Український національний союз: історіографія

 

P. П. Панасюк

Аналізуються основні наукові праці, що стосуються діяльності Українського національного союзу Наявний історіографічний масив розподілений на групи, основні риси яких проаналізовані у статті.

Ключові слова: Український Національний Союз, політичні партії, зарубіжна україністика, історіографія.

Українська революція залишається одним із найсуперечливіших періодів в новітній українській історії. Драматичні події тих років продовжують привертати суспільну увагу. Піднесення національного руху та розквіт державотворчого процесу тісно перепліталися зі збройною боротьбою проти іноземних військ і відстоюванням права на національне самовизначення. Вітчизняні і зарубіжні історики доклали чимало зусиль для всебічного дослідження і аналізу цього періоду української історії. Однак різне трактування та інтерпретація подій, зумовлені нерідко суб’єктивними факторами, призвели до появи значної кількості наукових праць. Починаючи розгляд наявної історіографічної бази, слід відзначити, що в існуючих роботах часто досить сильно відчутний елемент суб’єктивізму в інтерпретації подій. Крім того, в більшості випадків науковці розглядали Український національний союз (далі – УНС) у контексті розгляду інших питань. Окремі аспекти діяльності УНС вивчалися в рамках дослідження історії українських політичних партій чи організації антигетьманського повстання. Наявну історіографію, що стосується УНС, можна умовно поділити на три групи: зарубіжна україністика, радянська історіографія, сучасна українська історіографія.

До першої групи відносяться наукові праці та мемуарні твори безпосередніх учасників подій, що в більшості писалися в 1920-30-х рр. і дослідження науково-дослідних установ, створених представниками української політичної еміграції, написані після Другої світової війни. Попри відносну концептуальну різноманітність, ці праці відзначаються суб’єктивізмом й ідеологізованістю в дослідженні вузлових проблем. Перші ж спроби викласти та проаналізувати історію новітнього Гетьманату були здійснені у 1918-1919 рр. Однією з перших стала праця П. Гайдалемівського, який описав спектр політичних сил, що активно діяли під час революційних подій [1]. Одночасно вийшли невеликі за обсягом праці, присвячені окремим аспектам суспільно-політичного життя Української Держави, що містять короткі згадки про УНС [2]. Характеристику діяльності Союзу вміщують партійні історії, що друкувалися на шпальтах партійної преси або виходили окремими брошурами в період революційних подій [3]. Загалом, ці праці заклали своєрідний фундамент для подальшого дослідження діяльності українських партій у складі УНС. Недостатність джерельної бази цих праць підміняється особистими спостереженнями авторів, емоційним викладом поглядів.

Науковий матеріал почав накопичуватися фактично відразу після поразки Української революції та встановлення радянської влади в Україні. Вже 1920 р. вийшов друком тритомник «Відродження нації» В. Вин- ниченка. В 1921-1922 рр. вийшли чотири томи «Заміток і матеріалів з історії Української революції» П. Христюка. Згодом з’явились дослідження Д. Дорошенка. І. Мазепи, М. Шаповала та інших діячів, що власне і творили Українську революцію [4-7]. Ці праці в українські історичній науці здобули статус «класичних». Згодом вийшли ще сотні мемуарних, публіцистичних, наукових видань [8, 9].

Праця П. Христюка «Замітки і матеріали до історії української революції», що вийшла однією з перших, містить відомості про загальні риси суспільно-політичної діяльності УНС, деякі офіційні заяви Союзу подаються повністю. Важливу наукову цінність становлять свідчення автора про підготовку та проведення анти- гетьманського повстання, під проводом Директорії УНР Загалом, у роботі подається лівоесерівська інтерпретація визвольних змагань [10].

Деякі тогочасні праці важко віднести до суто наукових досліджень, це, скоріше, поєднання публіцистики з мемуаристикою, але залучення оригінальних документів, авторські оцінки, висновки та коментарі надають їм характеру дослідницьких праць і зараз вони широко використовуються науковцями. Типовим прикладом є праця В. Винниченка «Відродження нації», що стала однією з найяскравіших робіт міжвоєнної доби [4]. Автор зробив спробу оцінити історичний досвід всієї Української революції. В. Винниченко, хоча і був другим керівником УНС, лише побіжно згадує про свою роботу на цій посаді, зосереджуючись на докладному описі процесу таємної підготовки до збройного виступу. Попри суб’єктивізм, робота є важливим джерелом для вивчення та розуміння складних процесів в Українській Державі і в Українському національному союзі зокрема. Вона відіграла важливу роль у концептуальному оформленні уенерівської історіографічної течії, яка стала домінуючою у міжвоєнний період.

Серед цієї групи праць, особливе місце посідає науковий доробок відомого науковця, соціолога і громадсько-політичного діяча М. Шаповала. Праця «Гетьманщина і Директорія», поряд із авторським баченням подій, містить цінний фактаж про УНС. Ця праця є одним із небагатьох джерел, що проливає світло на процес трансформації Українського національно-державного союзу (УНДС) в УНС. Автор був присутній на перших двох засіданнях, хід яких описаний, хоч і дещо поверхово, подано персональний склад учасників, їх партійну приналежність. Іншою, більш узагальненою працею, є «Велика революція і українська визвольна програма» [11], де утворення УНС автор розглядає як реакцію українських національних сил на діяльність російських монархічних організацій.

Інші оцінки УНС подаються у працях прихильників державно-консервативного табору. Серед них виділяється двотомних Д. Дорошенка «Історія України» [5], де наведена перша спроба провести комплексне наукове дослідження подій 1917-1923 рр. Попри намагання дотримуватись максимального об’єктивізму, Д. Дорошенко писав роботу з позиції міністра іноземних справ в уряді Ф. Лизогуба. Відчувається, що автор залишався переконаним прихильником гетьмана П. Скоропадського. Робота містись велику кількість документів, опублікованих у повному обсязі, зокрема ряд офіційних документів УНДС та УНС. Проте, у дослідженні майже немає узагальнюючих висновків, що стосуються діяльності УНС, фактично відсутні згадки про Союз після перемоги Директорії УНР. Ще одну працю Д.