ВІЛ-інфекція та СНІД в Україні: проблеми та шляхи розв’язання

Загалом станом на 2002 рік у світі налічувалося 42 млн. людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом. Епідемія швидко поширюється і в Україні. Зокрема, за даними досліджень Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом, з 1987 року за станом на 1 серпня 2003 року в Україні офіційно було зареєстровано 57 835 ВІЛ-інфікованих співвітчизників та 305 іноземців. Серед ВІЛ-інфікованих громадян України 5 429 дітей, серед яких 5 303 дитини народжені від ВІЛ-інфікованих матерів. Проте, потенційно існує й інша статистика, яка є ще невблаганнішою. Так, згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, загальна кількість інфікованих може бути набагато вищою: дорівнювати майже півмільйона осіб, які захворіли або були інфіковані ВІЛом, що становить майже 1% від загальної кількості населення України.

В Україні прийнято розрізняти принаймні три етапи розвитку епідемії. Варто усвідомлювати, що за кожною статистичною одиницею стоять живі люди, і як правило вони та їх близькі знаходяться із власними проблемами наодинці. Перший етап розпочався у далекому 1987 році, коли було зафіксовано 6 випадків ВІЛ/СНІДу серед мешканців тоді ще УРСР та 75 – серед іноземців, які перебували на території України. Дані медичної статистики демонструють, що до 1994 року фіксувалося в цілому 30-50 випадків захворювання на рік, а за сім років було виявлено загалом 183 випадки ВІЛ-інфекції. Ситуація кардинально кількісно та якісно змінилася у 1995 році, коли ВІЛ/СНІД потрапив до середовища ін'єкційних споживачів наркотиків. Стали виявляти набагато більше випадків вірусоносійства, що було також пов'язано із збільшенням обсягів тестування. Вже у 1995 році кількість виявлених носіїв інфекції порівняно з 1994 роком зросла в 34 рази. Але, згідно із наявною статистичною інформацією, найкризовішим для України виявився 1997 рік, коли було виявлено 8934 ВІЛ-інфікованих. Тоді ж почали фіксуватися випадки ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, а носійство стало передаватися від матері до дитини. Зокрема, якщо у 1997 році було зафіксовано 196, то в 2002 році їхня кількість становила вже 1371 випадків. Третій етап умовно датується 1999 роком і триває до сьогодні, коли епідемію вдалося «стабілізувати». Але починає змінюватися спосіб передачі інфекції. Останніми роками ВІЛ/СНІД поширюється трьома шляхами: через кров серед споживачів ін'єкційних наркотиків, статеві стосунки та від матері до дитини. Переважну більшість інфікованих в Україні становлять молоді люди у віці від 20 до 39 років.

Ці консолідовані дані помножені на прогнози експертів дають підстави стверджувати, що Україна сьогодні стоїть на межі пандемії СНІДу, хоча переважна більшість населення це слабо розуміє та усвідомлює. За деякими оцінками міжнародних експертів, якщо темпи зростання епідемії залишаться на сьогоднішньому рівні, кількість ВІЛ-інфікованих в Україні у 2010 році може сягнути 1, 44 мільйона осіб.

Питання ВІЛ/СНІДу в Україні не обділено законодавчою увагою. У нас існує розвинена нормативно-правова база щодо регулювання діяльності, направленої на запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу. Ще у 1991 році, чи не вперше на пострадянському просторі, було ухвалено Закон «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення», зміни в цей документ було внесено у 1998 році, зокрема було зафіксовано важливі принципи усвідомленої добровільності тестування на ВІЛ.

Сьогодні в Україні бракує системної інформаційної державної політики, яка була б направлена на якісне ознайомлення різних верств українського суспільства із проблемами СНІДу, майже нездоланними складнощами тих, хто приречений жити з ВІЛ. Природно здійснювати відповідні заходи в рамках тієї ж соціальної реклами, але, загальна схема їх реалізації майже не працює. У п. 8 ст. 22 Закону України «Про рекламу» вказується, що «рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України». Зокрема, нещодавно було оприлюднено інформацію рекламного агентства «Стиль С», згідно з якою українські телевізійні канали, які досліджувала компанія AGB, розмістили соціальну рекламу на суму $1678 тис., а оператори зовнішньої реклами надали площі для соціальної реклами майже на суму в один мільйон доларів, але це складає лише 1, 5% від усіх рекламних інвестицій.

Слід сказати, що Україна зробила значні успіхи на цих теренах. Зокрема заслуговує на увагу, взаємодія з Глобальним фондом боротьби із СНІДом, туберкульозом та малярією (The Global Fund to Fight AIDS), яка завершилася отриманням гранту «Забезпечення лікування, догляду та підтримки людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом, зниження негативних наслідків епідемії ВІЛ/СНІДу, розробка та запровадження системи контролю епідемії ВІЛ/СНІДу, управління, моніторингу та оцінки програми попередження ВІЛ/СНІДу». Основною метою роботи є зниження рівня розповсюдження ВІЛ-інфекції та смертності від СНІДу, розширення системи заходів щодо підтримки та підвищення якості життя інфікованих та хворих на СНІД. Сьогодні Україна також являється регіональним лідером у співпраці із Глобальним фондом боротьби із СНІДом та Світовим банком. У рамках здійснення відповідної програми передбачається широке лікування хворих на СНІД, тобто забезпечення антиретровірусними препаратами, закупленими за гроші гранту Глобального фонду (в межах загальної кількості 2000 пацієнтів) і порядок забезпечення контрольованого прийому препаратів.

