Володимир Великий і проблема вибору монорелігії

Знайшовши на Русі ряд союзів, родових і племінних, дружинних і міських, церква створила собою особливий союз – церковне суспільство. До його складу ввійшло духівництво, потім люди, яких церква опікала і, нарешті, люди, які служили церкви і від неї залежали. Церква опікала і допомагала тим, хто не міг сам себе годувати: жебраків, хворих, убогих. Церква давала притулок і заступництво всім ізгоям, що втратили захист мирських суспільств і союзів. Церква одержувала в своє володіння села, населені рабинями. І ізгої, і рабині ставали під захист церкви і робилися її працівниками. Всіх своїх людей однаково церква судила і виряджала по своєму закону (по книзі Керманича) і по церковних звичаях; всі ці люди виходили з підкорення князю і ставали підданими церкві. І якою б не була слабою або нікчемна церковна людина, церква дивилася на неї по-християнськи – як на вільну людину. Для церковної свідомості всі були брати в Христе, і не було перед Господом ні раба, ні пана. В церкві не існувало рабства: рабині, даровані церкви, ставали людьми, особисто вільними; вони були тільки прикріплені до церковної землі, жили на ній і працювали на користь церкви. Таким чином, церква давала світському суспільству приклад нового, досконалішого і гуманного пристрою, в якому могли знайти собі захист і допомогу всі немічні і беззахисні.

 

 

Церква впливала на поліпшення сімейних відносин і взагалі моральності в російському суспільстві. На підставі грецького церковного закону, прийнятого і підтвердженого першими російськими князями в їх «церковних статутах», вся провина і злочини проти віри і моральності підлягали суду не князівському, а церковному. Церковні суди, по-перше, судили за святотатство, єретицтво, чарівництво, язичницькі молитви. Церковні суди, по-друге, віддали всіма сімейними справами, що виникали між чоловіками і дружинами, батьками і дітьми. Церква прагнула викоренити язичницькі звичаї і вдачі в сімейному побуті: багатоженство, викрадення і покупку дружин, вигнання дружини чоловіком, жорстокості над дружинами і дітьми і т. п. Застосовуючи в своїх судах візантійські закони, більш розвинуті, чим грубі юридичні звичаї язичницького суспільства, духівництво виховувало кращі вдачі на Русі, насаджувало кращі порядки.

Особливо повставало духівництво проти грубих форм рабства на Русі. В повчаннях і проповідях, в бесідах і розмовах представники духівництва діяльно учили панів бути милосердними з рабами і пам'ятати, що раб – така ж людина і християнин, як і сам його пан. В повчаннях заборонялося не тільки вбивати, але і катувати раба. В деяких випадках церква прямо вимагала в панів відпустки рабів і рабинь на свободу. Одержуючи рабів в дар, церква давала їм права вільних людей і селила їх на своїх землях; за прикладом церкви іноді те ж робили і світські землевласники. Хоча такі приклади були рідкісні, хоча умовляння благочестивих повчань і не викорінювали рабства, проте змінювався і лагіднів сам погляд на раба, і погане поводження з рабами стало рахуватися «гріхом». Воно ще не каралося законом, але вже засуджувалося церквою і ставало негожим.

Таким широким був вплив церкви на цивільний побут язичницького суспільства. Він охоплював всі сторони суспільного устрою і підпорядковував собі однаково як політичну діяльність князів, так і приватне життя всякої сім'ї. Цей вплив був особливо діяльний і сильний завдяки одній обставині. В той час, як князівська влада на Русі була ще слаба і київські князі, коли їх ставало багато, самі прагнули розділення держави, – церква була єдина і влада митрополита сягала однаково на всю Російську землю. Справжня єдино владність на Русі з'явилася перш за все в церкві, і це надавало церковному впливу внутрішньої єдності і сили.

Нарешті, християнська віра на Русі зробила переворот в області мистецтва. Язичницька Русь не мала храмів і задовольнялася статуями ідолів. Християнство привело до створення величезних кам'яних храмів в найголовніших містах. Київський храм першої Пречистої Богоматері (Десятинна церква) був найдавнішим кам'яним храмом в Києві. За ним були побудовані київська церква св. Софії, новгородська церква св. Софії і інші храми і церкви. Вони будувалися за візантійськими зразками і прикрашалися багатими мозаїками і фресками. Архітектурна справа і живопис під впливом церковного будівництва досягли в Києві значного розвитку. А з ними разом розвинулися і інші мистецтва і