+3 8(066) 185-39-18
fмножинного до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу.
Другий етап (1994-1998 рр.)
З 11 березня 1994 р. було започатковано аукціони з продажу долара, а з квітня – німецької марки і російського рубля. Поступовий вихід з кризової ситуації сприяв становленню рівних умов доступу комерційних банків до кредитних аукціонів НБУ. Однак аукціонна форма торгів виявилася неефективною, оскільки не відповідала існуючим умовам валютного регулювання.
З метою сприяння розвитку валютного ринку та зовнішньоекономічних відносин із жовтня 1994 р. було відновлено торги іноземною валютою на Українській міжбанківській валютній біржі.
Угоди з купівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій формі на внутрішньому ринку України спочатку укладалися тільки на біржовому ринку. Проте з розвитком банківської системи і лібералізацією валютної торгівлі з початку 1995 р. з’явився ще один сегмент валютного ринку – міжбанківський ринок, де угоди укладаються безпосередньо між банками, уповноваженими здійснювати валютні операції. Також було скасовано обов’язковий викуп 10% валютних надходжень суб’єктів господарювання до офіційних валютних резервів НБУ.
На даному етапі відбувалося призупинення економічного спаду та подальша лібералізація валютного ринку. У цей період валютний ринок України зазнав значного тиску внаслідок залучення урядом короткотермінового капіталу іноземних інвесторів для потреб фінансування дефіциту бюджету.
У січні – серпні 1997 р. спостерігався значний приплив валютних коштів, унаслідок чого пропозиція доларів США перевищила попит на них, а курс гривні порівняно з початком року знизився на 1, 7%. З метою нейтралізації надлишкової пропозиції доларів США Національний банк України проводив політику стримування надмірної ревальвації гривні шляхом викупу надлишкової пропозиції іноземної валюти.
Характерною рисою валютно-курсової політики в 1997 р. було забезпечення керованості обмінного курсу в межах валютного коридору 1, 7-1, 9 гривні за долар США, офіційно встановленого з 01. 09. 1997 р.
У 1998 р., у зв’язку з фінансовою кризою в Росії та наявністю тісних торговельних відносин з нею України, з метою недопущення наслідків кризи на український грошово-кредитний ринок Національним банком було введено окремі елементи адміністративного контролю за проведенням валютних операцій.
Загалом даний етап характеризувався: лібералізацією проведення валютних операцій; стабілізацією інфляційних процесів національної грошової одиниці і, як наслідок, стабілізацією валютного курсу; проведенням грошової реформи: введення гривні; значною ревальвацією реального курсу гривні впродовж 1996-1997 рр., яка створила підстави для девальвації гривні в 1998 р. ; використанням НБУ ринкових інструментів регулювання валютного ринку; значною девальвацією національної валюти, що висвітлило приховані проблеми та недосконалість механізму функціонування валютного ринку; початком практики впровадження валютних коридорів; фінансовою кризою.
Третій етап (1999- 2008рр.)
Із метою недопущення спекуляцій на валютному ринку у грудні 1999 р. було започатковано роботу Торговельної сесії та Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку згідно з якими щоденні валютні операції здійснювалися у режимі реального часу, тобто після часу, відведеного на торги, всі операції призупинялися і куплену валюту в той же день не можна було
знову продати. Цей режим дав позитивні результати, внаслідок чого тиск на валютний сегмент ринку різко зменшився.
Винятково важливе значення для регулювання валютного ринку мало ухвалення в 1999 р. Закону України «Про Національний банк України», в якому Національний банк визначено особливим центральним органом державного управління, який встановлює порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами.
Із другого півріччя 1999 р. від режиму валютного коридору Національний банк перейшов до режиму плаваючого обмінного курсу, а з лютого 2000 р. таку валютну політику визнано офіційною, що стало логічним продовженням послідовної політики лібералізації валютного ринку.
Із січня 2000 р. банківські установи отримали дозвіл на кредитування в іноземній валюті фізичних осіб.
У період з 2000 до 2004 рр. Національний банк в умовах офіційного проголошення запровадження плаваючого валютного курсу фактично утримував його на встановленому рівні, дозволяючи лише незначні коливання. Проте, починаючи з 2005 р. Національний банк фактично надає більшої гнучкості національній грошовій одиниці (значення офіційного обмінного курсу наближає до ринкового).
Із 2005 р. відбувається сповільнення темпів економічного розвитку, що проявлялося у зниженні приросту ВВП, значному зростанні дефіциту бюджету від’ємного сальдо поточного рахунку й рівня інфляції. Ситуація, що склалася, вимагала запровадження невідкладних заходів, зокрема для зниження тиску на валютний курс гривні через перевищення її пропозиції над попитом, Національним банком було проведено ревальвацію гривні на 4, 8%. Певною мірою стабілізації ситуації сприяло й підвищення рівня негативних очікувань у іноземних інвесторів через погіршення макроекономічної ситуації в країні.
Починаючи з 2005 р. для лібералізації валютної політики Національного банку було характерне: збільшення строку, протягом якого резидент зобов’язаний зарахувати виручку в іноземній валюті на валютний рахунок,
Підвищення норм вивезення та ввезення готівки і банківських металів через митний кордон України.
Лібералізація валютної політики супроводжувалася встановленням жорсткіших вимог у сфері валютного регулювання та підвищенням відповідальності за порушення вимог валютного законодавства.
Валютна позиція уповноваженого банку визначалася щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу.
Із метою зниження валютного ризику Національний банк встановив вимоги щодо його покриття капіталом (відповідно до вимог адекватності капіталу) через лімітування відкритих валютних позицій.
Тривалий час утримання сталого обмінного курсу гривні було своєрідним якорем