Управління системою вищих навчальних закладів недержавної форми власності в Україні

Вибір напрямку дослідження визначається потребою розглядати недержавну вищу школу як підсистему освітньої сфери України. З нашої точки зору для вироблення освітньої політики та реалізації ефективних управлінських рішень потрібно мати інформацію про стан і процеси в керованій структурі. Такий підхід до вивчення проблеми відповідає принципу об’єктивності в управлінні, втілення вимог якого неможливе без теоретичного осмислення дійсності, що, зі свого боку, вимагає пізнання об’єкту управління, його нових потреб і можливостей.

Дослідження проблем управління недержавною вищою школою проводилося в такому проблемному контексті: виявлення основних чинників, що спричинили утворення недержавних навчальних закладів (системно-історичний аспект) ; аналіз структури системи (системно-структурний аспект) ; розкриття взаємозв’язку даної системи з державною вищою школою і пошук прийнятної моделі їх співіснування (системно-комунікаційний аспект) ; обгрунтування змісту управлінських рішень, спрямованих на здійснення нормативно-правової, прогностичної, координаційної та контрольної діяльності щодо управління системою вищих навчальних закладів недержавної форми власності (системно-управлінський аспект).

До соціально-економічних передумов, що зумовили на початку 90-х років утворення більшості приватних навчальних закладів, відносяться: ставлення до освітніх послуг як товару на ринку праці, і, таким чином, можливість комерціалізації освіти; наявність педагогічного персоналу державних навчальних закладів, невдоволеного як своїм фінансовим станом, так і неможливістю розкрити власний творчий потенціал в рамках усталеної системи; потреба скорочення відтоку викладацьких кадрів за межі національної освітньої системи та вдосконалення наявної мережі навчальних закладів у регіонах країни; недостатність бюджетних джерел фінансування і незмога для держави задовольнити зростаючу потребу населення в одержанні освіти; об’єктивна неможливість швидкого реагування державної системи освіти на зміну соціально-економічної ситуації в суспільстві; прагнення розширити мережу вищої освіти і покращити надання освітніх послуг у ситуації подолання освітньої кризи, що передбачає, зі свого боку, урізноманітнення типів навчальних закладів, виникнення конкуренції та можливостей освітніх пропозицій. Відтак, ці освітні установи з’явилися як відповідь на попит у нових формах навчання. Ці висновки співпадають з результатами дослідження інших авторів (В. І. Астахова, Г. В. Щокін).

У дослідженні зроблено спеціальний наголос на осмисленні змісту термінів і категорій, що характеризують систему освітніх закладів недержавної форми власності. Аналіз літератури з проблеми недержавного сектору освіти свідчить про почасти тотожне вживання термінів «навчальні заклади недержавної форми власності», «приватні вузи», «альтернативні заклади освіти».

Встановлено, що труднощі щодо чіткого розмежування між державним і приватним навчальним закладом пов’язані із встановленням критерію, за яким окреслюють термін «приватний навчальний заклад». У зарубіжній літературі використовують різні критерії (фінансовий, управлінський, функціональний; за характером діяльності – «комерційний», «некомерційний»), тоді як у вітчизняній практиці критерієм є форма власності, що визначається залежно від засновника вуза.

За статистичними даними в Україні 45 приватних вищих навчальних закладів, засновниками яких є фізичні особи та приватні установи. Водночас, серед засновників інших вузів – державні вищі навчальні заклади, банки, органи виконавчої влади та самоврядування, тобто решта вищих навчальних закладів заснована на змішаній формі власності. На наш погляд, доцільно за основу визначення терміну взяти інший критерій – фінансування. Практично жоден навчальний заклад недержавної форми власності не отримує прямого бюджетного фінансування. Тому для означення вищого навчального закладу, що має небюджетне фінансування, доцільно скористуватися поняттям «вищий навчальний заклад недержавної форми власності», а термін «приватний вуз» вживати для закладів, де засновниками є приватні особи чи установи.

Прийнятними критеріями оцінки системи вищих навчальних закладів недержавної форми власності були використані показники кваліфікаційних рівнів, акредитованості, розташування вузів в регіонах, розподілу напрямків підготовки фахівців, ліцензованого обсягу.

Встановлено, що на момент початку дослідження (1995 р.) налічувалось 109 ліцензованих вузів недержавної форми власності, у 1998 р. їх кількість зросла до 136 (серед яких 39 – I-II рівнів акредитації, та 97 – III-IY). Загальний ліцензований обсяг цих вищих навчальних закладів – 24 тис. осіб. У закладах освіти небюджетного фінансування нині навчається близько 100 тис. осіб, що становить 6, 6% до потенціалу державних вищих навчальних закладів. Аналіз даних стосовно динаміки створення нових недержавних вузів дає підстави для висновку, що процес бурхливого зростання навчальних закладів небюджетного фінансування уже припинився, відбувається внутрішня стабілізація самої системи [рис. 1].

 

Рис. 1. Динаміка створення нових навчальних закладів і кількість вищих закладів освіти недержавної форми власності в Україні (1988-1997 рр.)

 

Статистично підтверджена залежність нерівномірності розташування вузів від соціально-економічних особливостей регіонів України. Так, на Київську (39), Харківську (10), Донецьку (13), Одеську (6) області і на Республіку Крим (13) припадає 2/3 від загальної кількості навчальних закладів недержавної форми власності. При цьому в Києві вузів III- IY рівнів акредитації, за станом на 1 вересня 1997 р., налічується 33, тобто 1/3 від загальної кількості навчальних закладів зазначених рівнів.

Цей факт вказує на кращі можливості створення нових вузів у тих регіонах, де вузівський потенціал традиційно високий і де зосереджується платіжоспроможне населення країни. Бачимо, що географічне розташування вузівських центрів недержавного сектору досить нерівномірне. Тенденція утворення нових вузів у містах з великою кількістю студентів цілком природна і підтверджується досвідом інших країн. Наприклад, серед 25 фахових шкіл східної Німеччини тільки 4 приватні, причому всі