очах представників великих фінансово-промислових груп, оскільки депутати, обрані за партійними списками, ставали недосяжними для будь-яких дій з боку опонентів, а також були непідконтрольні виборцям навіть за умови прийняття закону щодо «імперативного мандату», через відсутність персоніфікації відповідальності. З іншого боку, проведення виборів на суто пропорційній основі ставило парламентарів у залежність від партійного керівництва. У цій сфері здобутком компартійної номенклатури стало закріплення в законодавстві конструкції організації, притаманної тоталітарним партіям: за принципом центр – обласна організація – районна (міська) – первинний осередок. Внаслідок цього, Україна отримала партійну систему, наповнену віртуальними утвореннями, із зареєстрованими статутами і «дутою» кількістю партійців [6, 27].

Проросійські політичні сили в Україні всіляко намагалися відмінності історичної пам’яті населення східної та західної частин України представити як ци- вілізаційний розкол. Пропагуючи єдність слов’янського населення, РФ всіляко прагнула до домінування «у слов’янському середовищі». В українському науковому дискурсі було започатковано дискусію про особливий «східний» варіант розбудови українського громадянського суспільства, на противагу «західному», наслідування якому, начебто, стало причиною невдач у сфері розбудови держави. Так, у роботі В. Моргуна наголошувалося на існуванні п’яти типів біопсихосо- ціогенезу (розвитку особи і суспільства) : 1) сенсорно- колективістський неврівноважений; 2) сенсорно-колективістський врівноважений; 3) перехідний або еклектичний; 4) раціонально-індивідуалістський врівноважений; 5) раціонально-індивідуалістський неврівнова- жений. Вказані два раціонально-індивідуалістські типи громадянського суспільства називалися «західними», два сенсорно-колективістських типи – «східними» або «східнослов’янськими». Перший із них розглядався як традиційно властивий менталітету українського народу, інший – російського. Вказані типи називалися альтернативою громадянського суспільства врівноваженого раціонально-індивідуалістського типу («західного»), який розбудовували президенти та уряди, Верховна Рада та місцеві держадміністрації України всі роки її незалежності. Підкреслювалося, що в психо- історичному контексті під статусом держави потрібно розуміти не тільки її нормативно-правову базу, але й стан суспільно-політичного життя країни, а також її становище серед інших країн регіону та світу. Тобто, відповідність соціально-економічного базису та політичної надбудови, діяльності державних інституцій, повсякденного життя громадян проголошеним юридично-правовим засадам. Вказувалося, що, обрана Верховною Радою, Президентом та урядами України, модель громадянського суспільства або «західної демократії» не отримала необхідного законодавчого забезпечення [9]. Проте, не аналізувалися кроки РФ, спрямовані на протидію розбудові громадянського суспільства в Україні, побудованого на потужному «середньому» класі та відносно високому рівні незалежності громадян від держави, завдяки володінню та розпорядженню приватною власністю.

Негативну роль у процесі консолідації українського суспільства відіграло й протиставлення Східної (передусім Донбасу) та Західної України, яке активно використовувалося вже під час виборчої президентської кампанії Л. Кучми, який позиціонувався як «про- російський» кандидат. З часом контент мас-медіа повідомлень у цьому зв’язку був представлений відомостями про «донецьких бандитів» [10-15] чи «галицьких покидьків» (або «галицьких фашистів»). Деякі проросійські автори відверто говорили про занепад європейської цивілізації, пов’язаний із розбещенням населення континенту, скороченням виробництва та наростанням міжетнічних конфліктів, що називаються причинами, через які Україні «потрібно утриматися» від вступу до ЄС. Наголошувалося також на ультимативних вимогах ЄС щодо України та ігноруванні більшості її стратегічних інтересів керівництвом Євро- союзу. Водночас почала поширюватися тенденція до «європеїзації» в Україні як відповідь на виклик певних політичних кіл Росії, що в середині 1990-х рр. почали активно розробляти ідею посткомуністичної неоімперської соборності, під гаслами цивілізаційно- го протистояння Сходу і Заходу [16, 147].

Негативний вплив на становлення та розвиток українського «середнього» класу як економічної основи громадянського суспільства мало й рішення Ради Міністрів РФ від 17 травня 1993 р., що підтверджувало взяття нею на себе зобов’язань із обслуговування боргів СРСР, а колишні радянські республіки поступалися їй частиною своїх активів [17, 136]. Активи на 1 млрд. дол. США, на які висловлювала претензії Україна та які належали українським підприємствам і фізичним особам, повернуті не були [18, 755]. Росія так і не надала Україні інформації про дійсний стан речей з активами СРСР [19]. У той же час російська сторона наголошувала на існуванні боргу в розмірі 5 млрд. дол. США з боку України [20].

