Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Вплив податкової політики на економічну і соціальну стабільність

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
53
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Курсова робота
з дисципліни «Фінанси, гроші і кредит»
Тема:
«Вплив податкової політики на економічну і соціальну стабільність»
 
 ЗМІСТ
ВСТУП
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНИ
1.1. Сутність та значення податкової політики для забезпечення економічної і соціальної стабільності в державі
1.2. Етапи розвитку податкової політики в Україні
2. ОЦІНКА ВПЛИВУ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ НА ЕКОНОМІЧНУ І СОЦІАЛЬНУ СТАБІЛЬНІСТЬ В ДЕРЖАВІ
2.1. Фінансовий механізм реалізації податкової політики в Україні та його аналіз
2.2. Проблеми забезпечення ефективності проведення податкової політики в Україні
3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ УКРАЇНИ ШЛЯХОМ УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ
3.1. Адаптація вітчизняного законодавства до законодавчої бази зарубіжних країн
3.2. Дотримання податкового законодавства в умовах євроінтеграції та відповідальність за його порушення
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
 
ВСТУП
 
В умовах ринкової економіки фінансова політика держави базується на системі фінансових регуляторів. Такими фінансовими регуляторами в першу чергу є податки, які забезпечують вилучення та перерозподіл створеного валового внутрішнього продукту і формування централізованих фондів грошових ресурсів держави. Історія цивілізації свідчить, що податки – це найбільш пізня форма державних доходів. Спочатку податки називались «anxibia» (допомога) і мали тимчасовий характер. Вважалося, що податки суперечать недоторканності приватної власності, і їх введення допускалося лише в надзвичайних випадках як екстраординарне джерело державних доходів. Ще в першій половині ХVII ст. англійський парламент не визнавав постійних податків на загальнодержавні потреби, і король не міг ввести податки без його згоди. З часом податки перетворились із тимчасового в постійне джерело державних доходів. Податки стають настільки звичним джерелом державних коштів, що відомий політичний діяч Північної Америки Б. Франклін (1706-1790) сказав, що «платити податки і вмерти повинен кожен». Сьогодні обєктивною реальністю є те, що, з одного боку, податки – це фінансове підґрунтя існування держави, а з іншого, податки – це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб, найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво.
Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з цілою низкою проблем та суперечностей. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових правовідносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правові відносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.
Податки – це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи країни слід керуватися реаліями соціально-економічного стану країни, а не побажаннями окремих індивідів, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи – це одна з головних умов ефективного функціонування економіки та фінансів.
Все вище сказане визначає актуальність обраненої теми курсової роботи: «Податкова система України на сучасному етапі».
Мета роботи полягає в узагальненні теоретичних та практичних аспектів податкової системи України.
Для досягнення поставленої мети в роботі необхідно виконати наступні завдання:
  • розглянути економічну суть податкової політики та її роль в економіці України;
  • розглянути етапи розвитку податкової політики в Україні;
  • дослідити наслідки впливу сучасної податкової політики на економічну і соціальну стабільність в державі;
  • розглянути фінансовій механізм реалізації податкової політики в Україні та його аналіз;
  • дослідити показники ефективності податкової політики в Україні;
  • розкрити проблеми забезпечення ефективності проведення податкової політики в Україні;
  • розкрити питання дотримання податкового законодавства в умовах євроінтеграції та відповідальність за його порушення
Обєктом курсової роботи виступає податкова система України.
Предметом є особливості функціонування та реалізації податкової політики в Україні.
При написанні курсової роботи необхідно використовувати сучасні підручники, статті науковців-економістів з періодичних видань та Інтернет ресурсів, офіційні сайти податкової служби України, державного комітету статистики України та інші джерела.
 
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНИ
 
1.1. Сутність та значення податкової політики для забезпечення економічної і соціальної стабільності в державі
 
Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави. Основними принципами податкової політики є фіскальна і економічна ефективність, соціальна справедливість.
Історичний розвиток суспільства зумовив становлення податку як невід'ємного та обов'язкового атрибуту державної влади. Саме завдяки посередництву таких інструментаріїв, держава отримала змогу виконувати свої функції як основне соціополітичне, культурне, економіко-правове об'єднання груп осіб, які мали спільні інтереси та територію проживання.
Початкові зародки вчення про податки, які поклали початок теорії оподаткування, з'явилися в Епоху Просвітництва. Вони дістали назву атомістичної теорії, згідно якої податок розуміють як результат договору між сторонами, за яким підлеглий вносить державі плату за різні послуги [22]. Головними представниками згаданої теорії стали Ш. Монтескє, Т. Гоббс, С. Вольтер, О. Мірабо. Зокрема, Ш. Монтескє зазначав: «Податок – частина, яку кожний громадянин надає із свого майна для того, щоб отримати охорону тієї частини, що залишилась або використати її з більшою насолодою». Вольтер притримувався думки, що «сплачувати податок означає віддавати частину свого майна, щоб зберегти залишкове» [22].
Особливе місце в розвитку теорiї податкiв, їх вiдображенні в господарських операцiях належить представникам класичної школи в особi А. Смiта i Д. Рiкардо та їх послiдовникiв, якi найглибше розробили питання економiчної природи податкiв. А. Смiт стверджує, що податок, – це справедлива цiна за послуги держави. Вiн писав: «Витрати уряду щодо своїх пiдданих – те саме, що витрати управлiння вiдносно господарiв великого помістя, зобов'язаних брати участь у цих витратах у розмiрi доходiв, отримуваних кожним із цього помiстя»
Найвагоміший внесок А. Сміта в науку про податки полягає в тому, що він чітко сформулював основні принципи оподаткування.
Їх глибина, обґрунтованість і чіткість до сьогоднішнього часу ніким не заперечувалася, хоч робились непоодинокі спроби їх доповнити або уточнити. А. Сміт сформулював такі принципи оподаткування громадяни кожної держави повинні брати участь у підтримці своєї держави за можливістю й відповідно до доходів, які вони одержують під охороною держави;
  • податок, що сплачується громадянами, має бути точно визначеним. Час його сплати і розмір податку мають бути відомі платникові й усім, хто захоче знати;
  • всякий податок слід вилучати в такий час і таким способом, який зручний для платника;
  • будь-який податок має бути побудований так, щоб затрати на його вилучення були мінімальні.
Найбільшого розквіту податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи і об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням. Кожен вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає певне місце в податковій системі.
Розвиток податкових систем ставить нові завдання щодо удосконалення обліку і звітності. Змінюються не лише види і форми стягнення до бюджетів певних сум коштів, а й саме ставлення до податків. Вони стають ефективним знаряддям реалізації державної політики з питань економіки і соціального розвитку. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному, галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує недоліки ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості.
Фіскальна функція реалізує головне призначення податків – забезпечення централізації певної частини валового національного продукту в державному бюджеті для фінансування загальнодержавних потреб. Суть фіскальної функції (від лат. fiscus – кошик, казна) полягає в тому, що податки, акумулюючи в бюджетних та позабюджетних фондах частину грошових коштів суспільства, забезпечують державу фінансовими ресурсами для виконання покладених на неї обовязків: фінансування освіти, охорони здоровя, збереження екології, обороноздатності тощо.
Регулююча функція податків зявилась у податковій системі тоді, як держава взяла на себе обовязок брати активну участь в організації господарського життя у країні шляхом спеціально налаштованого податкового механізму. Сутність регулюючої функції (від лат. regulo – впорядковую) полягає у впливі на різні аспекти діяльності їх платників. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних субєктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а, отже, регулювати соціально-економічні процеси в державі. Реалізація регулюючої функції податку здійснюється з метою координації розвитку економіки способом надання різноманітних пільг з податків, а також звільнення повністю або частково від сплати податків окремих категорій населення.
У міру активізації ролі держави в організації господарської діяльності у регулюючої функції зявляються додаткові властивості, які знаходять свою реалізацію в окремих підфункціях: соціальній, контрольній, егалітарній тощо. Соціальна функція податків проявляється в послабленні або посиленні соціальної диференціації суспільства, стримані споживання шкідливих для здоровя продуктів та виробів, зайнятості інвалідів і пенсіонерів та ін. Класифікація податків – групування податків, обумовлене методами їх стягнення, особливостями об'єкта оподаткування, характером ставок, податкових пільг тощо. Еволюція податкових відносин знайшла своє відображення в існуванні різноманітних форм податків. Для зясування місця та ролі кожного з них в суспільному виробництві важливою є класифікація, здатна сприяти досконалому відображенню специфічних особливостей їх окремих груп. Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за обєктом оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну.
Кожний вид податків, що сплачують підприємства, має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до певної групи відповідно до існуючої класифікації податків. Класифікація дає можливість більш повно визначити сутність та функції податків, вести їх облік і контролювати розрахункові відносини з платниками податків. Детальна структуризація податкової системи є головною умовою ефективного управління податковою системою процесу, а також забезпечує прозорість бюджетних відносин.
Класифікація податків здійснюється за певними однорідними ознаками, обумовленими методом їх справляння, розміром ставок, що застосовуються, податкових пільг тощо.
Класифікація податків виконується відповідно до тієї чи іншої мети, найважливішою з яких є своєчасність і повнота сплати податків до бюджетів різних рівнів.
Концепція класифікації податків проводиться для потреб обліку і контролю за певними принципами:
  • подібності – кожний податок виділяється за подібністю обєктивно існуючих ознак групування;
  • стійкій – економічний зміст податку є стійким і поширюється на однорідні обєкти оподаткування;
  • визначеності – конкретна визначеність податку параметрами його справляння стосовно обєкта оподаткування, розміру, терміну сплати, способу обчислення платежу тощо.
Однією із легальних, тобто встановлених законодавством, класифікацій податків і зборів є їх класифікація на загальнодержавні і місцеві. Система оподаткування субєктів підприємницької діяльності (підприємств) в Україні, згідно з Податковим кодексом. З точки зору проблем соціальної справедливості платниками податків мають виступати всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційним є відношення до непрямих податків як до регресивних в соціальному плані. Стягнення непрямих податків на предмети не першої необхідності за високими ставками, споживачами яких є сімї з досить високим рівнем доходів дещо помякшує проблему соціальної справедливості, але її не вирішує. Переваги прямих податків у вирішенні проблем соціальної справедливості повязані тим, що рівень оподаткування прямо повязаний з доходами, які отримують фізичні і юридичні особи.
Суперечки точаться навколо питань необхідності прогресивного оподаткування високих доходів, оскільки з точки зору соціальної справедливості, особи, які мають високий рівень доходів можуть сплачувати до бюджету більшу у відносному значенні частину доходів, за допомогою чого відбувається перерозподіл коштів між населенням.
Але при досить високій прогресії в оподаткуванні виникають негативні наслідки, такі як втрата платниками стимулів до більш інтенсивної праці і зацікавленість в ухиленні від сплати податків.
Отже, податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Сьогодні важко знайти державу, яка б не використовувала податки. Вони виконують такі функції: фіскальна, розподільча та соціальна. Головне завдання податків – це наповнення бюджету грошовими коштами.
 
