Вербальний компонент традиційного поховального обряду в Поліських говорах

Взаємозумовленість, ізосемічність чи синонімічність різнопланових одиниць обрядового тексту в роботі проілюстровано у зведеній таблиці основних наскрізних мотивів, що, як план змісту, формують текст поховального обряду. 

У третьому розділі “Просторова варіантність поліського поховального обряду та його номінації” подано географію варіантів вияву елементів поліського поховального обряду і його номінації. Картографування і взагалі ареальне дослідження окремих фактів та елементів народної культури може мати різне наукове спрямування – або на предмет дослідження, або на територію дослідження. У другому випадку увагу зосереджено на ареальній характеристиці самої території. У роботі надано перевагу першому підходу: здійснено фіксацію й аналіз територіальних варіантів поховального обряду, виявлено сталі й варіативні його ознаки, що дало змогу зробити висновки не лише про структуру, а й про генезис складових частин обряду як цілості. 

Серед вербальних одиниць поховальнообрядового тексту є характерні для всього поліського наріччя: збирається додому ‘безнадійно хворий, умираючий’, конає, кінчається, душа виходить ‘умирає’, вмерти ‘вмерти’, смерть ‘смерть’, мрець (мертвець), покійник ‘померлий’, труна, домовина ‘труна’, віко ‘віко труни’ яма (ямка) ‘могильна яма’, похорон ‘похорон’, плакати (приплакувати), приказувати (виказувати), голосити (приголошувати), причитувати (вичитувати) ‘оплакувати померлого’, могилки (моглиці) ‘кладовище’, могила ‘могила’, обід ‘перша поминальна трапеза’, коливо ‘поминальна страва’, діди, душі ‘усі померлі родичі’, діди ‘календарні поминальні свята осінньо-зимового циклу’. 

Частина номінацій поліського поховального обряду засвідчує просторову варіантність, виявляє ареальні протиставлення. Характерними лише для східнополіського діалекту є назви наживляти, наживушку, на живу нитку ‘шов, який використовують при виготовленні одягу для померлого’, намітка ‘взуття померлого’, гостинці ‘приношення відвідувачами померлого’ гостювати ‘ночувати в хаті (про померлого) ’. Лише в західнополіському діалекті зафіксовано назви збити з дороги ‘перешкодити завершенню агонії’, громниця ‘свічка, яку використовують для полегшення агонії’, акцентний варіант умер\ти. Деякі назви відомі в середньо- й західнополіському діалектах, зокрема не буде, на дорозі, мрець (мертвець) ‘безнадійно хворий, умираючий’, небіжчик ‘померла людина’, мерлини (мертвини) ‘поховальний обряд’, гроб ‘могила’. У середньо- та східнополіському діалектах поширені назви пересторога (посторога, постерега) ‘містичне віщування смерті’. 

Більшість поховальнообрядових назв поширена в поліських говірках у більшій чи меншій кількості локусів, які переважно не є типовими, за винятком деяких – з виразною тенденцією до повторюваних зон поширення, зокрема: мікроареал в межиріччі нижньої течії р. Прип’ять – р. Ясельда (Брестсько-Пінське Полісся) (віджив ‘безнадійно хворий, умираючий’, відійшов ‘помер’, латки ‘примітивне взуття померлого’, склепом (склепована) ‘ромбоподібна форма труни’, дякувати, приговорювати ‘оплакувати померлого’, наруб (зруб) ‘різновид надмогильної споруди’, кутя ‘поминальна страва’, навський Великдень ‘поминальний день у четвер після Великодня’), на який накладаються вужчі мікрозони, що включають говірки навколо м. Бреста (прорив’ю, зчепити ‘спеціальний шов, який використовують при виготовленні одягу для померлого’, наряд ‘одяг, призначений для обрядження померлого’, завої ‘примітивне взуття померлого’, плат ‘покривало померлого’), говірки басейну р. Ясельди та говірки Пінщини (пильнувати ‘проводити ніч біля померлого’, прихором ‘різновид надмогильної споруди’), говірки басейну нижньої течії річок Ясельда й Стир та середньої течії р. Прип’яті (охустовати ‘одягнути померлого’, колигви ‘примітивне взуття померлого’, оденути ‘накрити померлого спеціальним покривалом’, приклад ‘різновид надмогильної споруди’, потапці ‘поминальна страва’) ; мікроареал у басейні р. Стоходу (зчепити ‘спеціальний шов, що використовують при виготовленні одягу для померлого’, плат ‘покривало померлого’, вичит ‘поховальний плач, голосіння’) ; мікроареал у басейні верхів’я річок Уборть, Уж, Тетерів (стріченна свічка ‘освячена на Стрітення свічка, яку використовували для завершення агонії’, наряд ‘одяг, призначений для обрядження померлого’, признатися ‘поцілувати померлого під час відвідин’) ; мікроареал у басейні середньої течії р. Десни та нижньої течії р. Сейму (горбата ‘ромбоподібна форма труни’, проводничок ‘поховальна свічка’). 

Матеріал показує, що вербальні одиниці поховальнообрядового тексту виявляють більшу просторову варіантність, ніж одиниці реального та акціонального планів, напр., назви примітивного взуття померлих, що має вигляд шматків полотна та шнурків на Поліссі представлені такими назвами: онучі, намітка, латки, тряпочки, завої, колигви, покривала померлого – покривало, плат, платиччє, настільник (настільниця), намітка (намітець), полотно, партовина; труни – труна, домовина, гроб, хата, склеп; церемонії виявлення почестей у хаті померлого – похорон, мерлини (мертвити), поховання, хавтури, погріб; поняття 'проводити ніч біля померлого' – сидіти, ночувати, стерегти (~ душу), вартувати, пильнувати, глядіти, доглядати; першої поминальної трапези – обід, жалібний обід, гарячий обід, перший обід, обідище, вечеря, поминки, стіл тощо. Значна кількість тотожних чи схожих матеріальних елементів у поховальному обряді різних локальних поліських традицій часто має різне мовне вираження, хоча зберігає при цьому єдність міфічних уявлень, що лежать в основі мотиву певної назви, напр. : назви всіх померлих родичів – діди, предки, родителі, похідні від різних коренів, мають той самий тип мотиву називання – зберігають сліди ритуалу відправлення, в основі якого лежить віра в залежність життя, здоров'я та добробуту живих від предків, що має типологічні ознаки. Іноді різність номінації могла бути зумовлена відносно пізнім оформленням мовного вираження деяких понять, а також кількаетапною табуїзацією та евфемізацією поховального обряду, напр. : семема 'безнадійно хворий, умираючий' представлена назвами: