Відкриті питання в романі А. Чайковського «Сагайдачний»

Характерною рисою культурного життя будь-якого народу у всі часи, а особливо в добу середньовіччя, є вплив на життя суспільства представників духівництва. Яскраво змальовує цю важливу підвалину суспільного життя А. Чайковський. Вустами батька побратима Сагайдачного Степана Жмайла він “розказував про відносини на Самбірщині, про переслідування православних, про те, що православним не можна ставити церков у середині міста” [4, с. 45]. “Те саме діялось серед вищої православної ієрархії, були єпископи, які навіть не були священиками” [4, с. 42]. З огляду на непросту геополітичну ситуацію в Україні, сьогодні пропонуємо разом зі студентами порівняти роль та місце тогочасного православного духівництва на Правобережжі із аналогічною ситуацією в сучасній Українській Православній Церкві (засилля храмів Московського Патріархату, нездатність духовних отців України владнати питання єдиної помісної православної церкви тощо). Цікавість у допитливих дослідників історії може викликати оцінка, що її дав кошовий Січі архімандритові Єлисею Плетенецькому: “Отець архімандрит – то наш чоловік і розумна голова <... > я знаю, що усе, що робить отець архімандрит, це для нас добре” [4, с. 230]. Доцільним вбачається запитання, чи не вступає в протиріччя така ідеалізація тодішнього патріарха православ’я із враженням головного героя роману від відвідання Києво-Печерської Лаври: “Та велич, яку тут побачив, пригнітила його важким каменем. Почував себе серед того таким малим та слабосильним, що аж страшно стало” [4, с. 231].

У вивченні історії формування кордонів українських земель цікаво обговорити окреслення автором роману вітчизняних теренів України. Студентам-історикам можна запропонувати дати оцінку з точки зору тодішньої геополітичної ситуації таким судженням А. Чайковського: “Запорозька Січ лежала тоді на невеличкім дніпровім острові, Малій Хортиці. Від заходу, від України, обливав її Дніпро. ” [4, с. 180], опис походження “другої особи по Смотрицькім” о. Дем’яна Наливайка: “Походив він з Гусятина, де його батько був ремісником. Батька вбив Каліновський, і тоді його три сини перебралися на Україну” [4, с. 43].

Як у студентів, так і в допитливих учнів під час читання роману може виникнути запитання, яке також стане цікавою темою для обговорення: назва основного населення на українських землях того часу (русини? руські? українці?). Герої А. Чайковського означають титульну націю лише одним словом: «“Однакова доля цілого українського народу чи у польського пана, чи у православного вельможі”, – думав собі Конашевич» [4, с. 241], або слова Єлисея Плетенецького: “Київ мусить стати

невисихаючим джерелом життя усеї України. Звідси мусить виходити світло сонця України на всю українську землю й огрівати її, розморожувати серце і душу народу.

Того ми доконаємо, коли переймемося одною ідеєю, і до такого діла подамо собі руки” [4, с. 252].

У світлі сучасної стратегічної ролі України в боротьбі з сучасною мілітаризацією путінської Росії важливою темою для обговорення може стати відповідь головного героя роману на закид польського шляхтича про незадовільний фактор руйнівних морських походів козаків у справі миру Речі Посполитої та Туреччини: “Гадаєш, що Польща спростала би Турції, коли цього не може зробити багата Венеція, цісар римський і угорські князі? ” [4, с. 278]. Разом зі слухачами викладач може розібратись, які історичні події міжнародної політики мав на увазі Сагайдачний А. Чайковського, а також провести паралелі між “козацьким фактором” в історичній перспективі та стратегічною роллю України в сучасній Європі, яку, зокрема досліджує офіцер українського війська А. Луценко [3].

Як і кожний справді класичний твір української літератури, роман А. Чайковського закликає до утвердження національної традиції українців. Вустами Петра Конашевича- Сагайдачного А. Чайковський ніби промовляє до сучасних українців: “Я хотів би, щоб наші православні пани не мавпували польських панів, цих зайдів з Речі Посполитої, а навернулися до життя своїх славних предків з княжого періоду, коли то хліборобам жилося як горожанам, а не як рабам” [4, с. 262]. Чи не вступає таке цілком актуальне бачення прогресивного національного будівництва у протиріччя з іншим висловленням головного героя, який на запитання київського шляхтича Аксака щодо мирного співжиття унії та православ’я відповідає “Коли б ми приймали латинство прямо з Риму, а не з Польщі, може би такої небезпеки не було” [4, с. 263]? Пропонуємо обговорити з більш підготовленими студентами-істориками також коментар В. Яременка щодо останньої цитати: “Історично правильна думка, вкладена в уста Сагайдачного, хоча на початку XVII ст. такого розуміння не було” [4, с. 571]. Чи вдається знайти в тогочасних документах свідчення щодо підтвердження або спростування припущення знаного літературознавця?

Як бачимо, твір А. Чайковського разом з тим, що оживляє культурно-історичну картину епохи гетьмана Сагайдачного, піднімає ряд питань, актуальних не лише для методистів- істориків та філологів, а й для політологів, усіх небайдужих до історії та майбутнього розвитку національної ідеї. З огляду на важливість твору для національно-патріотичного виховання, рекомендуємо розглянути можливість для перенесення його зі списку рекомендованих для позакласного читання до переліку основних творів для вивчення в середній школі.

 

 

1. Досяк С. Конспект уроку української літератури. Позакласне читання за романом А. Чайковського “Сагайдачний” [Електронний ресурс] / С. Досяк. – Режим доступу: http: //switlanadosiak. blogspot. eom/p/blog-page_63. html.
2. Лопатюк Ю. Соціально-психологічна характеристика Петра Конашевича Сагайдачного (за романом А. Чайковського “Сагайдачний”) / Ю. Лопатюк // Вісник Запорізького національного університету. Серія: Філологічні науки. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2010. – № 2. – С. 181-188.
3. Луценко А. Історичні традиції та сучасні тенденції розвитку геополітичної думки в країнах Заходу / А. Луценко // Воєнна історія. – 2007. – Вип. 4-6. – С. 67-76.
4. Чайковський А. Сагайдачний: історичний роман у 3-х книгах / А. Чайковський / упоряд., авт. передмови та приміт. В. Яременко / – К. : Дніпро, 1989. – 576 с.