Відповідно, нерозвиненість підприємницького потенціалу та несформованість «середнього» прошарку суспільства призвела до диспропорцій у структурі доходів населення, що було чинником дестабілізації та конфліктності особистісних інтересів. При цьому центральне місце у ефективності системи громадянського суспільства посідали економічні права людини і громадянина як певні можливості, що характеризують їх участь у виробництві матеріальних і духовних благ. Відповідно, неможливість з тих чи інших причин їх забезпечити ставала каталізатором конфліктності у суспільстві [21, 10-11].

Загалом зовнішньополітичні впливи на розвиток українського громадянського суспільства, в основному, мають на меті реалізацію відповідних цивілізацій- них чи квазіцивілізаційних проектів, пов’язаних із збереженням чи перерозподілом сфер впливу на міжнародній арені. Найбільш небезпечною для існування Української держави виявилася реалізація Російською Федерацією проекту відновлення статусу наддержави, через втілення у життя «імперських амбіцій» російського керівництва. Цей процес перешкоджає усвідомленню єдності розбудови громадянського суспільства та політичної нації в Україні як засобів забезпечення національної безпеки та, врешті-решт, збереження те-

риторіальної цілісності України. Водночас інформаційний вплив сприяє усвідомленню громадянами як позитивних для України аспектів розвитку громадянського суспільства в інших країнах, так і неприйнятних для неї.

 

1. Беззуб'як М. Й. Націоналізм як фактор державотворення і глобальних трансформацій: суспільство національне і суспільство громадянське // Держава і громадянське суспільство: пошук концепції співпраці: аналітична доповідь. – К., 2013.
2. Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні / Ф. Рудич та ін. – К., 2008.
3. Українське суспільство на шляху до політичної нації: історія і сучасність. – К., 2014.
4. Carothers T. Civil Society //Foreign Policy. – Winter, 1999- 2000.
5. Кармазіна М. Етапи розвитку багатопартійності в Україні (кінець 1988-2011 рр.) // Партійна система сучасної України: еволюція, тенденції та перспективи розвитку: Мат. Міжн. наук. конф. – К., 2012.
6. Держава і громадянське суспільство в Україні: пошук концепції співпраці: аналітична доповідь / За ред. О. Майбороди. – К., 2013.
7. ПолевийВ. І. Конституційна відповідальність політичних партій в Україні: Автореф. дис.... канд. юр. наук. – К, 2004.
8. Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon1. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? page = 5&user=o1y1992.
9. Моргун В. А. Суспільно-політичні проблеми розбудови громадянського суспільства в незалежній Україні: історичний аспект: Автореф. дис.... д-ра іст. наук. – Донецьк, 2003.
10. Ар 'єв В. Територія клану [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. hitforum. net. ua/archive/index. php? t-3628. html.
11. Донецкие бандиты заняли первое место в Украине [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // novosti. dn. ua/details/37577.
12. Донецкие бандиты под крылышком донецкой милиции? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // ajr. or g. u a/? p=1493.
13. Кастильский А. Криминальный интернационал [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //maidan. org. ua/static/mai/1100012026. html.
14. Недетская Л. Донецкое правосудие отдыхает: бандит Нифонтов и компания теперь на свободе всей гурьбой! [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // gromrada. com. ua/index. php? id=1621&show=news& newsid=15180.
15. Трачук О. Донецкие бандиты собирались не только голосовать на выборах, но и агитировать за Лазаренко [Електроннийресурс]. – Режим доступу: http: //fakty. ua.
16. Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Українська етнічна нація. – К., 2012.
17. Ослунд А. Россия: рождение рыночной экономики. – М., 1996.
18. История России: ХХ век: в 2 кн. – Кн. 2: 1939-2007. – М., 2009.
19. Гетьман В. Драма с разделением внешних долгов приближается к финишу // Киевские ведомости. – 1996. – 31 января.
20. Гетьман В. Масол «під нуль» стриг Україну недаремно // Україна молода. – 1996. – 3 квітня.
21. Інноваційна перспектива у стратегії національної консолідації в Україні. Аналітична доповідь / За ред. О. Майбороди. – К., 2013.