Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Вплив української лівиці на громадські інституції Галичини у 1920-1930-х рр..

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
9
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ВПЛИВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІВИЦІ НА ГРОМАДСЬКІ ІНСТИТУЦІЇ ГАЛИЧИНИ У 1920-1930-Х РР..
 
Бегей І. І.
 
Проаналізовано вплив українських політичних партій Галичини лівого спрямування (Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ), Комуністична партія Західної України (КПЗУ), Сель-Роб, Українська соціал-демократична партія (УСДП), Українська радикальна партія (УРП), Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП), Українська партія праці (УПП)) на національно-культурні та професійні організації регіону у міжвоєнний період ХХ ст. Особливу увагу звернено на відносини української та неукраїнської лівиці у першій половині 1920-х рр., вплив українських комуністів на профспілковий рух Другої Речі Посполитої, успіхи соціалістів-радикалів у поширенні власних ідеологічних переконань серед членів “Рідної школи”, “Просвіти” та інших товариств. Наголошено на важливій ролі громадських організацій, які створювалися під впливом українських соціалістів (“Каменярі”, “Жіноча громада” та ін.) на формування національної свідомості українців краю.
Ключові слова: українська лівиця, національно-культурні товариства, профспілкові організації.
Упродовж 1920-х – 1930-х рр. між політичними партіями Галичини точилася боротьба за вплив на національно-культурні організації регіону. В умовах політичної системи Другої Речі Посполитої соціалісти та комуністи не полишали надії залучити робітників та селян провідних громадських інституцій до власних політичних сил, що дозволило б збільшити політичну вагу у суспільстві.
Окреслена проблема – малодосліджена. Її окремі складові розглядалися українськими та польськими вченими в контексті значно ширших проблем. Джерельну основу статті становлять архівні документи, спогади провідних громадсько-політичних діячів, матеріали періодичної преси, передусім соціалістичних та комуністичних часописів. Основна мета розвідки – охарактеризувати вплив української лівиці на громадські інституції Галичини у міжвоєнний період ХХ ст.
Серед української лівиці Галичини на початку 1920х рр. яскраво виділяється соціалістична та комуністична течія. Представники першої намагалася заснувати власні громадські організації та поширити вплив на провідні національно-культурні організації Галичини, другі, перебуваючи на нелегальному становищі, на початку 1920-х рр. боролися за вплив на українських робітників, об’єднаних у профспілкових організаціях [10, с. 1].
Водночас українська лівиця Галичини приділяла надзвичайно багато уваги розвиткові громадських інституцій національно-культурницького, кооперативного спрямування. Основною соціальною опорою соціалістів у 1920-х – 1930-х рр. залишалися селяни. “Кляса українських селян і робітників є підставою визвольних змагань українського народу та єдино вона може їх здійснити, – відзначали вони. – Її завдання є й мусить бути, нести тягар всеї боротьби за потроєння нової України селян і робітників на засадах соціальної справедливості, народоправства й культурної свободи. Ідеї радикального соціалізму присвічуватимуть в їх великому рухові до волі” [14, с. 1].
УРП відзначала, що “українське безземельне й малоземельне селянство та сільський пролетаріат ступили вже на вказаний вище шлях єднання в своїй класовій професійній організації: Селянській Спілці. Сел. сп. Ставить щойно свої перші кроки, та маючи грунт в селянській гуці нуждарів, виконає згодом свій обов’язок” [14, с. 1].
“Черга тепер за українським пролетаріатом міст і містечок”, – вважали соціалісти. – В загальному
українському визвольному білянсі українське робітництво під Польщею ніколи не займало видніщої позиції. Хоч воно в більшості охоплене професійним рухом з давна, то в українському життю організований український міський пролетаріят не грав і тепер ще не грає визначніщої ролі” [14, с. 1].
Соціалісти критикували робітництво за “національну розмитість та байдужість”, закликали об'єднуватися в українські профспілки. УРП констатувала: “Українське робітництво живе спільно під одним дахом з польським пролетаріятом в професійних союзах. Ці союзи рахуються неполітичними організаціями, ніби виключно класовими, а на ділі вони йдуть на мотузку польських шовіністичних соціалістів з ППС і очевидно роблять “неполітичну” політику. Український робітник не находить в них захисту свого права на працю, бо професійні організації в Польщі яких вони є членами, ні разу не організували боротьби за припинення льокавту українських робітників: залізничих, нафтових, лісових, фабричних і т. д., а керманичі з ППС самі помагають нищенню українського пролєтара” [14, с. 1].
Професійні союзи робітників Польщі “не дають свободи культурному життю їх українських членів, не шанують там ні їх мови, ні не допомагають їх освіті і пр., а гроші з них стягнені обертають на їх же польонізацію”. Колишня УСДП, що відкололася від УРП, відзначали радикали, “захопилася зле зрозумілою “пролєтарською” ідеологією й політикою, порвала всякі організаційні зв’язки з організованим українським соціалістичним рухом у Галичині та пішла на вміння за фальшивою думкою московських та польських соціал- шовіністів про організаційну єдність, нерозривність та централізацію професійних організацій” [14, с. 1].
Українська лівиця (передусім соціалісти) намагалися не тільки поширити вплив на уже існуючі громадські інституції культурно-освітнього профілю, але й створити нові, підконтрольні партії. У 1929 р. УСРП заснувала молодіжну організацію “Союз української поступової молоді імені М. Драгоманова “Каменярі”, головною метою діяльності якої стало фізичне й моральне виховання української молоді у націоналістичному дусі, піднесення її культурно- інтелектуального рівня [2, с. 23]. Значну увагу діячі соціалістично-радикального руху приділяли й залученню жіноцтва до суспіль-політичних процесів, адже “перші піонерки визвольного руху українських жінок появилися на ґрунті соціялістичних ідей” [11, с. 6]: на початку 1930-х рр. було сформовано грунт для створення Союзу українських працюючих жінок “Жіноча Громада” (Голова тимчасової Головної Ради – І. Блажкевич, а секретар – С. Павлишин) [1, с. 9].
Крім створення власних організацій, УРП-УСРП активно боролася за вплив на національно-культурні організації краю. На
Фото Капча