1.2. Етапи розвитку податкової політики в Україні
 
Податкова система є найстародавнішою фінансово-економічною системою людства. В період натурального господарства в якості податків збиралась на користь керівника або ватажка частина здобичі в натуральному вигляді. На початку народження державного устрою й в перший період його існування оподаткування проводилось у вигляді жертвування, причому ставка була визначена в розмірі 10% від усіх доходів. Звідки і термін»десятина». Пізніше таку ж частину брали собі і релігійні організації. Кошти, які збирались, витрачалися на утримання армій, будівництво храмів, різних фортифікаційних споруд, шляхів, проведення свят тощо.
У країнах південної Європи (Греція, Італія) сплачувались «податі». Для цього все майно та скарб платника оцінювались й виділялась та частина, яка підпадає під оподаткування. В Італії при стягненні податків існував особливий механізм – найбільший тягар оподаткування припадав на вибраних магістрантів, які працювали на користь міста безкоштовно. У мирний час громадяни взагалі не сплачували податки. В основі цієї податкової системи було майнове та подушне обкладання, тобто з'являється подушний податок.
Пізніше, в IV-III ст. до нашої ери Римська імперія змінює стратегію своєї діяльності і змінюється її податкова система. Податки поділяються на громадянські та провінціальні. Громадянський податок стягувався у вигляді майнового податку. Провінціальний поділявся на поземельний та особистий. Таким чином податкова система поділялась на державні та місцеві податки (тобто перші форми комунального податку).
Податкова політика та податкові системи в Європі будувались за прикладом Римської імперії, але поступово вони змінювались. Фінансова система Русі почала складатися наприкінці IX ст. В той же час почалася складатися і податкова система, яка на той час була практично єдиним джерелом доходу Великого князя Русі. При стягненні дані були запропоновані два способи:
  • «візки», коли платники привозили данину до князя в Київ;
  • «полюдно» – за податками їздили сам князь або його «військова дружина».
На відміну від західних європейських держав податки зберігалися і розподілялися князем на утримання свої військової дружини та інші державні потреби. Існувала також і надзвичайна «подать», але вона запропоновувалась на час війни або військових походів.
Формування власної податкової системи в Україні бере свій початок з проголошення незалежності. Наприкінці 1991 р. серед першочергових, поряд із законами про бюджетну систему, про банки і банківську діяльність, було ухвалено Закон «Про систему оподаткування». Надалі в нього вносилися зміни і доповнення, у результаті чого він ухвалювався в новій редакції в 1994 р. і 1997 р. На сьогоднішній день головним документом, який регулює питання податкової політики України є податковий кодекс № 2755-VI вiд 02. 12. 2010.
Можна виділити три основні етапи розвитку податкової політики України:
  • перший етап – формування власної податкової системи;
  • другий етап – приведення складу податкової системи у відповідність до умов ринкових відносини. ;
  • третій етап – удосконалення податкової системи в умовах перехідної економіки.
Формування власної податкової системи, що було зафіксовано в першій редакції Закону «Про систему оподаткування», відбувалося в дуже стислі строки. Тому ухвалений наприкінці 1991 р. закон фактично продублював чинний раніше в СРСР «Закон про податки з підприємств, обєднань, організацій», котрий майже одразу був відкоригований. У звязку з уведенням із 1992 р. податку на додану вартість з податкової системи випали податок з обороту, податок на експорт і імпорт. Податок на прибуток іноземних юридичних осіб також окремо не справлявся, оскільки був установлений єдиний для всіх підприємств податок на прибуток. Відразу був скасований і податок на фонд оплати праці колгоспників, тому що колгоспники стали звичайними платниками податків (цей податок відбивав ідеологію колективізму, у тому числі у сплаті податків, у звязку з чим колгоспники прибутковий податок із населення не сплачували – за них це робив колгосп). У першій редакції Закону була передбачена можливість установлення місцевих податків, але тільки в 1993 р. був ухвалений відповідний закон про місцеві податки і збори.
Закон повинен був стати і став відправною точкою у створенні власної податкової системи. Тому цілком очевидно, що потрібно було, по-перше, привести його у відповідність до реалій часу (у Законі, з одного боку, йшлося про податки, які не справлялись, а з іншого – не називалися уже впроваджені у фінансову практику) і, по-друге, дещо удосконалити.
Ухвалена в 1994 р. друга редакція Закону, юридично закріпила зміни, що відбулися в 1992-1993 рр. у податковій системі, і стала початком другого етапу її розвитку. Склад податкової системи, відбитий у другій редакції закону, в цілому вже відповідав умовам ринкової економіки. Виняток становив податок на дохід (а не прибуток) підприємств. Повернення до податку на прибуток було основною рисою третьої редакції Закону України «Про систему оподаткування», ухваленої в 1997 р.
Характерною рисою другого етапу розвитку податкової системи є поступове зниження податкового тягаря. Так, у 1994 р. була знижена ставка ПДВ із 28 до 20%, а з 1997 р. щодо деяких товарів упроваджена нульова ставка. При переході від податку на дохід до податку на прибуток ставка оподаткування була знижена приблизно на третину. Поступово знижувалися ставки цільових податків аж до їх повного скасування.
Третій етап – удосконалення податкової системи України розпочався з розгляду проекту податкового кодексу в 2000 року. На підставі набутого досвіду реформування податків і з урахуванням відносно сформованої на ринковій основі системи економічних відносин розроблено проект «Податкового кодексу України». Основним завданням останнього є систематизація податкового законодавства, його уніфікація і спрощення методики розрахунку податків. Крім того, під час його розроблення враховувалося також завдання подальшого зниження рівня оподаткування. Однак, для прийняття кодексу знадобилося майже 11 років, адже його прийняття відбулося в кінці 2010 року, а вступ в дію він з 01. 01. 2011 року.
Отже, практика оподаткування використовувалася з давніх давен і в різних країнах. В Україні історія податкової політики розпочалася з проголошення незалежності, та пройшла складний шлях становлення, реформування та перетворення до умов ринкової економіки. Фактично можна виділити три етапи розвитку податкової політики в Україні.
 
