Впровадження компетентнісного підходу до змісту освіти у вищому навчальному закладі економічного профілю

                                                                                                                          І. Б. ЗАРУБІНСЬКА

 

 

Трансформаційні процеси, що відбуваються сьогодні в житті суспільства, стосуються всіх сфер його діяльності й існування. Зокрема освітньої сфери як основоположної компоненти формування світогляду особистості. Швидкий розвиток прогресу, практично некерований та непрогнозований процес суспільних переворотів, розпаду держав і змін геополітичної карти світу, наукових винаходів та їх впровадження в життя вплинули на вимоги, що стоять перед освітніми системами останніх десятиліть.

Організація Об'єднаних Націй разом з Радою Європи, Організацією економічного співробітництва та розвитку, нині плідно підтримують світові процеси модернізації освіти та формування в молоді ключових компетентностеи, а отже впровадження компетентнісного підходу до змісту сучасної освіти.

До широкої дискусії щодо визначення переліку життєво необхідних ключових компетентностеи для української освіти долучились не лише представники МОНУ та АПН України, а й широкі кола педагогів-практиків, психологи, представники неурядових організацій і приватного бізнесу. Таке широке коло зацікавлених сторін, а також глибокий науковий аналіз нинішніх процесів в освітньому просторі зокрема, та в суспільстві в цілому свідчать про надзвичайну актуальність проблеми формування ключових компетентностеи в освітньому процесі. Такими ключовими компетентностями українськими педагогами були обґрунтовані: уміння вчитись, соціальна компетентність, загальнокультурна компетентність, здоров'язберігаюча компетентність, життєві компетентності (навички), що сприяють здоровому способу життя, компетентності з інформаційних і комунікаційних технологій, громадянська та підприємницька компетентності. (За матеріалами дискусій, організованих в рамках проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний – рівному», 2004 р.)

Знання, вміння та навички, котрі молодь набуває й виробляє навчаючись у вищих навчальних закладах, безперечно, є важливими. Поряд із цим сьогодні актуальності набуває поняття компетентності майбутнього спеціаліста, що визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів, є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника до професійної діяльності та до життя в цілому, до його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства. Важливими нині є не тільки вміння оперувати власними знаннями, а й бути готовими змінюватись та пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати та управляти інформацією, активно впливати на події, швидко приймати рішення.

Як показує аналіз досвіду освітніх систем багатьох країн, одним зі шляхів оновлення змісту освіти й навчальних технологій, узгодження їх із сучасними потребами, інтеграції до світового освітнього простору є орієнтація навчальних програм на компетентнісний підхід та створення ефективних механізмів його запровадження. Компетентнісно-орієнтовании підхід до формування змісту освіти став, як зазначає О. В. Овчарук, новим концептуальним орієнтиром шкіл зарубіжжя і породжує безліч дискусій як на міжнародному, так і на національному рівнях різних країн.

Саме тому важливим є усвідомлення самого поняття компетентності, розуміння, які саме компетентності і як необхідно формувати.

Поняття «компетентність», «формування компетентності» прийшли до нас із західного педагогічного словника й останніми роками є предметом дослідження багатьох міжнародних організацій, які виробляють свої рекомендації щодо формування компетентності.

Експерти країн Європейського Союзу визначають поняття компетентності як здатність застосовувати знання й уміння, що забезпечує активне застосування навчальних досягнень у нових ситуаціях.

У ряді публікацій ЮНЕСКО поняття компетентності трактується як поєднання знань, умінь, цінностей і ставлень, застосовних у повсякденні.

У вітчизняній педагогічній науці «компетентність» визначається як спроможність особистості сприймати індивідуальні та соціальні потреби та відповідати на них, кваліфіковано будувати діяльність в будь-якому напрямі, виконувати певні завдання або роботу (О. І. Пометун). Таким чином, можна бути обізнаним, але абсолютно некомпетентним.

Отже, компетентність – це складна інтегрована характеристика особистості, під якою розуміють набір знань, вмінь, навичок, ставлень, що дають змогу ефективно провадити діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи розв'язання проблем і досягнення певних стандартів у галузі професії або виді діяльності.

На думку експертів Ради Європи, компетентності передбачають:

• спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні та соціальні потреби;

• комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок.

Визначення «компетентнісного підходу» в освіті дала у ряді своїх робіт присвячених даній проблемі О. І. Пометун. Так, під поняттям «компетентнісний підхід в освіті» вона розуміє спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток основних базових і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу повинно бути формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості.

Сучасною педагогічною наукою визначається певна сукупність, система компетентностей, яких набуває учень, опановуючи зміст освіти у навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу. Ця система містить у собі ключові, або надпредметні, компетентності, які формуються під час засвоєння змісту всіх предметів і галузей освіти й є найважливішими. Ключова компетентність може бути визначена як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв'язуючи відповідні проблеми. їх формування є загальним результатом засвоєння учнем всього змісту середньої освіти. Друга складова цієї системи -галузеві компетентності, які формуються в