Вплив експорту на валовий внутрішній продукт України

2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям і суспільству в цілому;

3) продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

Нова СНР (1993 p.) з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули:

ВВ = РП + З1 – З2

де РП – вартість реалізованої продукції;

З1 – вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;

З2 – вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання [8, С. 276].

Відповідно до такого підходу щодо визначення ВВ до вартості виробленої продукції як і до величини створених доходів не повинен включатися так званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими випадковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства. Ця вимога пов'язана з тим, що нова СНР (1993 p.) передбачає урахування основних положень концепції доходу Дж. Хікса.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

ВВ = МВ + ОП + А + (П – С),

де MB – витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання;

ОП – оплата праці працівників;

А – споживання основного капіталу (амортизація);

(П – С) – чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій.

Валовий випуск організацій банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначають за формулою:

ВВ = В1 – В2

де В1 – відсотки, отримані банками від розміщення залучених ресурсів;

В2 – відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.

Валовий випуск страхових компаній визначають за формулою:

ВВ = СП – СВ + В – ТСР,

де СП – страхові премії, що надійшли до страхових компаній;

СВ – страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;

В – відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інструменти;

TCP – приріст технічних страхових резервів.

 

 

Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий внутрішній продукт – це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція – це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг.

Проміжне споживання включає:

1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодягу та ін.;

2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);

3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх величина визначається у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств, домашніх господарств, резидентів і неризидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину.

Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації). У принципі для точного вимірювання результатів економічної діяльності потрібно було б виключити з ВВ не тільки проміжну продукцію, а й споживання основного капіталу, яке з економічної точки зору є також проміжним споживанням. Але в економічній практиці дуже важко розрахувати споживання основного капіталу так, як цього потребують принципи СНР, тобто за відновною вартістю. Це пов'язано з тим, що дані бухгалтерського обліку про споживання основного капіталу не відповідають вимогам СНР. У бухгалтерському обліку амортизація основних фондів обчислюється, як правило, за первісною вартістю, а не за відновною. Крім того. амортизація в бухгалтерському обліку може бути розрахована на основі методів прискореної амортизації, які є неприйнятними в СНР.

Отже, якщо можна було б отримати дані про споживання основного капіталу у відповідності до вимог СНР, то можна було б розрахувати більш об'єктивний показник результату економічної діяльності – чистий внутрішній продукт. Через викладені вище обставини в економічній практиці найбільш широкого застосування набув показник ВВП.

 

 

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (за витратами) і розподільчий метод (за доходами).