Умови ефективної діяльності та ефективної праці

Досить серйозним перевантаженням для психіки і фізіології людини є навіть ординарна змінна організація праці. Найкращим засобом нормалізації добових ритмів людини при такій роботі можуть бути регламентація режиму праці і відпочинку, зміна виду трудової діяльності, фізичні навантаження і також додатковий відпочинок. Основні симптоми десинхронозу пов'язані не лише з фізичним порушенням звичного ритму життя людини, вони спостерігаються і при надмірних фізичних і психічних перевантаженнях та захворюваннях. Наприклад, ознаки десинхронозу відзначаються у спортсменів у стані перетренованості, а також у людей, які працюють в екстремальних і особливих умовах. [6, c. 154]

При цьому певна неузгодженість типових біоритмів людини не є безумовно негативним явищем, за певних умов така зміна стереотипів виступає як благо – як фактор тренування адаптаційних механізмів, фактор розвитку людини як суб'єкта діяльності тощо.

 

 

Психологія безпеки – галузь психології і область ергономіки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають у різних видах праці і професійної діяльності, а також шляхи підвищення їх безпеки. Об'єкт її дослідження – різні види професійної діяльності, пов'язані з небезпекою; предмет – психічні процеси, стани і властивості людини як суб'єкта праці. Психологія безпеки зорієнтована на безпосереднє вирішення завдань оптимізації трудової діяльності і використовується для розробки безпечнішої техніки, умов праці, різних засобів захисту, які сприяють охороні праці.

Основні робочі поняття, якими оперує дана дисципліна: небезпечні виробничі фактори, виробнича небезпека, нещасний випадок, катастрофа.

Під організацією безпеки праці на виробництві мається на увазі широке коло заходів, починаючи від проектування загального вдосконалення, яке закладається у процесі технологічного процесу і умов праці з метою зниження рівня небезпечних виробничих факторів до організації безпечних умов праці на окремих робочих місцях. Останнє припускає, зокрема, використання індивідуальних засобів захисту, навчання безпечній роботі і відповідному контролю, пропаганду і виховання працівників. [6, c. 162]

Як значимий фактор дослідники часто називають біологічний ритм: максимум нещасних випадків трапляється перед обідом і закінченням зміни, а також у четвер і п'ятницю. Фактором виробничого травматизму багато дослідників називають стрес і вплив пережитої раніше небезпеки, наслідком якої в 50-90% випадків є неврози, фобії тощо. Фактором травматизму виступає і ступінь завантаженості працівника. Нормальне завантаження робітників та їх готовність до праці забезпечується при 40-60%, а в особливих випадках короткочасно при 80% від максимального завантаження. Інші 20% становлять резерв, який можна використовувати лише при гострій потребі.

Ступінь небезпеки праці залежить від режиму роботи, яка визначає можливості використання індивідуальних ресурсів людини. Наприклад, у праці оператора виділяють чотири основних режими роботи, які властиві багатьом видам праці: учбово-тренувальний, мінімальний, оптимальний і екстремальний.

У кожному з режимів проявляються типові помилки. Наприклад, в учбово-тренувальному режимі помилки пов'язані переважно з мотиваційною сферою, недостатнім обсягом знань і навичок. Потрапляючи в небезпечну (аварійну) ситуацію, людина звичайно зіштовхується з екстремальним режимом, коли успішність діяльності переважно визначається вольовою саморегуляцією, емоційною стійкістю, досвідом, стабільністю робітників, навичок. [1, c. 203]

Найважливішим завданням безпеки праці є попередження про небезпеку – супутні їй окремі зовнішні умови. Найбільш простими засобами вирішення цього завдання можуть бути особливе забарвлення елементів обладнання, плакати, попередження, які вивішуються на робочих місцях і безпосередньо у небезпечних зонах.

 

 

Професійний стрес – це багатовимірний феномен, який виражається у фізіологічних і психологічних реакціях на складну робочу ситуацію. Розвиток стрес-реакцій можливий навіть у прогресивних організаціях, що зумовлено не лише структурно-організаційними особливостями, але й характером роботи, особистісними відносинами співробітників, їх взаємодією. Стрес, пов'язаний з роботою, – це можлива реакція організму, коли до людей пред'являються вимоги, які не відповідають рівню їх знань і навичок. Ще одним феноменом, характерним для багатьох виробництв, є психічне насильство, причина якого – погіршення міжособистісних відносин і організаційні дисфункції. Найпоширенішою формою такого насильства є зловживання владою стосовно людей, не здатних захистити себе.