1.3. Наслідки впливу сучасної податкової політики на економічну і соціальну стабільність в державі
 
Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А. Сміт, Д. Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець «ери» вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.
Бюджетно-податкова політика – це «найдавніший» інструмент державного втручання у ринкову економіку. Державний бюджет є, з одного боку, барометром економічної «погоди» в країні, з іншого – ефективним засобом реалізації економічної політики держави. Виконуючи роль державної казни, бюджет акумулює і перерозподіляє значну частку національного доходу (від 1/3 до 1/2). Бюджетна політика реалізується через визначення оптимальних співвідношень між доходами і витратами держави. Історичний досвід говорить про те, що за допомогою зміни рівня оподаткування і державних витрат можуть регулюватися такі найважливіші індикатори економіки, як сукупний попит, економічне зростання, інфляція та ін. Бюджетна політика може бути спрямована, з одного боку, на зведення доходної і витратної частин бюджету з надлишком для перешкоди так званому «перегріванню» економіки, з іншого – на створення дефіциту для стимулювання економічного зростання.
На частку соціально-економічних витрат припадає у середньому близько 50% витратної частини бюджету. До них належать, насамперед, соціальні витрати (затрати на виплату пенсій, допомоги, утримання сфер охорони здоров'я, освіти, підготовку кадрів тощо), а також витрати, спрямовані на фінансування деяких сфер економіки (енергетика, житлове будівництво і комунальне господарство, регіональний розвиток, зв'язок, транспорт, охорона навколишнього середовища). Істотну частину витрат бюджету складають прямі і непрямі воєнні витрати, затрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). За останні десятиріччя значно зросла роль бюджетного механізму в інвестуванні довгострокової структурної політики і насамперед – розвитку наукомістких виробництв.
Держава через рівень оподаткування, порядок обчислення податкової бази і системи податкових пільг та обмежень визначає величину доходів державного бюджету та спрямовує ділову активність господарюючих суб'єктів і окремих громадян у відповідність з встановленими цілями і пріоритетами соціально-економічного розвитку країни. За багато років у країнах з ринковою економікою склалася досить раціональна структура податків, яка включає в себе три основних види: прямі (прибутковий податок з населення, податок з корпорацій), непрямі (акцизи, податок на додану вартість, митні збори тощо) та інші (податок на нерухоме майно, спадщину, землю та ін.).
Соціальна стабільність – це стійкий стан соціальної системи, що дозволяє їй ефективно функціонувати і розвиватися в умовах зовнішніх і внутрішніх впливів, зберігаючи свою структуру і основні якісні параметри. Механізмами, що забезпечує соціальну стабільність є соціальні інститути держави і громадянського суспільства.
Сьогодні в Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному так і в політичному контексті. Податкова політика України поєднала в собі принципи двох податкових систем характерних для світової практики: європейської та американської. При цьому якщо в європейській системі переважає обкладання обороту у формі податку на додану вартість, то в американській домінуючим є прибутковий принцип оподаткування сучасної вітчизняної податкової політики визначена поєднанням обох зазначених систем з базовою метою забезпечення максимального рівня податкових надходжень як основної складової доходної частини бюджету. Проте стратегічною метою реформ у сфері оподаткування на сучасному етапі розвитку податкової системи держави має стати перехід від домінування принципу фіскалізму податкової політики, коли вона розглядається виключно як інструмент мобілізації доходів до бюджету, до більш активної реалізації її регулятивного потенціалу в напрямку стимулювання економічного розвитку. Останнє повинно бути виражене у основоположних законодавчо обґрунтованих принципах податкової політики.
Потрібно відмітити, що податкову політику останніх років в Україні спрямовано на збільшення частки непрямих податків, що мають переважно фіскальну спрямованість, оскільки оподатковують споживання, яке порівняно з прибутками підприємств і доходами громадян є більш сталим і менш гнучким. Вони є джерелом інфляційних процесів та мають регресивний характер, оскільки істотно впливають на ціноутворення і лягають важким тягарем на бідні і соціально незахищені верстви населення. Однак непрямі податки мають і певні переваги: регулярність і швидкість надходжень до бюджету, стримуючий вплив на споживання товарів шкідливих для здоровя, прозорість механізму визначення податкових зобовязань. Від цих податків важче ухилятися і їх легко можна контролювати, наприклад, за допомогою реєстраторів розрахункових операцій.
Для нинішньої податкової системи характерна значна частка соціальних податків, які обчислюються у відсотках від заробітної плати і відносяться на собівартість продукції (фонди: пенсійний, страховий, зайнятості, страхування від нещасних випадків). Про масштаби приховування доходів свідчить порівняння кількості громадян, зайнятих у сфері торгівлі і громадського харчування, і частки сплачуваних ними податків.
Спостерігається значна диспропорція нарахувань податку з доходів фізичних осіб на заробітну плату одного працівника, зайнятого у сфері торгівлі і громадського харчування, порівняно з працівником соціальної сфери, що фінансується з бюджету (вчителів, лікарів).
Гострою залишається проблема сплати податків, зростає податкова заборгованість, значною залишається кількість податкових пільг. Згідно з діючим податковим законодавством в Україні передбачено наступні види пільг:
  • встановлення неоподатковуваного мінімуму;
  • вилучення певних елементів обєкта оподаткування;
  • звільнення від оподаткування окремих осіб або категорій платників податків;
  • зменшення податкових ставок;
  • застосування цільових податкових пільг та ін.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, – як правило року. ВВП, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їхніх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів та послуг, тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП, – ВВП, обчислений у постійних цінах. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже й про стан справ в економіці країни.
Також, серед основних макроекономічних показників можна виділити чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахунь. Він вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка – домогосподарства, фірми, уряд та іноземці – може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.
Отже, на сьогоднішній день економічний та соціальний стан є нестійким, про що свідчить наявність в податковій системі України різноманітність пільг, якими з одного боку намагаються зрівняти нерівність між різними верствами населення, а з іншого, ситуація навпаки загострюється через необхідність формування коштів під такі пільги. Значний рівень частки соціальних податків призводить до значного податкового навантаження на не захищенні верстви населення, що створює появу нових пільг. Така податкова політика призводить до дефіциту бюджету та необхідності залучення нових коштів у вигляді податків та зборів. Вплив не прямих податків на соціальну та економічну стабільність полягає в ціноутворенні, що теж спричиняє податковий тягар на населення.
 
2. ОЦІНКА ВПЛИВУ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ НА ЕКОНОМІЧНУ І СОЦІАЛЬНУ СТАБІЛЬНІСТЬ В ДЕРЖАВІ
 
2.1 Фінансовий механізм реалізації податкової політики в Україні та його аналіз
Наукове забезпечення побудови податкової системи, крім дослідження сутності, функцій податків, передбачає визначення принципів, на яких має будуватись механізм реалізації податкової політики. Класичні принципи побудови податкової системи, що не втратили своєї актуальності й до нашого часу, розроблено А. Смітом. Цей напрям економічної думки було поглиблено А. Вагнером, який вперше визначив сукупність податків як систему, що має відповідати принципам достатності та еластичності. В основу побудови податкової системи України покладено економічні, юридичні й організаційні принципи.
Так, економічні принципи обєднують: стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, рівнозначність і пропорційність, соціальну справедливість та економічну обґрунтованість. Принцип стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності передбачає введення пільг щодо оподаткування.
Прямі податки орієнтовані на обкладання доходів підприємництва чи населення, а непрямі – спрямовані на кінцеве споживання.
Податкова політика розробляється на різних рівнях управління – від державного управління до управління підприємством, фірмою.
При впровадженні податкової політики держава обов'язково враховує такі принципи:
Рівень податкової ставки повинен встановлюватися з урахуванням можливостей платників податків, тобто рівня їх доходів.
Оподаткування доходів повинно носити одноразовий характер
Обов'язковість сплати податків.
Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економічними для установ, що збирають податки.
Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптуватися до змін суспільно-політичних і економічних умов.
Податкова система повинна забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державної економічної політики.
В Україні передбачено:
Загальнодержавні податки:
  • податок на прибуток підприємств
  • податок на доходи фізичних осіб;
  • податок на додану вартість;
  • акцизний податок;
  • екологічний податок;
  • плата за користування надрами;
  • плата за землю;
  • плата за землю (фізичні особи) ;
  • фіксований сільськогосподарський податок;
  • мито.
Загальнодержавні збори:
  • збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
  • збір за користування радіочастотним ресурсом України;
  • збір за спеціальне використання води;
  • збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
  • збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
  • збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
  • збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності;
  • плата за використання інших природних ресурсів.
Крім загальнодержавних податків та зборів податкова система України передбачає місцеві податки та збори. Головним органом який здійснює податкову діяльність в Україні та контроль за її виконання фізичними та юридичними особами України є Державна податкова служба України.
Отже, на механізм реалізації податкової політики вливають юридичні, економічні та організаційні принципи. Вона формується на всіх рівнях управління від держави до підприємства, та повинна бути гнучкою та адаптивною до змін суспільно-політичних і економічних умов. В Україні діють загальнодержавні та місцеві податки і збори.
 
