Вік людини з позицій юридичної антропології

О. І. Наливайко до принципів правового захисту особи відносить такі: 1) принцип невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини; 2) принцип гаранто- ваності та довічності прав і свобод людини, конституційної рівності перед законом; принцип особистої недоторканності; 4) принцип права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади; 5) принцип відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальних чи моральних збитків, завданих незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади; 6) принцип недопустимості зворотної дії закону; 7) принцип права на правову допомогу; 8) принцип необов’язковості виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 9) принцип недопустимості притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення; 10) принцип невинуватості; 11) принцип недопустимості обмеження конституційних прав і свобод; 12) принцип звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення [5].

На переконання римського філософа Цицерона, немолода людина – це людина, яка починає відчувати наближення старості, пильно спостерігаючи за змінами, що відбуваються з іншими людьми, і порівнюючи їх із власними. Немолода людина постійно відчуває віковий дискомфорт, деяку неповноцінність свого віку. Вона починає опиратися своєму новому стану, шукає засоби боротьби з неминучою старістю або «здається на милість переможця». Філософ, якому на час висловлення таких думок було 62 роки, обрав засобом боротьби зі старістю, яка наближалася, мужність [6].

Сьогодні питання старості є одним з актуальних напрямів наукових досліджень. Зазначимо, що цього року вперше в історії людства кількість людей у віці після 60 років перевищила кількість дітей у віці до 5 років. Це виклик не лише системі охорони здоров’я, а й соціально-економічній системі. Такий зсув у демографічній структурі суспільства означає необхідність суттєвого перегляду багатьох інститутів права, а також зміни в ставленні до людей похилого віку. Загалом старість як соціальний ризик виражається в тому, що в людини, яка досягає певного віку, знижуються природні функції організму, що проявляється в ослабленні розумових здібностей, уповільненні реакції, погіршенні пам’яті, фізичній слабкості, погіршенні зору тощо. З огляду на це людина вже не може здійснювати трудову діяльність на рівні, якого потребує виробництво, а отже, вона потребує певного соціального захисту.

Всесвітня організація охорони здоров’я пропонує країнам план захисту немолодих людей. Він містить декілька напрямів: 1) запобігання смерті людей похилого віку (це одна з основних проблем, коли в результаті, наприклад, тютюнопаління різко знижується якість життя такої людини) ; 2) підвищення доступу до якісної медичної допомоги; 3) надання можливості більш активно фізично рухатися; розробка наукових даних у напрямі геронтології.

Міжнародний (Віденський) план із проблем старіння, ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 році, ставить перед державами-членами ООН такі завдання:

• сприяти зростанню розуміння на національному та міжнародному рівнях економічних, соціальних і культурних наслідків процесу старіння населення для процесів розвитку;
• сприяти розумінню на національному та міжнародному рівнях гуманітарних проблем і проблем розвитку, пов’язаних із процесом старіння;
• пропонувати й стимулювати політику та програми практичного характеру, спрямовані на гарантування соціального й економічного забезпечення людей похилого віку, а також на надання їм можливості брати участь у розвитку та користуватися благами, які отримуються в результаті розвитку;
• пропонувати альтернативні рішення й варіанти політики, які відповідають національним цінностям і цілям, а також визнані в міжнародному масштабі принципи щодо проблем, пов’язаних зі старінням населення та потребами людей похилого віку;
• сприяти розвитку відповідних галузей освіти, підготовці кадрів та дослідженням із метою вирішення проблем, пов’язаних зі старінням населення земної кулі, сприяти міжнародному обміну досвідом і знаннями в цій галузі [7].

З огляду на наведене під соціальним захистом осіб похилого віку розуміємо сукупність нормативно закріплених гарантій, спрямованих на вирівнювання становища громадян за настання старості з іншими членами суспільства.

