Вплив Юліана Павликовського на розвиток українського кооперативного руху в Галичині (1918-1928 рр.)

Упродовж 5 травня – 5 червня 1921 р. ККОК організував перший кооперативний курс у приміщенні Української академічної гімназії під керівництвом директора Торговельної школи Товариства “Просвіта” Д. Коренця. Тоді ж за ініціативою ідеолога української кооперації у Східній Галичині був заснований “Господарсько-кооперативний часопис” [5, с. 62].

10 червня 1921 р. відбулися перші післявоєнні загальні збори КСР за участю представників п’ятьох фахових кооперативних союзів та тридцяти трьох кооперативів. Настрій на цих зборах, за словами І. Филиповича, був ще “мінорний”. До складу нової ради було обрано також Ю. Павликовського. У 1922 р. після смерті А. Гладишевського він був обраний головою ради союзу. На цій посаді він працював до 1944 р. [4, с. 384].

На середину 1920-х рр. припадає пік громадської праці Ю. Павликовського на кооперативній ниві. Зокрема його, як українського кооперативного діяча, делеговано до Державної кооперативної ради Польщі для відстоювання української кооперації. Він був також членом видавничої спілки “Діло”, бюро Волинської кооперації (1921-1929), Контрольної комісії земельного банку Гіпотечного (1924-1929), Ради Збіжевої й товарної біржі у Львові, Крайової комісії водного господарства, Наукової комісії перевірки дослідів і планування карпатського господарства головою клубу українських членів Львівської хліборобської палати [9, с. 242].

Відзначимо, що особливу увагу у 1925-1928 рр. Ю. Павликовський акцентував на розвитку двох сфер кооперації: споживчій та кредитній. Важливу роль відведено повітовим союзам кооперативів, які повинні були надавати організаційну допомогу кредитним установам першого рівня й визнавались організаційними центрами сільської кредитної кооперації [6, с. 2]. У постановах “райффайзенки” зобов’язували заборонити інші операції, крім збирання дрібної ощадності й кредитування сільськогосподарського виробництва. І відтоді повітові кредитні установи – Українбанки – отримали завдання розбудови українського промислу [6. с. 2].

Така консолідація принесла вагомий результат. У 1927 р. чистий прибуток західноукраїнської кредитної кооперації склав 952 тис. зл., у 1928 р. – 1 млн. 809 тис. зл. [10, с. 8]. Згодом голова РСУК провів ще декілька з’ їздів, які присвячувалися проблемам української кредитної кооперації: 16 липня 1928 р. скликано з’їзд представників української кредитної кооперації; 13-15 березня 1929 р. – з’їзд щодо справ кредитної кооперації.

Щодо споживчої кооперації, провідну роль Ю. Павликовський відводив молочарству. Західноукраїнську молочарську кооперацію із 1925 р. очолив “Крайовий молочарський союз, кооператив з обмеженою відповідальністю, “Маслосоюз” у Стрию” (“Маслосоюз”) [2, с. 406]. У 1926 р. Ю. Павликовського призначено головою Наглядової Ради цієї організації, що започаткувало низку реформ у сфері молочарства – керівництво “Маслосоюзу” здійснило розширення українського кооперативного молочарства до західноєвропейських масштабів [8].

Ю. Павликовський, використовуючи досвід Чехословаччини, Данії, Голландії та Німеччини, запропонував малі молочарні об’ єднувати у великі кооперативно-молочарські підприємства, із більшою кількістю доставленого молока, що давало можливість підвищити прибутковість виробництва та доходи селян [14, с. 3].

У 1926 р. “Маслосоюз” перейшов на нову організаційну форму, яка передбачала об’єднання декількох сільських кооперативів із молочарськими відділами в один молочарський районний кооператив, у якому з доставленої молочної сировини виготовлялося масло. Новий завод переробляв щодня майже 5000 літрів молока. Таким чином, об’єднувалися 10-20 кооперативів, зменшувалися затрати на виробництво продукції, зростала її якість [9, с. 57].

Для того, щоб стати експортером, кооператив мусив випускати масло найкращої якості й виробляти його щоденно не менше 50 кг, тобто одну бочку, оскільки Англія, яка імпортувала цю продукцію з Польщі, принципово іншої міри масла не визнавала. За експорт ціна на масло встановлювалась у 0, 5 рази більше, ніж із малих молочарень. Це пришвидшувало процесс створення районних молочарень і зростання експорту масла [15, с. 4].

У 1927 р. “Маслосоюз” узяв участь у “Господарсько-споживчій виставці” в Катовицях, де за свою продукцію отримав срібну медаль [9, с. 36]. 15 травня 1927 р. “Маслосоюз” створив у Львові так звану Головну торгову агенцію, яка фактично виконувала функції дирекції союзу [14, с. 3]. У містах та містечках Західної України створено організаційні й торговельні відділи. 1 червня 1928 р. “Маслосоюз” відкрив свій відділ у м. Луцьку [11, с. 4].

Цей осередок займався організацією молочарських кооперативів, допомагав у придбанні машин та обладнання, надавав поради з ведення господарської діяльності, сприяв збуту молокопродуктів. Наступний етап у розвитку діяльності “Маслосоюзу” – проведена в 1930-1932 рр. так звана районізація, тобто заснування мережі міцних районних молочарень [14, с. 3]. Шукаючи засоби на фінансування цієї програми, Ю. Павликовський домовився з “Центробанком” про переведення молокозаводами вільних фінансових засобів на особові рахунки банку й отримання за це низькопроцентних кредитів [2, с. 406].