2.2. Показники ефективності податкової політики в Україні та їх оцінки
 
Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження (тиску) на платника податків. Для його вимірювання використовують декілька показників.
Так, на макрорівні податковий тиск визначає частка податкових надходжень до бюджету (Пн) у ВВП:
Пн = ПБ/ВВП * 100% (2. 1)
де ПБ – податкові надходження до бюджету;
ВВП – валовий внутрішній продукт.
При характеристиці податкового навантаження на підприємстві використовують такі показники:
частку податкових виплат підприємства (Ппп) в загальній сумі прибутку:
Ппп = ПВ/БП * 100% (2. 2)
де ПВ – податкові виплати підприємства;
БП – прибуток підприємства;
частку податкових виплат підприємства (Ппр) в об'ємі реалізації:
Ппр = ПВ/Ор * 100% (2. 3)
де Ор – об'єм реалізації підприємства.
Податкове навантаження на загальнодержавному рівні показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляються через бюджет.
Податкове навантаження в країнах – членах Організації Економічної Співдружності і розвитку коливається від 25% (у Швеції) до 30% (у Туреччині). В основній групі країн воно становить 40-45%.
Розглянемо сукупність показників, які характеризують зменшення податкового навантаження на підприємство внаслідок впровадження на ньому податкового планування. Такими показниками є:
. Абсолютне зменшення податкових платежів, що їх сплачує підприємство за певний час – місяць, квартал, рік (DПа) :
DПа = П1-П0 (2. 4)
податковий політика економіка законодавство
де П0, П1 – загальна сума податків, що їх сплачує підприємство, відповідно, в базовому та звітному (чи плановому) періоді, грн.
2. Відносне зменшення податкових платежів, що їх сплачує підприємство за певний час (АПв) :
DПа = (П0: П1) *100 (2. 5)
На відміну від абсолютного зменшення податкових платежів, відносне їх зменшення дає змогу врахувати вплив на зміну податкових платежів підприємства зміни обсягів реалізації продукції, адже більшість податків змінюється пропорційно до обсягу реалізації чи інших показників, пов'язаних з ним. Ці два показники, що використовуються як під час аналізу, так і при плануванні, можуть диференціюватися за видами податків, видами продукції, виробництв чи за окремими структурними підрозділами.
Коефіцієнт використання податкових пільг (Кпп) :
Кпп = З: П (2. 6)
де З – сума податкових пільг, які підприємство використовує згідно з чинним законодавством за певний час, грн;
П – загальна сума податкових платежів підприємства за цей час, грн.
Коефіцієнт ефективності податкової політики підприємства (Кепп) :
Кепп = Еп: По (2. 7)
де Еп – економія податкових платежів завдяки податковому плануванню в певному періоді, грн;
П0 – сума податкових платежів у базовому періоді, грн.
За інтерпретацією італійського економіста Парето, оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільно корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь.
Досягнення «оптимуму Парето» в оподаткуванні потрібно розуміти як забезпечення фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності діяльності платників податків, без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення соціального захисту громадян-виборців. Досягти цього можна за умови наукового поєднання таких критеріїв:
  • критерій фіскальної достатності (інтереси держави) ;
  • критерій економічної ефективності (інтереси платників податків) ;
  • критерій соціальної справедливості (інтереси громадян-виборців) ;
  • критерій стабільності;
  • критерій гнучкості.
Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, проводячи податкову політику, необхідно забезпечити таку величину податкових надходжень, яка є оптимально бажаною, виходячи із проголошеної економічної доктрини. Досліджуючи значення цього критерію простежується чітка пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі розміри податкових надходжень. Залежність цю можна відобразити простою математичною формулою
= A1 * T * B (2. 8)
де Y – загальна величина податкових надходжень;
А1 – коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових надходжень від норми оподаткування;
Т – рівень оподаткування в державі;
В – величина ВВП.
При нульовому рівні оподаткування – податкові надходження будуть відсутні. При збільшенні норми оподаткування – податкові надходження до бюджету будуть збільшуватись, хоча темпи зросту податкових надходжень будуть повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування. Але процес цей повинен проходити не хаотично та спонтанно, а відповідно до критеріїв економічної ефективності та соціальної справедливості.
Математична функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування має вигляд:
ЧД = (ВД – ВД * А2) /Т (2. 9)
де ЧД – величина чистого доходу;
А2 – коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування;
Т – рівень оподаткування;
ВД – величина валових доходів.
Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно розуміти в двох аспектах:
  • скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків та податкових платежів;
  • повернення частини номінальних доходів до конкретних платників, перерозподілених з допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі).
Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю
РД = НД – А3*Т * БО (2. 10)
де РД – реальні доходи платників податків;
НД – номінальні доходи платників податків;
А3 – коефіцієнт залежності величини реальних доходів платників податків від рівня оподаткування;
Т – рівень оподаткування;
БО – база оподаткування.
Другий аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю
СБ = Т*А4*ПН,
де СБ – фінансовані з бюджету суспільні блага та трансфертні платежі;
Т – рівень оподаткування;
А4 – коефіцієнт залежності величини суспільних благ від норми оподаткування;
ПН – податкові надходження.
Отже, податкову політику держави характеризують такі показники: частка податкових надходжень до бюджету у ВВП, частка податкових виплат підприємства в загальній сумі прибутку, частка податкових виплат підприємства в об'ємі реалізації, залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень, залежність критерію економічної ефективності від рівня оподаткування та інші.
 
2.3. Проблеми забезпечення ефективності проведення податкової політики в Україні
Однією з найсуттєвіших і водночас складних проблем сучасної української економіки є вдосконалення взаємовідносин між платниками податку та державою. Це зумовлено тим, що зовсім іншими стали мета підприємництва, засоби її досягнення, економічна основа суспільства. Податки в умовах ринкової економіки повинні використовуватися не тільки як джерело одержання доходів бюджету, а й як важливий інструмент фінансового регулювання економіки.
Зростає значення ефективних управлінських рішень у сфері оподаткування, підвищується відповідальність за їх соціально-економічні наслідки. Реформування податкової системи повинне проводитися згідно з пріоритетами державної політики щодо соціально-економічного розвитку, сприяти сталому економічному зростанню шляхом лібералізації податкової системи на основі виваженої політики, забезпечувати достатній обсяг сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів, встановити ліберальне ставлення до платників, які сумлінно виконують свої податкові зобовязання, і посилити відповідальність за несплату податків [29].
Незважаючи на те, що проблема податкового регулювання активно обговорюється вітчизняною науковою спільнотою практично впродовж усіх років незалежності, окремі її аспекти до кінця не зясовані. Для забезпечення розвитку економіки України, пожвавлення підприємницької діяльності необхідно створити податкову систему, яка поряд із забезпеченням державних доходів буде спроможною ефективно здійснювати регулюючу функцію.
Запровадження спеціальних інструментів податкового регулювання, покликаних стимулювати підприємницьку діяльність, доцільне лише у контексті загального реформування податкової системи країни.
Що ж стосується розбудови інституційних структур, то це:
по-перше надзвичайно складний та повільний процес;
по-друге, не виправдалися сподівання, що в міру зміцнення й розширення ринкових відносин суспільно-економічна субстанція податку та оподаткування в цілому набудуть рис досконалості згідно з притаманною ринку спонтанною самоорганізацією;
по-третє, переважання (яке домінує й сьогодні) правового, а в деяких випадках навіть процесуального бачення шляхів подолання кризового стану над поступовою й наукововиваженою розбудовою інституту податкової політики.
Хоча сьогодні правова база залишається вкрай недосконалою, проте обмеження проблеми прийняттям нових або внесенням змін до чинних законів не сприяє її вирішенню. Критично важливою є розбудова такої інституційної структури, яка здатна обєднати соціально-філософські, економічні та правові аспекти податкового регулювання.
Незважаючи на достатню теоретичну розробленість питань щодо запровадження інструментів податкового регулювання, а також досвід їх ефективного застосування у багатьох країнах світу, в Україні й досі не використовуються дієві інструменти податкового впливу на підприємницьку діяльність.
Існуючі регулюючі податкові інструменти є недостатньо ефективними, не сприятимуть збільшенню фінансових можливостей господарюючих субєктів у процесах відтворення капіталу, а тому потребують удосконалення.
Податкова система України характеризується низкою особливостей, які відрізняють її від податкових систем розвинених країн. До них належать:
  • існування двох підсистем оподаткування – стандартної і спрощеної, що порушує цілісність податкової системи;
  • значна нерівномірність розподілу податкового тягаря внаслідок масштабного ухиляння від сплати податків та наявності податкових пільг;
  • високий рівень податкової заборгованості;
  • неповна відповідність податкової системи України основним принципам оподаткування – справедливості, ефективності, стабільності, адміністративної простоти й економічності.
Слід зауважити, що як податкова, так і бюджетна системи критикувалися і критикуватимуться, оскільки в їх основу мають бути закладені механізми подолання значної маси суспільних і особистих суперечностей, досягти оптимальності в розвязанні яких практично неможливо, особливо з огляду на те, що економіка в кожний окремий період перебуває на різних стадіях свого розвитку, залежно від яких змінюється зміст і податкової, і бюджетної політик. Часто це призводить до порушення окремих, навіть загальновизнаних принципів фіскальної політики – таких, наприклад, як справедливість, стабільність. Останнього принципу можна і слід дотримуватися тільки певний період часу і відповідно до умов, що склалися в економіці. Для прикладу можна навести сучасну позицію міністра фінансів Німеччини Х. Ейхеля, який заявив, що «... стабільність не є пріоритетом, нам потрібне зростання». У даному випадку йшлося саме про фіскальну стабільність.
Нині можна стверджувати, що головні проблеми етапу становлення бюджетної та податкової систем України і вирішення завдань фінансової стабілізації для виходу економіки з кризи були певною мірою розвязані, оскільки інфляція як основний показник фінансової нестабільності увійшла сьогодні в межі контрольованості.
Але слід зауважити, що економіка України, як і кожної країни, з тих чи інших причин може опинятися під загрозою зростання інфляції й фінансової нестабільності. Тому ці питання мають постійно перебувати у центрі уваги економічного блоку уряду та Національного банку.
Недосконалість і нестабільність податкового законодавства сприяє розширенню впливу на цей процес політичних, корпоративних та інших факторів. Крім того, при формуванні видаткової частини бюджету нерідко приймаються популістські рішення, які вимагають відповідних джерел фінансування.
У цих суперечностях криються витоки таких явищ, як:
  • неузгодженість податкової і бюджетної політик;
  • прагнення парламентських комітетів завищувати планові показники доходів бюджету, а уряду – їх занижувати;
  • перевищення державними зобовязаннями, що випливають із чинного законодавства, фінансових можливостей економіки;
  • ухвалення рішень щодо зниження податкових ставок і гальмування ухвалення рішення з розширення податкової бази, необхідного для збереження рівня бюджетних надходжень на незмінному рівні; ланцюгова реакція боротьби за податкові пільги і преференції і, як наслідок, – загострення корупції; вибір податкових пільг, що підлягатимуть першочерговому скасуванню, залежно не від їх соціально-економічної значущості, а від міцності позицій тієї групи депутатів, які лобіюють у парламенті інтереси певної категорії платників.
Отже, головними проблемами ефективності податкової політики в Україні є: відсутність в Україні дієвих регулюючих податкових інструментів, переважання прийняття рішень згідно з інтересами окремих категорій платників, а не соціально-економічних факторів, неузгодженість податкової і бюджетної політик, високий рівень податкової заборгованості в країні, значна нерівномірність розподілу податкового тягаря внаслідок масштабного ухиляння від сплати податків та наявності податкових пільг та інші.
 
