В. Тома Аквінський і його філософія

Аквінський критикує попередні спроби доведення існування Бога. Існування Бога не є вродженою істиною, як казав Іоанн Дамаскін, також Бог не є, згідно з августинізмом, «дуже потрібним людській душі». Августин виводив істинність існування Бога із самої істини, Ансельм Кентерберійський – із поняття досконалого буття.

Аквінський ж признавав, що якби ми знали про сутність Бога, то самі би зрозуміли, що Він існує; але що зробиш, якщо Його сутності ми не знаєм, отже, ми не можем вивести існування Бога апріорно із Його сутності.

Тома Аквінський у своїй найгрунтовніній праці – Суммі Теології (Summa Theologica) наводить власні докази існування Бога (quinque viae), використовуючи натурфілософію Арістотеля. Свої докази Аквінський виводить не із сутності Бога, яка нам не відома, а із досвіду – шлях від наслідку до причини. Грунтує Тома свої докази на забороні регресу у нескінченність (regressus in infinitum).

Тут слова Томи про філософію – служницю теології – знаходять реальне підтвердження. П'ять шляхів по суті є метафізичними, так як божественне суще, існування якого вони доводять, саме перебуває «по ту сторону» природи, і є її причиною.

1. Від руху (ex motu) Перший аргумент намагається пояснити, що Бог є причиною руху у Всесвіті. (космологічний аргумент) :

Деякі речі рухаються

Все, що рухається має приводитись в рух за допомогою іншого рушія

Регрес у нескінченність неможливий

Отже, має бути якийсь першорушій, який сам не є рухомим нічим іншим

Цей першорушій ми називаєм Богом

2. Від першої причини (ex ratione efficientis) Цей аргумент доводить, на відміну від першого, що Бог є причиною, а отже творцем Всесвіту:

Деякі речі є наслідком

Все, що є наслідком, повинне мати свою причину

Регрес у нескінченність неможливий

Отже, повинна бути якась перша причина, нічим не спричинена, що все спричинила

Цю першопричину ми називаєм Богом

3. Від випадковості (ex contingente et necessario)

Багато речей у Всесвіті можуть існувати, як можуть і не існувати. Це називається випадковим буттям

Неможливо, щоб усе у Всесвіті було випадковим, тому що в такому випадку мав би бути час, коли нічого не існувало, і тоді досі нічого б не мало існувати, оскільки нічого не може привести до існування чогось. А це, очевидно, хибно.

Отже, є необхідним існування істоти, існування якої було би не випадковим і не залежало би ні від чого іншого

Цю істоту ми і називаєм Богом

4. Від ступеня досконалості (ex gradibus perfectionis) Аргумент від ступеня, або від градації, потужно опирається на вчення Арістотеля. У ньому сформульоване таке:

Усюди у Всесвіті можна знайти змінну досконалість змінних ступенів

Ці ступені дають змогу припустити, що існує найвищий стандарт досконалості

Отже, досконалість повинна мати свою вершину

Цю вершину ми називаєм Богом

5. Телеологічний аргумент (ex gubernatione rerum) Останній аргумент заявляє, що все у Всесвіті має своє призначення і слідує законам, створеними Богом

Усі природні тіла у світі рухаються до мети

Ці тіла самі по собі нерозумні

Рухатись до мети – ознака розуму

Отже, існує розумна істота, що направляє усі природні тіла до їх мети

Цю істоту ми називаємо Богом

Висновки

Найбільший вплив на філософію Томи зробив Арістотель, значною мірою творчо переосмислений ним, також помітно вплив неоплатоників, грецьких коментаторів Арістотеля, Цицерона, Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Августина, Боеція, Ансельма Кентерберійського, Іоанна Дамаскіна, Авіценни, Аверроеса, Гебіролем і Маймоніда і багатьох інших мислителів.

Система Томи Аквінського базується на ідеї принципової згоди двох істин – заснованих на одкровенні і виводяться людським розумом: до деяких істин, отриманим з одкровення (напр. Божественна триєдність, воскресіння у плоті та ін) Людський розум не в змозі прийти, користуючись власними засобами, проте ці істини хоча й перевершують розум, але не суперечать йому. Теологія виходить з істин, даних в одкровенні і використовує філософські засоби для їх експлікації; філософія рухається від раціонального осмислення даного в чуттєвому досвіді до обгрунтування надчуттєвого, напр. буття Бога, Його єдності і пр.

Вчення Томи стало спробою оновити християнську думку в світлі метафізики та теології, систематизованої на основі принципів арістотелізму. Разом з тим Тома переосмислив арістотелівське вчення, виправивши в ньому те, що вважав необхідним. Можливо, найістотнішим внеском Томи в розвиток арістотелізму стало те, що він поширив арістотелівське вчення про акт і потенції на відносини між сутністю і актом існування, в якому актуалізується сутність. Тома стверджував, що зовсім не на Арістотеля, а на християнське одкровення спирається вчення про те, що акт буття є «акт всякого акту і досконалість всякої досконалості», найглибша підстава реальності і найвищий атрибут божественності: “Аз есмь сущий” (або: “Я є Той, Хто є”). Він вважав, що саме акт буття становить основу і визначає природу інтелігібельного порядку реальності. Звичайно, вплив філософії Арістотеля на Тому не слід недооцінювати. Досить звернутися до читання богословських творів Томи, щоб переконатися в тому, як високо він ставить праці цього філософа. Разом з тим саме в коментарях Томи до Аристотеля ми читаємо, що “вивчення філософії служить не для того, щоб дізнатися, що думали люди, а для того, щоб осягнути істину”.

Сам Тома завжди прагнув найретельнішим чином розглянути всі заперечення, висунуті філософами, «тому що ніхто не може винести судження з якогось приводу, не вислухавши доводів обох сторін, так що той, хто прислухається до філософії, має право з більшою підставою винести остаточне судження, якщо він прислухається до аргументів обох сторін». Ні в якому разі не ставлячи під сумнів авторитет Августина, Тома сперечався з його послідовниками, переконуючи їх у необхідності відмовитися від платонізму. Щоб зробити вчення Арістотеля прийнятним для Церкви, Тома коментував його твори, переосмислюючи багато моментів його вчення.

У Аквіната були чудові коментатори, наприклад Каєтан (1470-1534) або Іоанн св. Фоми (1589-1644), проте тільки в 20 ст, з появою досліджень таких учених, як Е. Жильсон, Ж. Марітен і Р. Хатчінс, вдалося вловити самий дух його філософії у всій його оригінальності і життєвій силі.

 

 

http://www.iep. utm.edu/aq-meta/#H2

Аквинский, Фома. Сочинения. – М., 2002

Боргош Ю. Фома Аквинский. М., 1975

Корет Эмерих. Основы метафизики. – Киев: Тандем, 1998

Котусенко В. Тома Аквінський і його філософія//Аквінський, Тома. Коментарі до Арістотелевої «Політики». К. : Основи, 2000

Татаркевич В. Історія філософії. – У 3-х т. – Львів, 1997

Пашук А. І. Нариси з історії філософії середніх віків: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007

Кунцманн П., Бурка Ф. -П. Філософія dtv-Atlas. К. : Знання-Прес, 2002