Вплив експорту на валовий внутрішній продукт України

Фіскальне мито застосовується, як правило, стосовно товарів, які не виробляються всередині країни, наприклад, цитрусові, банани, мідь тощо. Ставки фіскального мита є невисокими. Воно застосовується з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями.

Протекціоністське мито застосовуються з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників у невигідне конкурентне становище.

Важливим митним засобом є так зване антидемпінгове мито. Це додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, які ввозяться в країну за демпінговими цінами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їхнього виробництва.

Експортне мито застосовується з метою обмеження експорту тих вітчизняних товарів, які є дефіцитними для внутрішнього ринку.

У переважній більшості мито встановлюється окремими країнами автономно, тобто незалежно від митної політики інших країн – партнерів із зовнішньої торгівлі. Поряд з цим можуть застосовуватись єдині митні ставки для країн, об’єднаних у спільну торгово-економічну групу, наприклад, Європейський економічний союз. Вони мають єдину митну територію з єдиним ввізним митом.

У рамках ЄЕС залежно від рівня митних ставок застосовуються три види мита: максимальні, мінімальні, пільгові (преференційні). Максимальні використовуються в торгівлі з країнами, з якими відсутні торговельні угоди. Мінімальні – у тих випадках, коли існують угоди про застосування режиму найбільшого сприяння. Пільгові застосовуються при імпорті товарів із слаборозвинутих країн.

2) Немитні засоби та заходи. До них відносяться різноманітні адміністративні та економічні методи прямого та непрямого впливу на зовнішню торгівлю. Серед них найбільше розповсюдження має квотування, тобто коли держава встановлює квоти на експорт або імпорт певних товарів. У межах цих квот експорт або імпорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами.

До немитних відносяться також такі засоби (заходи):

• введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;
• впровадження певного режиму митних процедур, підвищених вимог до якості товарів та їх екологічних параметрів;
• пільгове кредитування експортерів (зниження відсоткових ставок, збільшення темпів кредитування);
• застосування експортного кредиту іноземним покупцям;
• надання субсидій експортерам та їх пільгове оподаткування.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика. До основних елементів валютної політики відносять такі:

• регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів до валютних операцій;
• нормування обов’язкових валютних резервів комерційних банків, які уповноважені здійснювати валютні операції;
• встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий валютний курс);
• впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни;
• застосування валютних інтервенцій, за допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.

Політика іноземного інвестування покликана створювати відповідний клімат в країні для залучення іноземного капіталу. Для України ця проблема є особливо актуальною. Так, завдяки Міністерства економіки України попит нашої країни на іноземні інвестиції складає сьогодні понад 40 млрд. дол. США. Але він задовольняється лише незначною мірою. Так, починаючи з 1992 року загальна сума іноземного інвестування в економіку України склала лише 1, 5 млрд. дол. США. Це пояснюється несприятливими об’єктивними факторами, які притаманні економіці України і від яких залежить мотивація іноземних резидентів до її інвестування. До них належать політична нестабільність, нестабільність економічного законодавства, низький внутрішній попит, хронічний дефіцит платіжного балансу тощо.

Але поряд з об’єктивними факторами великий вплив на створення привабливого клімату щодо іноземного інвестування має державна політика. Вона може застосовувати як прямі адміністративні заходи, так і важелі економічного стимулювання. Прямі адміністративні заходи регламентують правила залучення іноземного капіталу та форми його фінансування, систему гарантій іноземного капіталу, галузеві приорітети іноземного інвестування тощо. До важелів економічного стимулювання належать заходи фіскального впливу (податкові, інвестиційні та інші пільги).

 

 

У більшості країн світу, включаючи Україну, для визначення обсягу національного виробництва використовують показник ВВП.

Експорт і імпорт послуг охоплює всю сукупність матеріальних і нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазначалось раніше, знаходить відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і імпортом товарів та послуг.

ЧЕ може викликати зміни реального і номінального ВВП, або певне співвідношення між ними. Це залежить від того, в якому співвідношенні знаходиться економіка до потенційного ВВП. Якщо економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе випереджаюче зростання номінального ВВП стосовно реального за рахунок підвищення цін, а зменшення ЧЕ – випереджаюче зменшення номінального ВВП відносно реального внаслідок зниження цін. Але якщо вона знаходиться в умовах повної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе лише інфляційне зростання ВВП. Ступінь впливу ЧЕ на ВВП залежить в першу чергу від величини, на яку змінюється ЧЕ. У цьому контексті слід зазначити, що на ЧЕ впливають три фактори: динаміка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів, зовнішньоторговельна політика, коливання курсу національної валюти.

Якщо надходження в країну за фактори виробництва від решти світу переважають над платежами решті світу, то ВНП перевищує її ВВП, і навпаки, якщо ці надходження менші за платежі решті світу, то ВВП країни більший, ніж її ВНП.

 

 

1. Курс економічної теорії: підручник – 5-те виправлене, доповнене і перероблене видання / Під загальною редакцією проф. Чепурина М. Н., проф. КисельовоїЕ. А. – Кіров: «>АСА», 2005 р.
2. Економічна теорія: Підручник / Підобщ. ред. акад. В. І. Видяпина, А. І. Добриніна, Г. П. Журавлевой, Л. С. Тарасевіча. – М.: ИНФРА-М, 2003 р.
3. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16. 04. 91. Бахрамов Ю. Организация внешнеэкономической деятельности. – СПб., 2000.
4. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 384 с.
5. Лук'яненко Д. Г. Міжнародна економіка. – К., 1996.
6. Луцишин З. О. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія та реалії української економіки. – Тернопіль, 2003.
7. Панченко Є. М. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. – К., 1996.
8. Прокушев Е. Внешнеэкономическая деятельность. – М., 1999.
9. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998. с. 367-383.
10. Комісарук М. П. “Макроекономіка: курс лекцій”. Коломия – 1999.
11. Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.
12. Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”. 1999.
13. Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”. 1999 с. 235-244.
14. Показник світового розвитку google гістограми, таблиці і т. д. https: //www. google. com. ua/publicdata/explore? ds=d5bncppjof8f9_&hl=uk&dl=uk