3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ УКРАЇНИ ШЛЯХОМ УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ
 
3.1 Адаптація вітчизняного законодавства до законодавчої бази зарубіжних країн
 
Великий резонанс у суспільстві викликало прийняття Податкового кодексу України, і це зрозуміло – адже вперше в історії нашої держави всі нормативні акти, що регулюють сплату до бюджету податків та зборів, зібрано в єдиному документі.
Порівняння видів податків і зборів, встановлених законодавством України чинним до 01. 01. 2011р. та Податковим кодексом України, чинним з 01. 01. 2011р. наведено в додатку А.
Найбільшою новацією Податкового кодексу стала реформа податку на прибуток. Зміни стосуються не лише ставки податку, а й порядку його адміністрування. З одного боку, він знижує фіскальний тиск на підприємства та зменшує витрати на ведення податкового обліку. З іншого – дозволяє уряду перекрити найбільш поширені схеми мінімізації оподаткування.
Розділ ІІІ Податкового кодексу, що регулює оподаткування податком на прибуток, набуває чинності з 1 квітня 2011 року. Прогресивним є поступове зменшення номінальної ставки податку на прибуток від 25% в 2010 році до 16% в 2014 році.
Податковий кодекс передбачає значні зміни в методиці обліку доходів та витрат, що призведе до зближення податкового і бухгалтерського обліку. Термінологія кодексу багато в чому повторює термінологію бухгалтерського обліку. Зокрема поняття «валові доходи» і «валові витрати», замінюють на «доходи» і «витрати», «операційні витрати», «Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг» тощо. Ще один із основних податків для держави є податок на додану вартість. Нормативному регулюванню цього податку присвячений V розділ Податкового кодексу.
Паралельно з введенням в дію податкового кодексу, щодо податку на додану вартість ДПА затвердила ряд наказів:
-Наказ ДПА «Порядок ведення податкової накладної» від 21. 12. 2010 р. №969;
Наказ ДПА «Порядок ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних» 24. 12. 2010 р. № 1002;
Наказ ДПА «Порядок введення єдиного реєстру податкових накладних» від 29. 12. 2010 № 1246
З 1 січня 2011 року набирав чинності Розділ IV Податкового кодексу України, яким необхідно керуватись субєктам господарювання при справлянні податку на доходи фізичних осіб. Слід зазначити, що базова ставка податку залишилась без змін і складає 15%. Якщо, загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становитиме 17% суми перевищення з урахуванням податку сплаченого за ставкою 15%.
Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму: єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування; страхування внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, – обовязкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівників; на суму податкової соціальної пільги за її наявності. Потрібно відмітити, що юридичні особи не є платниками ПДФО, вони виступають податковими агентами, які повинні нараховувати та перераховувати даний податок до державного бюджету та надавати в установлені строки відповідну податкову звітність.
Даний перелік не є вичерпним, адже в Україні тільки загальнодержавних діє 12 податків та 8 зборів, і кожен з них керується певними нормативними документами, наказами, положеннями, інструкціями в решті решт.
Поява податкового кодексу призвела до втрати чинності багатьох законів України, таких як:
Закон України «Про податок на додану вартість» вiд 03. 04. 1997 № 168/97-ВР, (втратив чинність з 01. 01. 11) ;
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283-97-ВР від 22. 05. 97р., (втратив чинність з 01. 04. 11) ;
Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами» від 21. 12. 2000р. №2181-ІІІ, зі змінами та доповненнями від 06. 09. 05р. (втратив чинність з 01. 01. 11).
Інтеграція України до Європейського Союзу є одним з її основних зовнішньополітичних пріоритетів. Стратегічною метою держави проголошено повноправне членство в ЄС. Фундаментальні основи європейської політики України, механізми і тактику реалізації стратегічного курсу визначають наступні документи:
Конституція України (ст. 18) ;
Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, підписана 16 червня 1994 року;
Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року;
Послання Президента України до Верховної Ради України «Україна: Поступ у ХХІ століття»;
Ключовим елементом успішної інтеграції України до ЄС є досягнення певного рівня узгодженості законодавства нашої країни з правовими нормами Євросоюзу. Зближення українського законодавства із сучасною європейською системою права забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави в рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС, а також створить необхідні передумови для отримання Україною статусу асоційованого члена Євросоюзу, що є головним зовнішньополітичним пріоритетом України в середньостроковому вимірі.
Згідно п. 1 ст. 51 УПС, сторони визнали, що важливою умовою для зміцнення економічних звязків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого і майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства. Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства. Однак конкретні терміни виконання взятих Україною зобовязань не зазначені.
Пункт 2 Угоди визначає ті галузі, в яких матиме місце приблизна адекватність законів, зокрема: закон про митницю, закон про компанії, закон про банківську справу, бухгалтерський облік компаній і податки, інтелектуальна власність, охорона праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорона здоровя та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, закони та інструкції стосовно ядерної енергії, транспорт.
Виходячи із зазначеного, керівництвом держави розпочато роботу з метою систематизації заходів щодо інтеграції України в європейський правовий простір та виконання взятих в рамках УПС зобовязань. Президентом України видано ряд Указів, серед яких, на нашу думку, варто зазначити наступні: «Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством (Європейським Союзом) « від 24 лютого 1998 року № 148/98; «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 року № 615/98 та «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» від 9 лютого 1999 року № 145/99.
Вище зазначені документи заклали фундамент внутрішнього забезпечення всеохоплюючої діяльності по приведенню правового поля України до норм і стандартів ЄС. Завдяки цьому практично створено таку систему в контексті правотворчості в Україні, яка забезпечує розробку і прийняття всіх без виключення нормативно-правових актів у відповідності до стандартів права ЄС та його країн-членів що наведено в додатку В.
Необхідно підкреслити, що розпочато роботу по адаптації чинного українського законодавства щодо скасування експортних мит, обмеження підвищення експортних тарифів, скасування спец експорту, уніфікації ставок акцизних зборів на товари вітчизняного виробництва та ті, що імпортуються, тощо.
Однією з форм реалізації завдань по адаптації законодавства є співпраця України з міжнародними організаціями, ефективне двостороннє співробітництво тощо. Показовим в цьому плані є членство України в Раді Європи. Конвенції цієї організації встановлюють спільні стандарти Ради Європи та ЄС. Україною ратифіковано близько 30 конвенцій цієї організації. Розпорядженням Президента України утворено Державну міжвідомчу комісію з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи тощо.