Варто зазначити, що медична наука ще не виробила критерії правильного нормування або припинення праці відповідно до фізіологічного стану й біологічної активності людини. Дослідження доводять, що ступінь старіння (відповідно, і рівень здоров’я) суттєво залежить від різноманітних соціальних чинників: різниці у рівні та якості життя міського й сільського населення, належності до певної соціальної групи, ставлення особи до свого здоров’я, особливостей харчування тощо. Фізіологічний і медико-біологічний стан визначається індивідуальними темпами старіння організму, психологічний – самооцінкою особи. З огляду на це П. Д. Пилипенко робить висновок, що старість – це природний стан організму, який часто не збігається з календарним віком особи. Саме тому виникнення в особи права на соціальне забезпечення пов’язують із настанням такого юридичного факту, як пенсійний вік.

Діяльність стаціонарних установ, у яких проживають особи похилого віку, постійно вдосконалюється, впроваджуються сучасні технології соціального обслуговування та методи соціальної роботи, розпочато здійснення індивідуальної оцінки потреби в допомозі й соціальних послугах.

Водночас зі зміцненням наявних стаціонарних установ основною тенденцією розвитку системи соціального обслуговування осіб похилого віку є створення стаціонарних закладів нового типу. На сьогодні в Україні формується мережа будинків-інтернатів і стаціонарних відділень із невеликою чисельністю місць для проживання. Створення таких соціальних закладів у суспільстві дає змогу наблизити стаціонарні соціальні послуги до звичайного місця проживання осіб похилого віку, не розривати родинні й соціальні зв’язки людини, що склалися протягом життя [8].

У системі праці та соціального захисту населення є розвиненою мережа територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян, які надають соціальні послуги особам похилого віку за місцем проживання в громаді. Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян є спеціальною державною чи комунальною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, самотнім непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам удома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, що спрямовується на підтримку їхньої життєдіяльності й соціальної активності [9].

Такий підхід до соціального захисту людей похилого віку є значно людянішим, більше відповідає вимогам антропологічної експертизи законодавства.

 

 

1. Крестовська Н. М. Дитинство як правова цінність / Н. М. Крестовська // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць / за ред. С. В. Ківалова. – О. : Юридична література, 2008. – Вип. 40. – С. 122-125.
2. Конвенція ООН про права дитини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/995_021.
3. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
4. Рабінович П. М. Значення практики Європейського суду з прав людини як передумова ефективного використання механізму їх захисту в Україні / П. М. Рабінович // Право України. – 2009. – № 4. – С. 42-46.
5. Наливайко О. І. Принципи правового захисту людини: підходи до класифікації / О. І. Налівайко // Держава і право: зб. наук. праць. Серія «Юридичні і політичні науки» / за заг. ред. Ю. С. Шемшучен- ка. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 13. – С. 26-33.
6. Шевченко Н. Ю. Ставлення батьків до прав дитини / Н. Ю. Шевченко // Діти – батьки – сім’я / Християнський дитячий фонд. – К. : Науковий світ, 2005. – Вип. 3. – С. 16-21.
7. Международный (Венский) план действий по проблемам старения: одобрен резолюцией № 37/51 Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций в 1982 году [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. un. org/russian/topics/socdev/elderly/oldactio. htm.
8. Завальнюк В. В. Антропологічний вимір та проблеми взаємовідносин суспільства і права / В. В. Завальнюк // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць / за ред. С. В. Ківалова. – О. : Юридична література, 2010. – Вип. 52. – С. 269-274.
9. Завальнюк В. В. Антропологічний вимір глобалізаційних процесів у правовій сфері /
10. В. Завальнюк // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія» / за ред.
11. В. Ківалова. – О. : Юридична література, 2010. – Т. 9. – С. 46-53.

Анотація

Завальнюк В. В. Вік людини з позицій юридичної антропології. – Стаття.

Кожне нове покоління розкриває перед людством нові можливості. Можна сказати, що повага до прав людини починається зі ставлення суспільства як до своїх дітей, так і до громадян похилого віку. Сучасне розуміння прав дитини виходить із визнання цінності дитинства як особливого, значущого й абсолютно необхідного періоду в житті кожної людини.

Ключові слова: юридична антропологія, людина, держава, права людини, ювенальне право.