ВІЛ/СНІД: характеристика і шляхи попередження

Джерелом інфекції є хворий на СНІД і особливо ВІЛ-інфікований.

Шляхи передачі інфекції – статевий (гетеросексуальний у 70% випадків зараження, гомосексуальний – 5-10% випадків), парентеральний (при гемотрансфузіях – 3-5% випадків зараження, ін’єкційні наркомани – до 10% випадків) та вертикальний (від матері плоду у 40-50% в африканських країнах і 25-35% в економічно розвинутих країнах).

До зараження ВІЛ інфекцією може призвести:

незахищений (без презерватива) проникаючий статевий акт;

спільне використання шприців, голок та іншого ін'єкційного інструментарію;

гемотрасфузії;

використання нестерильного інструментарію для татуювань і пірсингу;

використання чужих приладь для бриття, зубних щіток з видимими залишками крові;

передача вірусу від ВІЛ-позитивної матері дитині – під час вагітності, пологів і при годівлі грудьми.

Таким чином, ВІЛ передається через кров, сперму, піхвові виділення і материнське молоко. Слюна, сеча і сльози також містять вірус але в малій кількості – менше інфікуючої дози – 10 тис віріонів.

ВІЛ не передається:

при рукостисканні чи обіймах;

через піт чи сльози;

при кашлі і чханні;

при використанні загального посуду чи постільної білизни;

при використанні загальні ванни й унітаза;

при спільних заняттях спортом;

при перебуванні в одному приміщенні;

у суспільному транспорті;

через тварин чи при укусах комах;

при поцілунку через слину, тому що концентрації вірусу в слині недостатньо для інфікування. За всю історію вивчення ВІЛ/СНІДу не було зафіксовано жодного випадку зараження цим способом.

Чутливі до ВІЛ не всі. Для інфікування організму крім інтервенції ВІЛ в інфекційній дозі необхідна також знижена функція факторів і механізмів неспецифічного та специфічного імунного протиінфекційного захисту. Особливе і вирішальне значення має стан межевого імунітету (immunity compartment). Тільки зниження показників імунного компартаменту відкриває ворота ВІЛ в організм людини. Особи, у яких межевий імунітет відповідає показникам практично здорових людей, як правило, не заражаються ВІЛ.

 

 

ВІЛ/СНІД не піддається лікуванню, і поки що немає вакцини, тому центральне місце в боротьбі з цим захворюванням повинне приділятися профілактиці.

Неспецифічна профілактика СНІДу направлена на попередження інфікованості – розриву епідемічного ланцюга, а також систематична імунореабілітаційна терапія.

Конституція України визнає життя і здоров'я людини найвищими соціальними цінностями. Відповідно до Основного Закону, держава несе відповідальність перед людиною за свою діяльність і зобов'язана ефективно вирішувати завдання виховання здорового покоління, від чого значною мірою залежить соціально-економічний розвиток суспільства і країни в цілому.

З метою поліпшення здоров'я населення в Україні здійснено відповідні практичні кроки: прийнято ряд законів і підзаконних актів щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб, порядку правового регулювання питань, пов'язаних із поширенням СНІДу. Епідемія ВІЛ/СНІДу стала одним із найнебезпечніших чинників, які негативно впливають на розвиток особистості та суспільства, зумовлюючи зниження середньої тривалості життя, збільшення попиту на медичні послуги, загострення проблем бідності та соціальної нерівності. З часу виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і до 2009 року включно в Україні офіційно зареєстровано 161 119 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 31 241 випадків захворювання на СНІД та 17791 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом. У 2009 році в країні зареєстровано 19 840 нових випадків ВІЛ-інфекції (43, 2 на 100 тис. населення). За даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, у структурі шляхів інфікування ВІЛ у 2009 році тривало зростання питомої ваги інфікованих статевим шляхом. У 2009 році частка осіб, які були інфіковані статевим шляхом, зросла до 44%.

Станом на 1 квітня 2012 року в Україні зареєстровано понад 176256 ВІЛ-інфікованих громадян, в т. ч. 33003 випадки СНІДу та 18819 смертей від захворювань, зумовлених СНІДом.

 

Рис. 1. Поширеність ВІЛ в Україні за даними диспансерного обліку станом на 01. 01. 2012 р.

 

Проте ці дані не відображають реальний масштаб епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, а лише надають інформацію про осіб, які пройшли тестування на антитіла до ВІЛ і були внесені до офіційного реєстру випадків ВІЛ-інфекції. Значно більша кількість громадян можуть бути інфікованими, але необізнані щодо свого статусу. Оновлені оцінки стосовно ВІЛ/СНІД в Україні засвідчують, що в Україні проживає 360 тисяч людей, віком від 15 років і старше, інфікованих ВІЛ. Цей показник є одним з найвищих в європейському регіоні і на початок 2012 року становить 1, 33% дорослого населення. Іншими словами, тільки кожен третій з людей, які живуть з ВІЛ в Україні, знає свій ВІЛ-позитивний статус.

На жаль, в країні продовжує зростати кількість зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфекції.

Туберкульоз залишається основною причиною смерті хворих на СНІД. У 2011 році 1 979 ВІЛ-інфікованих хворих померли від туберкульозу, що складає більше 76% від усіх випадків смерті від СНІД-асоційованих хвороб.