Проаналізований стан наближення українського законодавства до правової системи ЄС дозволяє виявити ті проблеми, що постали перед Україною, і запропонувати підходи до підвищення ефективності цього процесу. В цьому звязку зауважимо, що адаптація українського законодавства до законодавства ЄС відбувається на фоні правової реформи в Україні.
Держава повинна створювати нове законодавство, у відповідності до міжнародних принципів і стандартів, оскільки до цього часу в її правовій базі згадані принципи і стандарти просто були відсутні. Залишається практично відсутнім і цілісне законодавче поле в Україні. Так, із 30 тисяч нормативно-правових актів, що діють на території України, закони складають лише 4, 6%. При цьому тільки 5 із 1295 законів містять норми прямої дії. Проблема не стільки в кількісних показниках, скільки у якісному змісті законодавства. Лише іноземну підприємницьку діяльність в Україні регулюють понад 130 законодавчих актів.
Існуюча законодавча база України є суперечливою, нестабільною і малозрозумілою. Залишаються нерозвязаними важливі питання загальнодержавного значення.
Рада ЄС прийняла спеціальне рішення, за якими правовий акт повинен бути: чітким, без зайвої довжини, не двозначним, без надмірного застосування скорочень, не містити жаргонних висловів, надто довгих фраз, незрозумілих посилань на інші тексти, ускладнень, що роблять акт складним для читання. Зрозуміло, що Україні також потрібно враховувати економічні, політичні та соціальні наслідки прийняття відповідних актів законодавства, адаптованих до вимог законодавства ЄС.
Проведений комплексний юридичний та економічний аналіз виконання Україною її зобовязань згідно УПС засвідчує серйозні неузгодженості, протиріччя і навіть порушення між прийнятими нормативно-правовими актами та стандартами і нормами права ЄС. А в таких важливих сферах як підприємницька діяльність та інвестиції, поточні платежі та капітал, конкуренція та захист власності, не було прийнято відповідно до визначеного терміну вимог ЄС жодного нормативно-правового акту.
Процес гармонізації українського законодавства з системою права ЄС уповільнюється обєктивною різницею історичного та соціокультурного розвитку правових систем, діючою кадровою політикою, корупцією державних службовців та бюрократичною системою в Україні. Більше того, труднощі повязані й з тим, що у багатьох чиновників ще панують нормативні стереотипи радянського періоду. «Європеребудова» покликана змінити цей стан, адже перед адаптацією правової системи до європейських норм необхідно, перш-за все, адаптувати власну ментальність до нових реалій України та Європи.
Отже, створюючи національну державну правову систему у відповідності до «єесівських» норм, необхідно одночасно із адаптацією вже існуючих законів приймати нові, узгоджені із правовим полем ЄС, законодавчі акти. Роль найвищого законодавчого органу країни у цьому процесі абсолютна. Беззаперечним є і те, що процес адаптації законодавства України вимагає злагодженої співпраці всіх гілок влади.
Протистояння між гілками влади в Україні та гостра політична боротьба серйозно перешкоджають ефективній законотворчій діяльності парламенту.
Серед інших проблем правової системи України необхідно виділити відсутність дієвого механізму імплементації чинних правових норм.
Україна, нажаль, знаходиться ще далеко від європейських стандартів правової регламентації. Багатогранність європейського правового поля, його комплексний характер наочно свідчать про труднощі на шляху узгодження національного законодавства із загальноєвропейським. Формування правового поля держави є тривалим соціальним процесом, що органічно повязаний із змінами у всіх інших сферах життя суспільства. Штучно прискорити цей процес неможливо, але потрібно створити йому режим найбільшого сприяння. Більш ефективному процесові наближення правового поля держави до стандартів права ЄС сприятиме впровадження наступних заходів [24]:
  • створення однієї цілісної системи законодавства України, оскільки розпорошеність ускладнює процес адаптації;
  • розробка органами державної влади в Україні «гармонограм» – графіків роботи з гармонізації законодавства для окремих галузей права;
  • визначення галузевого комітету Верховної Ради України, який би забезпечував координацію та узгодження відповідної законотворчої діяльності, на кшталт спеціального підрозділу з європейської інтеграції, створеного в дослідницькому бюро польського Сейму в 1997 році;
  • видання Україною «Білої книги», зустрічної ЄС;
  • створення українсько-європейського глосарію юридичної термінології;
  • активне залучення іноземних експертів та максимальне використання технічної допомоги ЄС щодо адаптації українського законодавства, згідно ст. 51 п. 3 УПС;
  • поглиблення співпраці з міжнародними організаціями (РЄ, ОБСЄ та ін.).
Необхідно також розширити і поглибити наукові дослідження проблем адаптації та забезпечити впровадження наукових рекомендацій з цих питань у реальну практику. Абсолютно необхідно мати такі процедури, які будуть поєднувати органи державної влади із зовнішніми центрами технічної чи науково-експертної роботи. Дослідницькі інститути, наприклад, можуть співпрацювати з ними для допомоги при прийнятті рішень серйозної політичної природи і надавати допомогу при вирішенні суперечливих питань, що призведе до вироблення більш чітких і коротких формулювань в головних документах.
Тому необхідно розробити нові процедури, які будуть націлені на співпрацю з конкретними експертами по різних групах. При цьому необхідно вивчати досвід зарубіжних країн. Показовим у цьому плані є досвід найближчих сусідів України, зокрема Польщі та Росії. Вражає високий рівень вивчення європейського права нашим стратегічним партнером на Сході, який, до речі, не проголошує вступ до ЄС як пріоритет своєї політики [24]. Серед освітніх, наукових і дослідних центрів у Російській Федерації слід виділити Інститут Європи Російської Академії наук, Інститут європейського права при МГИМО, Центр порівняльного права при МГИМО та Асоціацію європейських досліджень. В деяких вузах, наприклад в Академічному правовому університеті при Інституті держава і права Російської Академії Наук, європейське право є обовязковим предметом програми навчання.
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетним напрямом співробітництва і обовязковою передумовою інтеграції до цієї організації. Розуміння важливості цього процесу, вдале поєднання підходів та методів щодо реалізації зближення двох правових систем дасть позитивний результат.
Отже, на даний час податкове законодавство значно змінилось завдяки набрання чинності Податкового кодексу України. В цьому документі акумульовані нормативні акти, що регулюють сплату до бюджету податків та зборів. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетним напрямом співробітництва і обовязковою передумовою інтеграції до цієї організації. Розуміння важливості цього процесу, вдале поєднання підходів та методів щодо реалізації зближення двох правових систем дасть позитивний результат
 
