Війська 1-го українського фронту в боях за Україну (на матеріалах військової преси)

С. Шатілову – забезпечити проведення необхідної політро- боти з військовослужбовцями для роз’яснення шкоди таких вчинків та недопущення їх у подальшому [42].

Зважаючи на значну кількість бійців у складі радянських військ, які мали різний характер, своєрідну ментальність, моральні цінності, освітній рівень, релігійний світогляд, а також низку зовнішніх факторів, як-то матеріальне забезпечення червоноармійців, рівень дисципліни у військових формуваннях тощо, все це стало підґрунтям для кримінальних злочинів, що їх вчиняли радянські військовослужбовці. Однак ці вчинки воїнів ішли врозріз з популяризуванням, створеного радянською пропагандою, образом «Червоної армії-визволительки», тож переважно замовчувалися мілітарною періодикою.

Обов’язковими на шпальтах військових часописів (зокрема й на сторінках періодичних видань 1-го Українського фронту) були нариси про те, як радісно зустрічають радянських бійців мешканці міст і сіл, визволених Червоною армією від окупантів [43]. Вітм, до таких повідомлень треба теж ставитися з певною засторогою, адже на початку 1944 р., під час протистояння з Червоною армією при переході лінії фронту, Головний провід ОУН та Головна команда УПА давали своїм відділам розпорядження не чинити опору й «добре зустрічати» війська Червоної армії, які оволодівали містами і селами Західної України. Це робилося для того, аби ослабити пильність радянських військ, а потім завдати ударів по штабах, складах, базах і окремих невеликих підрозділах для поповнення запасів зброї та продуктів. Такої тактики УПА дотримувалася до березня 1944 р. [44, 461].

27 вересня 1944 р. була ухвалена постанова ЦК ВКП (б) «Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР», де відзначалося, що партійні організації західних областей мали повсякчас підвищувати роль газет у політичному вихованні населення «у боротьбі проти українського буржуазного націоналізму». В листопаді 1944 р. на пленумі ЦК КП (б) У розглядалося питання: «Про хід виконання постанови ЦК ВКП (б) від 27 вересня 1944 р. «. У ній наголошувалося, що головним недоліком у діяльності військової преси є те, що газети «ще не стали центром масово-політичної роботи й бойовою зброєю в боротьбі за викриття українсько-німецьких націоналістів – як найлютіших ворогів нашого народу» [45, 78, 82]. На 9 пленумі Спілки письменників УРСР заступник завідувача Відділу пропаганди і агітації ЦК КП (б) У К. Литвин зазначав: «Українські радянські письменники повинні викрити і затаврувати підлість і низькість наших ворогів – гітлерівців та їхніх поплічників – буржуазних націоналістів» [46, 18].

Виконуючи такі настанови, видання 18-ї армії «Знамя Родины» надрукувало доповідь М. Хрущова на VI сесії Верховної Ради УРСР «Українсько-німецькі націоналісти – посібники Гітлера, найлютіші вороги українського народу», де останній «викривав» зв’язки націоналістичного підпілля з Вермахтом [47]. Не довіряючи силі друкованого слова, володар Кремля вдався до своїх улюблених методів терору. Так, 20 серпня 1944 р. була ухвалена постанова Раднаркому СРСР та ЦК ВКП (б) про зміцнення радянської влади в Україні, де йшлося про необхідність відведення 5 тис. кв. км землі у північній Якутії для будівництва спеціального Сибіру № 2 та виділення 275 млн крб на зведення 300 виправно-трудових таборів першої черги для відправлення ворожих і неблагонадійних елементів з України для перевиховання [32, 21-22].

Після проведення Львівсько-Сандомирської наступальної операції, активні бойові дії військ 1-го Українського фронту відновилися на карпатському напрямі від початку вересня 1944 р. Цілі та завдання періодики цього фронту спрямовувалися на підготовку особового складу до ведення боїв у гористій місцевості. Так, у кожному номері видання 1-го Українського фронту «За честь Батьківщини» розміщувалися практичні поради щодо того, як потрібно діяти в лісисто-гірській місцевості [48-52]. 8 вересня 1944 р. війська 1-го та 4-го Українських фронтів почали наступ у ході Східно-Карпатської наступальної операції. По суті вона була завершальною на етапі визволення Радянської України.

У жовтні газета 40-ї армії «За победу» опублікувала послання від голови Президії ВР УРСР М. Гречу- хи, голови РНК УРСР М. Хрущова, секретаря ЦК КП (б) У Д. Коротченка голові ДКО Й. Сталіну із вдячністю в день повного визволення радянської України від гітлерівських загарбників [53]. У тому ж часопису (рубрика «На допомогу агітатору»), в нарисі – «Торжество Советской Украины» зазначалося, що 14 жовтня український народ відсвяткував день повного визволення Радянської України від нацистських загарбників [54]. Важливим видається той факт, що в офіційних документах ЦК КП (б) У та РНК УРСР дата визволення постійно варіювалася. Спочатку фігурували 7 і 8 жовтня, коли в Києві мали відбутися урочисті збори партійного та радянського активів, а також мітинги в усіх містах і селах України; згодом урочистості перенеслися на 9-10 жовтня. В остаточному варіанті датами святкування були названі 14 та 15 жовтня [55, 46-48, 50, 7071, 73]. До слова, навіть через рік дата повного визволення України визначалася як 15 жовтня [56].

Отже, періодика 1-го Українського фронту відображала кампанію з визволення України, здебільшого, у стислих, малоінформативних зведеннях Радінформ- бюро та Наказів Верховного Головнокомандувача, звітів про здобутки фронту, а також у художніх нарисах про мужність,