Водночас протекційна політика влади, яка сприяла польським фірмам при видачі дозволів на експорт, призвела до того, що “Маслосоюз” обмежив експорт і зосередив свою діяльність на внутрішньому ринку [14, с. 3]. У таких умовах Ю. Павликовським було прийнято рішення про розбудову мережі власних роздрібних магазинів, які давали додатковий дохід і робочі місця [7, с. 12].

Забезпечення української кооперації висококваліфікованими кадрами належало до одних із найважливіших завдань Ю. Павликовського у середині 1920-х рр. Для підвищення загальної грамотності українців при кооперативах створювали спеціальні гуртки з ліквідації неписьменності, кооперативи фінансували роботу окремих спеціальних курсів, створених при первинних осередках “Просвіти”, “Рідної школи”, “Союзу українок”. Діяльність кооперативних організацій у сфері просвітництва розцінювалась організаторами кооперативного руху не лише як засіб піднесення культурно-освітнього рівня українського населення, але і як необхідна умова успішного розвитку самої кооперації [3, с. 93-94].

Отже, інспекторат, Рада РСУК, яку очолював Ю. Павликовський, разом із кооперативними й культурно- освітніми установами починаючи із 1927 р. розпочав кооперативну пропаганду та вишкіл кооперативних працівників. Головною в просвітницькій діяльності була підготовка висококваліфікованих кооперативних кадрів. Окрім загальних агітаційних курсів, керівництво фахових господарських центрів РСУК – “Сільського господаря”, “Маслосоюзу”, “Народної торгівлі”, товариств “Просвіта” та “Рідна школа”, а також їхні округові осередки організовували різноманітні господарчі кооперативні курси [3, с. 94].

Проте розповсюдженню української кооперативної ідеї й проведенню кооперативних курсів активно протидіяла польська влада. Навчання відбувалося під постійним контролем місцевих органів адміністрації. Якщо траплялися відхилення від навчальних планів і програм курсів, то відразу були зауваження й курси могли заборонити. Нерідко місцеві владці забороняли проведення кооперативних курсів без будь-яких пояснень [12, с. 104].

Отже, у перше міжвоєнне десятиліття, коли відроджувалася західноукраїнська кооперація, саме Ю. Павликовський був “головним архітектором кооперативного будівництва”. Як зазначає І. Витанович, Ю. Павликовський став своєрідним посередником між досвідом попередньої генерації, що його виховала, та між ентузіазмом нової, яка повернулася з війни. У 1925 р. його обрали членом Наглядової Ради “Центробанку”, у 1926 р. – головою “Надзірної Ради” “Маслосоюзу”. Окреслені посади Ю. Павликовський посідав до ліквідації організацій, відповідно в 1939 р. і 1944 р. Працюючи у цих організаціях, він ніколи не обмежувався виключно господарською діяльністю, а й дбав про національно-культурний розвиток українського народу.

 

 

1. Аліман М. Історія споживчої кооперації України: підруч. для студ. кооперативних вузів / М. Аліман, С. Бабенко, С. Гелей, Я. Гончарук. – Львів, 1996. – 384 с.
2. Витанович І. Історія українського кооперативного руху / І. Витанович. – Нью-Йорк: Товариство української кооперації, 1964. – 624 с.
3. Гелей С. З історії торговельної та кооперативної освіти в Галичині / С. Гелей, Р. Пастушенко // Споживча кооперація України. Історичні та соціально-економічні аспекти. – К. : “Вісті”, 1996. – С. 93-94.
4. Гелей С. Ілля Витанович: науково-педагогічна та громадська діяльність / С. Гелей. – Львів: Вид-во ЛКА, 2010. – 584 с.
5. Гелей С. Українська кооперативна ідея в загальноєвропейському контексті / С. Гелей, С. Бабенко. – К., 2003. – 160 с.
6. Господарсько-кооперативний часопис. – 1929. – №28. - С. 2.
7. Звідомлення дирекції з діяльності Маслосоюзу // Кооперативне Молочарство. – 1939. – №4. – С. 12.
8. Качор А. Мужі ідеї і праці: Андрій Палій і Андрій Мудрик, творці “Маслосоюзу” та молочарської кооперації в Західній Україні / А. Качор. – Вінніпег, 1974. – 344 с.
9. Качор А. Українська молочарська кооперація в Західній Україні / А. Качор. – Мюнхен: Госп. об’єднання і патронат укр. кооперації на еміграції “Унія”, 1949. – 385 с.
10. Кредитова кооперація і організація ощадностей // Господарсько-кооперативний часопис. – 1934. – Ч. 42. – С. 8.
11. Наша кооперація // Українська Громада. – 1928. – 27 травня. – С. 4.
12. Островський В. Кооперація на північно-західних землях (Волинь, Полісся й Холмщина) / В. Островський // Ювілейний альманах Центросоюзу в 30-ліття. – Львів, 1931. – С. 104-108.
13. Павликовський Ю. Будівництво, мета і праця кооперації на Великій Україні / Ю. Павликовський. – Львів, 1920. – 32 с.
14. Павликовський Ю. Нарис розвитку української молочарської кооперації в Галичині // Кооперативна республіка. – 1933. – Ч. 1. – С. 3.
15. Палій А. Кінець байдужості / А. Палій // Кооперативне молочарство. – 1929. – Ч. 2. – C. 4.
16. Українська кооперація: історичні та соціально-економічні аспекти. – Львів, 1998. – Т. 1. – 240 с.