3.2. Дотримання податкового законодавства в умовах євроінтеграції та відповідальність за його порушення
Основними недоліками податкової системи України є наступні:
  • на відміну від країн ЄС, податки не є інструментом підвищення конкурентоспроможності держави. Система формування державних доходів має в основному фіскальний характер. Регулююча функція податків не зорієнтована на стале економічне зростання, що, в свою чергу, не підвищує конкурентної позиції податкової системи України серед країн ЄС;
  • серйозним недоліком є недосконалість і нестабільність законодавства. Податкове законодавство має схожі риси з європейським законодавством, але тільки в назвах податків. Неоднозначність тлумачення податкового законодавства негативно позначається на діяльності субєктів господарювання, знижує привабливість національної економіки для іноземних інвесторів;
  • в країнах ЄС малі підприємства розглядаються як визначальний фактор у досягненні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринку, а також як фактор забезпечення зайнятості населення. На жаль, в Україні система спрощеного режиму оподаткування призводить до таких проблем, як: зниження мотивації підприємницької діяльності, незацікавленості субєктів господарювання у зміні свого статусу як субєктів, що мають право використовувати спрощену систему оподаткування, що уповільнює їх розвиток та зростання обсягів діяльності, призводить до дроблення деяких середніх підприємств. Світовий досвід і практика господарювання переконують, що важливою умовою функціонування ринкової економіки є наявність і взаємодія великих, середніх і малих підприємств та їх оптимальне співвідношення;
  • витрати на адміністрування податкової системи є надто великими і невідповідними. Діяльність Міністерства фінансів, Державної податкової служби, Державної митної служби, Контрольно-ревізійної служби, розрахункової палати не є достатньо узгодженою, відсутній цілісний інформаційний простір між організаціями, що призводить до копіювальних функцій;
  • система митно-тарифного регулювання не дає змоги оперативно реагувати на зміни конюнктури світового ринку, а також торговельних режимів в інших державах та структури економіки в Україні;
  • неефективний механізм розподілу податкових надходжень між центральним і місцевими бюджетами гальмує розвиток економіки в областях.
Сьогодні ПДВ є головною складовою податкової системи в 136 країн світу, що є свідченням ефективності ПДВ за будь яких умов. Фінансові надходження від ПДВ становлять одне з основних джерел формування бюджету не тільки України, а й країн ЄС. ПДВ застосовується в державах – членах, які визначають розмір його податкової ставки в межах, запропонованих законодавством ЄС. Наприклад, ставка ПДВ у Великобританії – 17, 5%, Франції – 18, 6%, в Німеччині – 16%, Швеції – 25%, в тому числі 1% – від надходжень податку, що входить до складу вказаних ставок податку, перераховується зазначеними країнами до бюджету ЄС. Крім цього, в багатьох країнах встановлено не одну ставку, а кілька: знижену, стандартну, підвищену, нульову. Знижена ставка застосовується до товарів першої необхідності, медикаментів та медичних послуг. За підвищеною ставкою оподатковуються предмети розкоші. Величина зниженої ставки в окремих країнах коливається від 0 до 17%; стандартної – від 12 до 23%; підвищеної – від 25 до 33%.
Нульова ставка в країнах ЄС встановлена на всі експортні товари. Це дає право експортерові на компенсацію ПДВ і дозволяє не включати його до ціни товару, що значно підвищує конкурентоспроможність експортних товарів. Через свою адміністративну важкість ПДВ створює певні проблеми в країнах, які ще не досягли рівня високоефективної ринкової економіки, високої фіскальної дисципліни, цивілізованої громадської поведінки. Високі ставки податку не стимулюють, а навпаки – дестимулюють економічну активність або ховають її у «тінь». Застосування ставки в 20% посилює інфляційні процеси у цілому, негативно впливає на розвиток високотехнологічних і наукоємних виробництв.
У світовій практиці ПДВ стягується на основі двох принципів: країни проходження і країни призначення. В ЄС діє перший принцип у торгівлі між країнами, а в Україні сьогодні діє другий принцип. Тому удосконалення стягнення ПДВ за принципом «країна надходження» виключає можливість незаконного отримання експортного відшкодування. Виходячи з того, що Україна прагне до позитивного значення чистого експорту, перехід на цей принцип дозволить збільшити надходження до бюджету від цього податку. Враховуючи українські реалії, реформування ПДВ доцільно здійснювати шляхом диференціації ставок у залежності від оподаткованих товарів першої необхідності та товарів розкоші. Це дозволить звільнити від оподаткування соціально значущі товари, і в такий спосіб підвищити платоспроможність населення. Так, знижена ставка має становити 10%, стандартна – 15% і підвищена – 20%. Зміна діючої 0% ставки ПДВ на таку пільгу, як звільнення від оподаткування ПДВ, не знизить рівень прибутковості підприємств експортерів та зробить неможливим незаконне відшкодування податку.
Варто надавати пільги не підприємству певної галузі, а окремому субєкту господарювання за його вклад у вирішення завдань державної економічної стратегії. Будь-яке звільнення не повинно призводити до такого викривлення конкуренції, яке поставить у невигідне становище комерційні підприємства, що сплачують ПДВ. У звязку з цим необхідно проінспектувати обґрунтованість та відповідність стратегічним національним інтересам з урахуванням можливих наслідків для зовнішньо-торгівельних відносин, надання пільг з ПДВ підприємствам автомобілебудівної, суднобудівної, літакобудівної, космічної галузей.
Податок на прибуток підприємств є другим після ПДВ важливим податком у частині наповнення бюджету. Так, його частка в середньому за останні 5 років становить 17% доходів держави. В Європі він також є одним і основних наповнювачів бюджету, причому ставка податку не є однаковою для всіх країн-учасниць ЄС. Використовують знижені і мінімальні, базові та максимальні ставки податку. Наприклад, у Німеччині максимальна ставка – 50%, а знижена – 36%, у Франції максимальна – 42%, а основна – 36%. В Іспанії застосовують знижену ставку у розмірі 26%, основну – 35%, у Великобританії основна ставка склала 33%, знижена – 25%.
Недоліком при нарахуванні та сплаті податку на прибуток є необґрунтоване розширення податкових пільг. В ЄС пільги надаються у вигляді інвестиційного податкового кредиту на певний період часу, але лише прибутковим підприємствам, що мають постійні стабільні доходи. Пільга не є важливим показником стимулювання, отже, відмовившись від пільг, можна впроваджувати знижені ставки податку. Можна встановити лише амортизаційну пільгу платникам податку на прибуток.
Акцизним збором оподатковуються товари, які не належать до речей першої необхідності, і рівень рентабельності виробництві яких досить високий. На сьогодні підакцизними товарами є тютюнові вироби, спирт етиловий та алкогольні напої, нафтопродукти. У структурі доходів бюджету частка акцизного збору за останні 5 років становить в середньому 6, 3%. В серпні 2009 року підвищилась адвалерна ставка акцизного збору на тютюнові вироби з 20% до 36% від обсягу реалізації за встановленими максимальними роздрібними цінами шляхом внесення поправки до проекту Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік»
Незважаючи на занепокоєння виробників тютюнових та лікеро-горілчаних виробів, що при підвищенні ставок знизиться попит на продукцію, частика акцизного збору в 2009 році сягнула найвищого показника – 8%.
В країнах ЄС ставки на акциз є значно вищими. Так, мінімальне податкове зобовязання з акцизного збору на тютюнові вироби становить не менше, ніж 57% від ціни найбільш уживаної цінової категорії сигарет та 60 євро за 1000 штук. При цьому в таких країнах, як Франція, Великобританія, Німеччина, Португалія акцизний збір займає понад 60% в ціні тютюнових виробів. З підвищенням ставок акцизу необхідно звернути увагу на наявність тіньового сектору, що вимагає вдосконалення системи контролю з боку державних органів за виробництвом та обігом підакцизних товарів [28].
Законодавство ЄС при регулюванні акцизного збору керується горизонтальними і вертикальними директивами. Горизонтальні директиви охоплюють основні аспекти правового регулювання всіх категорій підакцизних товарів без поділу їх на групи. Вертикальні директиви здійснюють правове регулювання за категоріями підакцизних товарів, встановлюючи їх структуру, мінімальний рівень ставок акцизного збору та способи розрахунку акцизного збору.
В Україні при розробці податкового законодавства доречно враховувати директиви ЄС. Витрати на адміністрування податкової системи є надто великими. З огляду на можливість наповнення бюджету шляхом ефективного адміністрування податків і митних платежів, варто підпорядковувати податкову та митну служби до Міністерства фінансів України.
Сучасна організаційна структура державної податкової адміністрації України налічує 27 ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, 48 державних податкових інспекцій у містах, 63 ДПІ в районах у містах, 99 міжрайонних ДПІ, 91 обєднаних ДПІ, 160 ДПІ у районах. Сучасна організаційна структура є досить обтяжливою, що не забезпечує цілісного інформаційного простору між організаціями та не відповідає принципам євроінтеграції [28].
Реорганізація організаційної структури податкових органів має відповідати структурі системи NUTS (Nomenclature of Territorial Units for Statistics – номенклатура територіальних статистичних одиниць) – розробленої ЄС. Вона налічує 5 рівнів [28]: NUTS 1 – територіальні одиниці найбільших областей (регіонів, економічних районів), чисельність населення від 3 до 7 млн. осіб; NUTS 2 – територіальні одиниці, що відповідають середній ланці адміністративно-територіального поділу країни, чисельність населення від 800 тис. до 3 млн. осіб; NUTS 3 – територіальні одиниці, що відповідають нижчій ланці адміністративно-територіального поділу країни (району), чисельність населення від 150 до 800 тис. осіб; NUTS 4 і 5 – місцеві (територіальні одиниці районів і мікрорайонів, населених пунктів.
Населення України станом на травень 2011 р. становить 46 млн 61 тис 403 особи. Звідси 46061403 / 7000000= 6, 6; 46061403 / 3000000 = 15, 4 так, NUTS 1 замість 27 ДПА повинна дорівнювати від 7 до 15. Коефіцієнт обєднаності становитиме 27 / 15, 4 = 1, 7; 27 / 6, 6 = 4. Так, при створені округів мають обєднуватись від 2 до 4 областей. 2 (46061403 / 800000 = 57, 8) від 16 до 57.
Створення NUTS 3 вважаємо доцільно обраховувати, виходячи з 150-200 тис. осіб. Обґрунтовуємо це тим, що середня чисельність населення у районах -70, 0 тис. осіб. Так, 46061403 / 150000 = 307; 46061403 / 200000 = 230, 3. Зворотним розрахунком визначаємо кількість податкових округів 307/20 =15, 3; 230/20 =11, 5.
Отже, кількість податкових округів в Україні має бути найменше 12, найбільше – 15. Виходячи з вище наведених розрахунків, чисельність персоналу ДПС України скоротиться майже вдвічі. Модернізація податкової служби сприятиме: зменшенню управлінського апарату та здешевленню його утримання, рівномірному навантаженню на кожен діючий сегмент, чіткому розмежуванню прав та обовязків, що усуне дублювання та паралельне виконання функцій, сприятиме оперативному прийнятті рішень та підвищенню ефективності їх виконання. А контроль виконання планів по надходженню податків має здійснюватись Міністерством фінансів, а не органами податкової служби. Міністерство фінансів, Державна податкова та митна служби повинні працювати як один бюджетно-фінансовий механізм, скасовуючи дублюючі функції
 
