Віктимологічне запобігання посяганням на життя, здоров'я і гідність працівників міліції

За вибірковими даними, причинний механізм конкретних злочинів віктимологічної спрямованості виявляється: в кожному другому- третьому випадку побутових злочинів; у кожному третьому випадку зґвалтувань; у двох випадках із п’яти, коли вчинюється автотранспортний злочин; у восьми випадках із десяти – у здійсненні шахрайства [3, с. 131]. Стосовно злочинів, потерпілими від яких є працівники міліції, то, за даними наукових досліджень, абсолютна більшість злочинців свою злочинну мотивацію пояснюють незаконними діями працівників міліції.

Німецький кримінолог Г. Шнайдер, говорячи про поняття жертви і теоретичні основи віктимології, наголошував, що жертва злочину (потерпілий) є істотним елементом у процесах виникнення злочину і контролю за злочинністю [4, с. 349].

Загалом Г. Шнайдер, як і більшість кримінологів, розглядає формування стану жертви злочину з позицій активного учасника кримінальної події, зрештою, як одного з суб’єктів процесу виникнення злочинності. Взаємні сприймання дійсності, погляди та зв’язки, а також різні інтерпретації поведінки і особи злочинця, і жертви мають для цих процесів вирішальне значення. Модель способу життя ґрунтується на психологічній теорії, коли особистість оцінюється саме як процес [4, с. 357].

Для розглядуваної проблеми характерною є та обставина, що саме злочинець вибирає жертву безпосередньо чи опосередковано. Цінність віктимологічних підходів досліджень щодо посягань на особистість працівників міліції в тому, що тут багато аспектів мають практичну спрямованість [5, с. 23], а це допомагає досліджувати психологію відносин злочинця і працівника міліції із установленням конкретних помилок у практичній діяльності працівників міліції.

Головна кримінологічна ідея стосовно віктимологічних аспектів боротьби з посяганнями на життя і здоров’я працівників міліції стосується двох проблемних моментів.

По-перше, професія працівника правоохоронних органів унаслідок своєї специфіки завжди належить до групи ризику, тобто завдяки виконанню працівниками міліції своїх професійних обов’язків щодо охорони правопорядку. Відомо, що потерпілими від злочинів дедалі частіше стають працівники правоохоронних органів, особливо міліції [6, с. 138].

По-друге, в тих випадках, коли виконання службових обов’язків здійснюється працівниками міліції з професійною деформацією, фактор віктимологічного ризику значно загострюється.

Чимало вчених, розглядаючи наявність і рівень професійної деформації співробітників міліції, спиралися на сукупність психологічних і кримінологічних параметрів, які, врешті-решт, і розкривають особистість співробітника в правоохоронній діяльності. Так, В. С. Мед- ведєв вирізняє п’ять таких узагальнених показників, а саме: 1) упередження до об’єктів правоохоронної діяльності (звинувальний нахил, абсолютизація карально-примусових заходів і віра в їх універсальну ефективність, численні емоційно негативні психологічні бар’єри тощо) ; 2) довільно-суб’єктивне сприймання і тлумачення діючих норм права і поведінки («для досягнення мети всі засоби допустимі», «якщо норма обтяжлива, то її можна не дотримуватись» та ін.) ; 3) перенесення стилю службового спілкування з об’єктом діяльності, окремих професійних підходів і прийомів на позаслужбові відносини з найближчим соціальним оточенням (грубе нав’язування свого світогляду, вживання спеціального жаргону тощо) ; 4) професійне огрубіння особистості працівника міліції (звуження кола інтелектуальних інтересів, домінування професійних інтересів у спотвореному вигляді; втрата відчуття спільності з різними верствами населення та ін.) ; 5) зміни в образі «я» – системі уявлень працівника міліції про себе (стійко завищена професійна самооцінка, хворобливе реагування на критику і контроль керівництва, жорстка орієнтація тільки на власний досвід тощо) [7, с. 52-62].

Напрями, які призводять до професійної деформації співробітників міліції, можуть мати різний ступінь інтенсивності й спільності. Процес деформації, як правило, поступовий. На початку ті чи інші «позивні» щодо деформації можуть не мати помітного негативного впливу на поточну професійну діяльність. На середньому рівні формування деформації такі зміни очевидні. На глибинному рівні деформаційні зміни вражають усю особистість. Ці зміни стійко (невипадково) проявляються. Професіоналізм трансформується у свою протилежність, зникають внутрішні бар’єри проти суб’єктивного тлумачення нормослухняної поведінки. На глибинному рівні деформовані риси функціонують у переважно автономному режимі, вони не просто чекають сприятливих для актуалізації умов, а шукають і створюють ситуації для свого прояву [7, с. 65].

Першоосновою попередження професійної деформації окремих працівників міліції має бути формування, розвиток і закріплення позитивного загального і спеціального авторитету працівників міліції. Йдеться про забезпечення необхідного або, як мінімум, суспільно прийнятного рівня авторитету.

Реальна складність проблеми боротьби з професійною деформацією працівників міліції зумовлена, на думку багатьох кримінологів, такими обставинами: по-перше, міліцейська діяльність специфічна безпосередніми, психологічно насиченими контактами з дуже великою кількістю людей як із правомірною, так і з неправомірною поведінкою; по-друге, такі контакти надто різноманітні, в багатьох рольових ситуаціях із негативним морально-психологічним змістом; по-третє, порівняна більшість працівників міліції за загальним культурним рівнем не вища, а часто й нижча, ніж у тих, з ким їм доводиться професійно спілкуватися; по-четверте, працівники міліції часто розбещуються можливостями пияцтва, прагненням до насолоди владою зі зловживанням нею, а інколи й до особистої наживи [8].

У кримінологічній літературі під професійною