За критеріями Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу та Всесвітньої організації охорони здоров'я стан поширеності ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні класифікується як концентрована епідемія в окремих групах найвищого ризику інфікування. Такими групами визначені споживачі ін'єкційних наркотиків (СІН), жінки комерційного сексу (ЖКС), чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоловіками (ЧСЧ), ув‘язнені, діти та підлітки «вулиці». Дані епідеміологічних досліджень свідчать про таку поширеність ВІЛ серед зазначених груп:

споживачі ін’єкційних наркотиків – 22, 9% ;

осіб, які надають сексуальні послуги за плату – 13, 2% ;

чоловіків, які мають секс із чоловіками – 8, 6% ;

засуджені -15, 0% ;

«діти вулиці» – від 10 до 27%.

Покращення ситуації може бути за умов:

планування профілактично-виховної роботи, як невід’ємної частини всієї навчально-виховної роботи;

проведення тематичних семінарів, конференцій, засідань кафедр, вчених та педагогічних рад, психолого-педагогічних консиліумів, навчально-виховних заходів з метою надання науково-методичної допомоги;

вивчення законодавчих актів, нормативно- правових документів, інструкцій, наказів, обговорення науково-методичної літератури, які відображають проблеми виховної діяльності;

вивчення та пропагування новітніх технологій виховання та педагогічного досвіду щодо формування здорового способу життя та профілактики наркоманії;

розробка методичних, інформаційно-довідкових, рекламних матеріалів на допомогу кураторам, вихователям, класним керівникам, батькам;

створювання інформаційно-консультативних служб для молоді з залученням медиків, соціальних працівників та педагогів з питань безпечної поведінки та репродуктивного здоров’я, профілактики шкідливих звичок.

 

 

СНІД або синдром набутого імунодефіциту – важке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який уражає імунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму захворюванням.

Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано в США в 1983 році. Упродовж двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч осіб заражується цією хворобою. Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу в організмі впливає на імунну систему так, що навіть простий нежить може призвести до смерті людини.

Збудник – вірус, що має вигляд спіралі в трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і має три типи: ВІЛ 1 та ВІЛ 2, що є дуже поширеними в Західній Європі, та ВІЛ 3, від якого страждають переважно американці та африканці. Вірус уражає Т-лімфоцити, що слугують для його розмноження, та макрофаги, що розносять його по організму.

ВІЛ руйнує Т-лімфоцити, і це призводить до втрати організмом захисних реакцій, унаслідок чого активізується так звана умовно-патогенна флора організму й різко підвищується ймовірність смертельних запалень, уражень нервової системи, розвитку онкологічних захворювань.

Джерело інфекції – безпосередній носій ВІЛ. Зараження можливе у таких випадках: при статевому контакті з інфікованим, при кровообміні з інфікованим (у тому числі при ін'єкційному вживанні наркотиків), при вигодовуванні грудним молоком інфікованою матір'ю малюка. ВІЛ не передається через поцілунок, при спільному користуванні туалетом або ванною, посудом, при рукостисканні, через укуси комах.

Оскільки вакцини проти СНІДу не існує, єдиним способом запобігання інфекції є уникнення ситуацій, що несуть ризик зараження, таких як спільне використання голок та шприців або практикування небезпечних статевих відносин.

Багато людей, інфікованих вірусом імунодефіциту, не мають симптомів захворювання. Отже, неможливо знати напевно, що статевий партнер не є ВІЛ-інфікованим, якщо немає повторних негативних результатів його перевірки на інфікованість. Це, звичайно, за умови, якщо за час, який минув з моменту останнього обстеження, він не вступав у потенційно небезпечний статевий контакт.

Варто або зовсім не вступати у статеві зносини, або користуватися презервативами з латексу, які забезпечують лише частковий захист під час орального, анального чи вагінального статевого акту. Слід використовувати лише латексні презервативи, для змащування яких застосовуються змазки на основі води.

Хоча деякі лабораторні дослідження і свідчать про те, що сперматоцидні засоби можуть знищувати вірус імунодефіциту, не встановлено, що ці препарати здатні запобігати зараженню.

Ризик передачі інфекції від матері до майбутньої дитини значно зменшується, якщо вона під час вагітності та пологів приймає AZT, а її дитина отримує цей препарат протягом перших шести тижнів життя.

Профілактичні заходи: спеціальне виховання дітей і лекції для дорослих з питань захисту й запобігання; статеві контакти – найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу, тому надійний спосіб запобігти зараженню – уникнення випадкових статевих контактів, використання презервативу, вживання ін'єкційних наркотиків не тільки шкідливо для здоров'я, але і значно підвищує можливість зараження вірусом. Як правило, ті, хто вводять внутрішньовенні наркотики, використовують загальні голки і шприци без їхньої стерилізації; використання будь-якого інструментарію (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті при різних маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління тощо), де може міститися кров людини, зараженої ВІЛ, потребує його стерилізації; перевірка донорської крові обов'язкова.

 

ВІЛ/CНІД серед дітей та молоді в Україні. Тематичне дослідження. – ЮНІСЕФ, Київ, 2012 р. – 44 с.

Ефективні форми роботи з попередження епідемії ВІЛ/СНІДу серед дітей та молоді. – К. : Державний ін-т проблем сім’ї та молоді; Український ін-т соціальних досліджень, 2002. – 149 с.

Мікробіологія: навчальний посібник для студентів фармацевтичних вищих навчальних закладів і фармацевтичних факультетів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації за спеціальністю „клінічна фармація” / Дейнека С. Є., Патратій В. К., Сидорчук І. Й. та ін. – Чернівці: Медик, 2004. – 312 с.

Мікробіологія: Посібник у трьох частинах. Частина третя “Медична вірусологія” / Патратій В. К., Дейнека С. Є., Сокол А. М. та ін. – Чернівці: Медик, 2006. – 164 с.

Пяткін К. Д., Кривошеїн Ю. С. Мікробіологія з вірусологією та імунологією. – К. : Вища школа, 1992. – 320 с.