ВИСНОВКИ
 
В курсовій роботі було зроблено наступні висновки:
Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Сьогодні важко знайти державу, яка б не використовувала податки. Вони виконують такі функції: фіскальна, розподільча та соціальна. Головне завдання податків – це наповнення бюджету грошовими коштами.
Практика оподаткування використовувалася з давніх давен і в різних країнах. В Україні історія податкової політики розпочалася з проголошення незалежності, та пройшла складний шлях становлення, реформування та перетворення до умов ринкової економіки. Фактично можна виділити три етапи розвитку податкової політики в Україні.
На сьогоднішній день економічний та соціальний стан є нестійким, про що свідчить наявність в податковій системі України різноманітність пільг, якими з одного боку намагаються зрівняти нерівність між різними верствами населення, а з іншого, ситуація навпаки загострюється через необхідність формування коштів під такі пільги. Значний рівень частки соціальних податків призводить до значного податкового навантаження на не захищенні верстви населення, що створює появу нових пільг. Така податкова політика призводить до дефіциту бюджету та необхідності залучення нових коштів у вигляді податків та зборів. Вплив не прямих податків на соціальну та економічну стабільність полягає в ціноутворенні, що теж спричиняє податковий тягар на населення.
На механізм реалізації податкової політики вливають юридичні, економічні та організаційні принципи. Вона формується на всіх рівнях управління від держави до підприємства, та повинна бути гнучкою та адаптивною до змін суспільно-політичних і економічних умов. В Україні діють загальнодержавні та місцеві податки і збори.
Податкову політику держави характеризують такі показники: частка податкових надходжень до бюджету у ВВП, частка податкових виплат підприємства в загальній сумі прибутку, частка податкових виплат підприємства в об'ємі реалізації, залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень, залежність критерію економічної ефективності від рівня оподаткування та інші.
6. Головними проблемами ефективності податкової політики в Україні є: відсутність в Україні дієвих регулюючих податкових інструментів, переважання прийняття рішень згідно з інтересами окремих категорій платників, а не соціально-економічних факторів, неузгодженість податкової і бюджетної політик, високий рівень податкової заборгованості в країні, значна нерівномірність розподілу податкового тягаря внаслідок масштабного ухиляння від сплати податків та наявності податкових пільг та інші.
7. На даний час податкове законодавство значно змінилось завдяки набрання чинності Податкового кодексу України. В цьому документі акумульовані нормативні акти, що регулюють сплату до бюджету податків та зборів. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетним напрямом співробітництва і обовязковою передумовою інтеграції до цієї організації. Розуміння важливості цього процесу, вдале поєднання підходів та методів щодо реалізації зближення двох правових систем дасть позитивний результат.
Модернізація податкової служби сприятиме: зменшенню управлінського апарату та здешевленню його утримання, рівномірному навантаженню на кожен діючий сегмент, чіткому розмежуванню прав та обовязків, що усуне дублювання та паралельне виконання функцій, сприятиме оперативному прийнятті рішень та підвищенню ефективності їх виконання. А контроль виконання планів по надходженню податків має здійснюватись Міністерством фінансів, а не органами податкової служби. Міністерство фінансів, Державна податкова та митна служби повинні працювати як один бюджетно-фінансовий механізм.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  1. Конституція (Основний закон) України. Прийнята ВР України 28. 06. 96р. – Електрон. дан. – Режим доступу: http: // www. rada. gov. ua <#»justify»>4. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» №2464-VI, 08. 07. 2010р. – Електрон. дан. – Режим доступу: http: // zakon1. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi. вільний. – Назва з екрану.
  2. Закон України «Про державний бюджет України на 2011 рік» № 2857-17 від 23. 12. 2010р. – Електрон. дан. – Режим доступу: http: // www. rada. gov. ua <#»justify»>14. Лень В. С., Гливенко В. В. Звітність підприємства. Підручник. – К. : Каравела, 2010. – 664 с.
  3. Словник сучасної економіки Макміллана / [пер. з англ. ]; за ред. Девід В. Пірс – К. : Артек, 2000 – 640 с.
  4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: Пер. с англ. – М: Соцэкгиз. 1962
  5. Кондзелка М. Податок на прибуток за кодексом: 1 крок. «Дебет-Кредит»№8 – 2011. – С. 34-41.
  6. Кондзелка М. Податок на прибуток у першому кварталі 2011 року; «Дебет-Кредит»№6 – 2011. – С. 23-29.
  7. Молдован О. Податковий кодекс №2: уряд розкриває карти / Дзеркало тижня – №29, 14-20. 08. 2010
  8. Бездітко Ю. М., Піралієв Е. В. Співвідношення прямих і непрямих податків у податковій системі України // Актуальні проблеми державного управління в системі соціального та економічного розвитку українського суспільства, 2009 – с. 60-63 – Електрон. дан. – Режим доступу: http: // www. nbuv. gov. ua/e-journals/FP/2008-2/08kmozop. pdf. вільний. – Назва з екрану.
  9. Геєць В. Бюджетна політика в україні: проблеми і перспективи / В. Геєць // Дзеркало тижня. – Електрон. дан. – Режим доступу: http: // dt. ua/ECONOMICS/byudzhetna_politika_v_ukrayini_problemi_i_perspektivi-38846. htm <#»justify»>ДОДАТКА
 
ДОДАТОК А
 
Аналіз нормативної бази з питань податкової системи України
№Нормативний документ: дата і місце виданняОсновний зміст документуКонституція (Основний закон) України. Прийнята ВР України 28. 06. 96р. Проголошуються права та обовязки субєктів господарювання в Україні. 1Господарський Кодекс України. Прийняти ВР від 16. 01. 2003 № 436-IV. Зі змінами та доповненнями № 2850-VI, вiд 22. 12. 2010Визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності підприємства. 2Податковий Кодекс України від 02. 12. 2010 №2755-ІV (зі змінами і доповненнями) Регулює відносини, що виникли в сфері оплати податків та зборів, визначає перелік податків і зборів, що сплачуються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права і обовязки, комплектацію контролюючих органів, повноваження і зобовязання їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю. 3Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05. 04. 2007 р. (зі змінами та доповненнями) Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). 4Наказ ДПА «Порядок ведення податкової накладної» від 21. 12. 2010 р. №969Визначено основні правила та порядок заповнення податкової накладної. 5Наказ ДПА «Порядок ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних» 24. 12. 2010 р. № 1002Визначено основні правила заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних. 6Наказ ДПА „Порядок введення єдиного реєстру податкових накладних від 29. 12. 2010 № 1246Визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку корегування кількісних і вартісних показників до неї до Єдиного реєстру податкових накладних.
 
ДОДАТОК Б
 
Інституції, що забезпечують адаптацію законодавства України до законодавства ЄС
№НазваОсновні функції1. Верховна Рада УкраїниЗаконодавча діяльністьКомітет з парламентського співробітництва між Україною та ЄСПолітичний діалог з парламентарями ЄС2. Президент УкраїниКерівництво адаптацією законодавства в контексті інтеграційного процесу3. Кабінет Міністрів УкраїниПланування, координація та контроль за нормотворчою діяльністю органів владиІнститут нормотворчої діяльності (при Кабінеті Міністрів України) Наукове обґрунтування законопроектної роботи з адаптації законодавства4. Міністерство юстиції УкраїниПланування законопроектної роботи, координація нормотворчої діяльностіМіжвідомча координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства ЄСВироблення пропозицій щодо адаптації, рекомендацій до проектів нормативно-правових актів; експертиза на їх відповідність праву ЄСЦентр порівняльного права (при Мінюсті України) Секретаріат Міжвідомчої координаційної ради; підготовка проектів нормативно-правових актів з урахуванням світового досвідуЦентр перекладів актів європейського права (при Мінюсті) Переклад міжнародних договорів, законодавства ЄС, аналітичних матеріалів5. Українська частина Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським СоюзомУзгодження галузевої співпраці між Україною та Європейським Союзом6. Українська частина Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом / Підкомітет з адаптації законодавстваЗдійснення аналізу актів законодавства України з метою приведення їх у відповідність з УПС; вироблення пропозиції щодо адаптації законодавства; реалізація галузевої співпраці7. Національне Агентство України з питань розвитку та інтеграціїОрганізаційне забезпечення інтеграційного процесу8. Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавстваКонсультативна підтримка ВР України, КМУ, Адміністрації Президента; незалежна правова експертиза законопроектів9. Міністерства, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядуванняРеалізація галузевого співробітництва України та ЄС, імплементація УПС; заходи щодо поглиблення інтеграції України до ЄС
 
 
 
 
Фото Капча