Проблеми СНІДу та наркоманії в Україні є достатньою мірою синкретичними. Так, за даними, оприлюдненими ГУ МЗС, майже 85% українських наркозалежних є носіями ВІЛ-інфекції. Цих хворих у нашій країні в чотири рази більше, ніж у Білорусії, Польщі, Чехії, Угорщині та Словаччині разом узятих. За офіційною статистикою, в країні – 83 тисячі наркозалежних. Втім, на думку експертів, ця цифра є більшою у 8-10 разів. Проте, ототожнювати СНІД з наркоманію в Україні є не зовсім коректним, хоча й виокремлюють дві найуразливіші групи щодо епідемії – ін'єкційних споживачів наркотиків та жінок секс-бізнесу.

Поступово зростають темпи передачі інфекції гетеросексуальним шляхом. Дані свідчать про наступне: якщо у 2000 році було зафіксовано 5007 випадків, то 2006-го – вже 13085. Актуальними все ще залишаються питання передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини. У дослідженні 2003 року «Впровадження сучасних методів епідемічного нагляду за ВІЛ в Україні», проведеного зусиллями МОЗ, Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом, Державним комітетом у справах сім'ї та молоді, вказується, що на відміну від періоду 1997-1995 рр., коли спалах інфекції був зумовлений поширенням ВІЛ серед ін'єкційних споживачів наркотиків, «підйом останніх двох років спричинений активізацією статевого шляху інфікування за умови стабілізації поширеності ВІЛ у середовищі наркоспоживачів. Несприятливим слід вважати низький рівень поінформованості та знань щодо проблеми ВІЛ/СНІДу у всього населення і молоді зокрема».

Можна звернути увагу також і на те, що постійне перерахування ВІЛ/СНІДу поруч з «наркоманією та алкоголізмом» може закріплювати у громадській думці, й без того вороже налаштованій до проблем ВІЛ/СНІДу, негативні характеристики, які відбиваються на ставленні до хворих та інфікованих. Адже українське суспільство є наповненим «міфами» та негативними стереотипами відносно інфікованих та хворих, що є значною проблемою, адже відбувається фактичне вилучення уражених на СНІД із суспільного життя. Це ще більше зажене проблему в глухий кут. «Викликає турботу й психологічний аспект проблеми – ставлення суспільства до проблем ВІЛ-інфікованих людей. Необхідно докласти спільних зусиль для того, щоб не допустити випадків виключення хворих на СНІД із нормального суспільного життя», – вказував український президент Л. Кучма під час чергової, значимої для України в контексті контролю за епідемією, події – пленарному засіданні високого рівня 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, присвяченому подальшим діям за підсумками здійснення Декларації про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІДом.

Трактування ВІЛ/СНІДу переважним чином в якості важкої соціальної хвороби має свою логіку та відповідає дійсності, враховуючи традиційно складні вітчизняні реалії: диспропорції регіонального розвитку, стійку економічну кризу, зростання рівня безробіття, масову психотравматизацію населення. Проте, слід звернути увагу на те, що наявні акценти виключно на соціальних аспектах проблеми, як правило відсувають на другий план саме медичні аспекти ВІЛ/СНІДу, що своєрідно дозволяє відкладати розв'язання проблем до кращих часів економічного зростання. Можливо тому в Україні в 2002 році отримувало лікування лише 35 осіб. Хоча за даними МОЗ України станом на 1 січня 2007 року хворими на СНІД є 14260 осіб, з яких 1490 – діти. Лікування ВІЛ/СНІДу полягає у застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії, яка дозволяє продовжити стадію безсимптомного вірусоносійства і відстрочити клінічні прояви СНІДу. Лікування сьогодні коштує надзвичайно дорого.

Разом з тим, у світовій практиці широко відомі випадки, коли рівень смертності від СНІДу суттєво зменшувався, коли розпочиналося повноцінне лікування хворих. Зокрема, запровадження відповідного лікування різко зменшує кількість смертей від СНІДу. Про це свідчить досвід країн Європи, коли за 2 роки (1997-1998 рр.) смертність від хвороби знизилась майже на 33%, а кількість нових випадків ВІЛ-інфекції в цьому регіоні залишається практично на сталому рівні. У Доповіді UNAIDS «Про глобальну епідемію ВІЛ/СНІДу» (червень 2006 р.) вказується, що у наших сусідів, країн Центральної Європи є приводи для оптимізму. Так, розгорнувши загальнонаціональну програму посилених заходів, польському уряду вдалося стримати епідемію серед ін'єкційних споживачів наркотиків та попередити її розповсюдження на більш широкі верстви населення. В Угорщині, Словенії, та Чехії, де діють добре сплановані та фінансовані національні програми з боротьби з ВІЛ/СНІДом, його розповсюдженість залишається низькою.

В Україні ж, незважаючи на велику роботу, проведену урядовими організаціями та НУО з огляду на сумні цифри щодо розповсюдження СНІДу, основна робота ще попереду.

 

 

Стешенко В. Епідемія ВІЛ/СНІДу в контексті демографічної ситуації в Україні // Школа і світ. – 2006. – №11.

Апанасенко Г. Л., Попова Л. А. Валеология – стратегия здравоохранения будущего /журнал Акад. Мед. наук Украины. – 1997. – № 3.

Апанасенко Г. Л., Попова Л. А. Медицинская валеология. – Киев: Здоровье, 1998.

Валеология: диагностика, средства и практика обеспечения здоровья. Вып. 3. – Владивосток: Дальнаука, 1996.

Денисов Б. П., Сакевич В. И. Динамика эпидемии ВИЧ/СПИД // Социс. – 2004. – № 1.