Війська 1-го українського фронту в боях за Україну (на матеріалах військової преси)

 

 

У статті аналізується висвітлення кампанії з визволення України військами 1-го Українського фронту військовою пресою цього стратегічного об’єднання.

Ключові слова: військова преса, 1-й Український фронт, Україна, визволення.

В роки війни провідне місце в радянському видавництві посіла військова преса, інформаційна палітра якої стала цінним джерелом для військових істориків. Фундаментальними у сфері студіювання періодичних друкованих видань можна назвати дослідження С. Жукова, С. Сегеди, М. Рум’янцева, А. Мінгазутдінова [1-4]. Однак у науковому обігу майже немає комплексного моніторингу мілітарної періодики періоду вигнання гітлерівців з України в 1943-1944 рр. Мета цієї розвідки – проаналізувати висвітлення фронтовою періодикою кампанії 1-го Українського фронту на теренах України в 1943-1944 рр., адже це військово-стратегічне об’єднання було одним із найбільших у роки війни і брало безпосередню участь у форсуванні Дніпра, визволенні Києва, в боях на Правобережній Україні. В Наказах Верховного Головнокомандувача, уміщених на шпальтах періодики 1-го Українського фронту впродовж 1943-1944 рр., війська об’єднання були відзначені 24 рази за визволення українських міст і сіл [5-28].

Основною інформацією про перебіг подій на полях боїв слугували щоденні оперативні зведення Рад- інформбюро, в яких, крім відомостей про визволення населених пунктів, ішлося про конкретні здобутки фронтів у їхньому протистоянні з Вермахтом. Зокрема, підбиваючи підсумки бойових звитяг 1-го Українського фронту за час наступальних операцій з 24 грудня 1943 р. до 13 січня 1944 р., газета 18-ї армії «Знамя Родины» зазначала, що війська фронту знищили 2204 ворожих танки, 1174 гармат різного калібру, 625 мінометів, 3173 кулемети, 100 тис. ворожих солдат і офіцерів. Той самий часопис зазначав, що з 4 до 31 березня 1944 р. війська фронту знищили 1338 танків та самохідних гармат, 2516 гармат різного калібру, 1285 мінометів, 4206 кулеметів, 272 літаки, 183310 ворожих солдат і офіцерів. Газета 31-ї армії «На врага» розповідала, що з 13 липня до 12 серпня 1944 р. війська 1-го Українського фронту визволили Львів, Станіслав, Дрогобич, Стрий, Борислав, Самбір, Раву-Руську. Втрати ворога вбитими і полоненими становили 172560 осіб, 687 літаків, танків та самохідних гармат – 1941, 3615 гармат різного калібру, 3868 мінометів, 5735 кулеметів [29-31].

Така інформація ґрунтувалася на матеріалах бойових донесень штабів фронтів, де вказувалися не лише здобутки, а й невдачі військ фронту. Так, у бойовому донесенні штабу 1-го Українського фронту № 00279 від 11 березня 1944 р. зазначалося, що 10 березня ворог у районі Підволочиська (Тернопільська обл.), у результаті контратаки, потіснив сили 8-ї стрілецької дивізії та 10-го гвардійського танкового корпусу (60-та армія і 4-та танкова армія, відповідно) й до кінця дня зайняв Підволочиськ. У районі дій 18-ї армії ворогу вдалося увірватися на південно-східну околицю Новокостян- тинівки [32, 10-11].

Слід зазначити, що в 1943-1944 рр. випадки втрати радянськими військами вже визволених населених пунктів України мали доволі масовий характер. Тільки в ході боїв у смузі 1-го Українського фронту в листопаді 1943 р. – лютому 1944 р. Вермахту, внаслідок контрударів, вдалося вдруге майже повністю захопити населені пункти 9 районів Житомирської обл., окремі села 4 районів Київської обл., 11 районів Черкаської обл. Більшість сіл Лисянського р-ну, Черкаської обл. війська 1-го Українського фронту визволяли тричі, а с. Кобиляки Звенигородського р-ну чотири рази (14. 01. 1944 р., 19. 01. 1944 р., 12. 02. 1944 р., 05. 03. 1944 р.). Чотири рази визволяли також с. Шубині Стави Лисянсь- кого р-ну (15. 01. 1944 р., 23. 01. 1944 р., 29. 01. 1944 р., 05. 03. 1944 р.) [33]. Однак у зведеннях Радінформбюро наводилися лише поодинокі стислі повідомлення повторного захоплення ворогом українських населених пунктів (зокрема районних та обласних центрів). Також повністю замовчувалися втрати Червоної армії, тоді як загальні втрати військ 1-го Українського фронту в період з 3 листопада 1943 р. до 28 жовтня 1944 р. становили 925721 особа (без урахування Львівсько-Сандомирської операції, де представництво фронту становило 1002200 осіб), що перевищувало на понад 100% загальний склад фронту [34, 136, 139, 147, 152, 347; 35, 358].

Скупі повідомлення Радінформбюро не давали можливості читачу уявити собі перебіг подій на фронті, тому дедалі вигнання з українських міст гітлерівських загарбників на сторінках військових часописів зрідка розкривали безпосередні учасники боїв. Обов’язковим матеріалом для мілітарних видань були й нариси з розповідями місцевих жителів про звірства, вчинені окупантами. Так, періодика 1-го Українського фронту під час Львівсько-Сандомирської операції на своїх шпальтах регулярно подавала розповіді місцевих мешканців визволених населених пунктів Західної України (приміром, що в селах Золочівського р-ну німці «винайшли» новий спосіб катувань: в’яжуть руки, ноги, обривають комір сорочки – і ріжуть) [36-41].

Такі «оповідання» ставали ширмою для злочинів, що здійснювали радянські війська на визволених від гітлерівців землях. Наприклад, під час Київської оборонної операції в наказі військам 1-го Українського фронту № 00326 від 9 грудня 1943 р. йшлося про те, що військовослужбовці 68-ї та 241-ї стрілецьких дивізій, які дислокувалися в с. Грузьке (Макарівський р-н), зруйнували капітальну споруду школи та розікрали будівельний матеріал. Ці ж військовослужбовці зруйнували клуб та інші будівлі. Бійці 267-ї стрілецької дивізії, а також бійці 3-го гвардійського танкового корпусу