Серед виробничих стрес-факторів можна виділити:

фізичні (вібрація, шум, забруднена атмосфера) ;

фізіологічні (змінний графік, відсутність режиму харчування) ;

соціально-психологічні (конфлікт ролей і рольова невизначеність, перевантаження або недовантаження працівників, неналагодженість інформаційних потоків, міжособистісні конфлікти, висока відповідальність, дефіцит часу) ;

структурно-організаційні («організаційний стрес»).

Основні причини професійного стресу:

загальноорганізаційні проблеми (немає чіткого поділу обов'язків між співробітниками компанії, погана внутріфірмова комунікація) ;

невизначеність положення людини в компанії (розширення або скорочення відділу, викликане зміною керівника, абстрактні прогнози і обіцянки керівництва) ;

недостатні і неправильно підібрані люди на конкретні робочі місця;

понаднормові, незручні години роботи;

кар'єра, перспективи службового просування, зарплата;

особистість керівника (авторитарний стиль керівництва, взаємини керівника зі своїми підлеглими за типом “батько-дитина”, маніпулювання, особистісні особливості керівника) ;

конфлікти (вертикальні і горизонтальні) ;

особисті проблеми співробітників.

Існує декілька факторів, які пом'якшують вплив стресу на здоров'я:

соціальна підтримка, яка включає всі види допомоги людьми, з якими працівник зв'язаний соціальними зв'язками. Вона підрозділяється на емоційну, оцінну, інформаційну та інструментальну підтримку;

стійкість – це сукупність певних особистісних рис, а саме відповідальності, прагнення до подолання труднощів, які сприяють високій опірності до стресу;

внутрішній локус контролю – це риса особистості, яка характеризує віру людей у те, що всі їх досягнення, успіхи і невдачі є результатом їх власних дій. Особистості із зовнішнім локусом контролю вважають, що їх успіхи або невдачі визначаються, головним чином, зовнішніми факторами, такими, як доля, випадок або везіння. Виявлено, що більш стійкі люди частіше демонструють внутрішній локус контролю, тоді як менш стійкі до стресу схильні відчувати себе маріонеткою в руках долі.

 

Трудова діяльність – це частина виробничого процесу, під якою розуміють сукупність змін, яких зазнає предмет праці і як сукупність дії працівників спрямованих на зміну предмету праці.

Стрес (від англ. stress – «тиск, напруга») – стан фізичної і психічної напруги, який виникає у відповідь на екстремальні впливи (несприятливі, значні за силою, тривалістю, несподіваністю).

Стресори – це фактори, які спричиняють або сприяють виникненню стресу: фізичні і психічні травми, інфекція, психічні і м'язові перевантаження, різкі зміни температури і т. д.

Субекстремальні умови діяльності – умови, у яких дія екстремальних факторів є постійною дією, має високу інтенсивність і представляє реальну небезпеку.

Особливі умови діяльності – умови, у яких дія екстремальних факторів є мінливою дії або ймовірністю їх появи є високою усвідомлюваною, а їх інтенсивність і потужність – меншою.

Працездатність – це максимальні можливості системи у виконанні певної діяльності (роботи), у випадку людини – це можливість і здатність виконувати роботу з граничною віддачею фізичних і духовних сил.

Хронобіологія – галузь біології і медицини, яка вивчає закономірності тимчасової організації життя.

Десинхроноз – стану організму в період неузгодженості добових ритмів.

Психологія безпеки – галузь психології і область ергономіки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають у різних видах праці і професійної діяльності, а також шляхи підвищення їх безпеки.

Організація безпеки праці – широке коло заходів, починаючи від проектування загального вдосконалення, яке закладається у процесі технологічного процесу і умов праці з метою зниження рівня небезпечних виробничих факторів до організації безпечних умов праці на окремих робочих місцях.

 

 

Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці: Навч. посібник. – К. : КНЕУ, 2000. – 232 с.

Леонова А. Б., Чернишева О. Н. Психологія праці і організаційна психологія: «Сучасний стан і перспективи»: Хрестоматія. – К. : Освіта, 1995. – 683 с.

Лукашевич Н. П. и др. Психология труда. – К. : МАУП, 2004. – 112 с.

Пряжников Н. С., Пряжникова Е. Ю. Психология труда: уч. пос. для вузов. – М. : Академия, 2001. – 480 с.

Тимош І. М. Основи фізіології та психології праці. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – 167 с.

Толочек В. А. Современая психология труда: учеб. пос. – СПб. : Питер, 2006. – 479 с.