Впровадження компетентнісного підходу до змісту освіти у вищому навчальному закладі економічного профілю

Серед ключових компетентностей, які сьогодні визначені як орієнтири для виявлення результативності освітнього процесу в Україні, є: навчальна, соціальна, компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій, економічна (підприємницька), загальнокультурна, валеологічно-оздоровча та громадянська.

Більшість закордонних та вітчизняних науковців говорять про необхідність визначити, відібрати та ґрунтовно ідентифікувати обмежений набір компетентностей, які є найважливішими, інтегрованими, або ключовими. Оскільки поняття ключових компетентностей досить складне та багатогранне, його визначення й трактування постійно є предметом дискусій.

Однак, проаналізувавши ряд визначень ключових компетентностей, даних як зарубіжними так і вітчизняними дослідниками, можна зробити висновок, що поняття ключових компетентностей застосовується для визначення таких, що дають змогу особистості ефективно брати участь у багатьох соціальних сферах і які роблять внесок у поліпшення якості суспільства та сприяють особистому успіхові, що може бути застосовано до багатьох сфер життя.

Базуючись на широких теоретичних дослідженнях та практичних експериментах, міжнародними експертами були обґрунтовані основні критерії, які є засадничими для визначення та відбору ключових компетентностей:

• ключові компетентності сприяють досягненню результатів високого рівня, в тому числі й соціального рівня на шляху до успішного життя та розвиненого суспільства;
• ключові компетентності є відповідними засобами щодо задоволення важливих, комплексних потреб та викликів у широкому контексті;
• ключові компетентності є важливими для особистості.

Кожна компетентність, на думку експертів «DeSeCo», побудована на поєднанні взаємовідповідних пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії.

Отже, структура будь-якої компетентності визначається такими складовими:

• знання;
• пізнавальні навички;
• практичні навички;
• ставлення;
• емоції;
• цінності та етика;
• мотивація.

Формування компетентностей є результатом взаємодії багатьох різноманітних чинників. На відбір та ідентифікацію ключових компетентностей впливають суб'єктивні чинники, пов'язані з самою особистістю – її віком, статтю, соціальним статусом, а також культурний та інші контексти того чи іншого суспільства, країни.

Щодо обгрунтування переліку ключових компетентностей, то існує кілька списків, запропонованих як вітчизняними, так і закордонними педагогами та психологами. Ми надаємо перевагу перелікові ключових компетентностей, визначеному українськими вченими (За матеріалами дискусій, організованих в рамках проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний – рівному», 2004 р.). До цього переліку увійшли такі ключові компетентності:

• Уміння вчитися.
• Соціальна компетентність.
• Загальнокультурна компетентність.
• Здоров'язберігаюча компетентність.
• Компетентності з інформаційних і комунікаційних технологій.
• Громадянська компетентність.
• Підприємницька компетентність.

Сформованість зазначених компетентностей є результатом взаємодії багатьох різноманітних чинників, але найкращі результати досягаються, безперечно, завдяки цілеспрямованим педагогічним упливам на учнів та студентів під час їхнього навчання у закладах освіти. Отже, запровадження компетентн-існого підходу до змісту сучасної освіти має стати метою сучасних трансформацій освітнього процесу, а ключові компетентності – засобами досягнення професійного та особистісного успіху під час навчання та випускниками в майбутньому.

Детальний аналіз природи зазначених ключових компетентностей, їх складових та умов формування дозволяють прийти до висновку, що існують певні сенситивні періоди для формування окремо взятих компетентностей.

Так, якщо уміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, здоров'язберігаюча компетентності мають формуватися впродовж усього періоду навчання в школі та в подальшому під час отримання вищої освіти, то сенситивним періодом для формування та розвитку компетентності з інформаційних і комунікаційних технологій є старші класи середньої школи та період навчання у вищому навчальному закладі. Останній період є також сенситивним і для розвитку підприємницької та соціальної компетентностей.

Однією з найактуальніших проблем, які стоять перед вищою школою сьогодні є саме формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів.

Соціальна компетентність передбачає такі здатності:

• Аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільств, визначаючи в них власне місце, та проектувати стратегії свого життя з ураху ванням інтересів і потреб різних соціальних груп, індивідуумів, відповідно до соціальних норм і правил, наявних у суспільстві та інших чинників;
• Продуктивно співпрацювати з різним партнерами в групі та команді, виконувати різні ролі та функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими;
• Застосовувати технології трансформації та конструктивного розв'язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання;
• Спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти і стратегії індивідуальних та колективних дій;
• Визначати мету комунікації, застосовувати ефективні стратегії спілку вання залежно від ситуації, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншими;
• Вміння прогнозувати виникнення проблемної ситуації та володіння кон структивними методами її попередження та долання.

Отже, особливої актуальності в сучасних умовах набуває формування соціальної компетентності в студентському віці.

Юнацький вік є одним з найважливіших етапів становлення зрілої особистості. В цей період проходить формування моделі поведінки, професійне самовизначення людини, засвоєння норм стосунків між людьми, формуються стійкі дружні зв'язки, складаються сім'ї. Сучасний світ, який постійно змінюється, вимагає від юнаків та дівчат активної життєвої позиції, вміння приймати сміливі рішення, брати відповідальність за свої поступки. Таким чином цей вік є періодом зародження багатьох потенційних можливостей людини, доля яких часто залежить від поступків та екзистенційних виборів, зроблених у юності.

У такому контексті становлення здорової особистості, яка розвивається та само актуалізується, неможливе без уміння ефективно справлятися з проблемними життєвими ситуаціями та кризами, продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, виконувати різні ролі та функції в колективі, застосовувати технології трансформації та конструктивного розв'язання конфліктів, розробляти й реалізовувати соціальні проекти і стратегії індивідуальних та колективних дій, що є інтегративними складовими соціальної компетентності особистості. Юнацький вік є сенситивним для формування соціальної компетентності, а контекстний характер діяльності дозволяє сформувати компетенції, які збережуть свою актуальність для всього подальшого життя та діяльності особистості.

Проблема формування соціальної компетентності, а отже і конструктивних стратегій долання проблемних життєвих ситуацій є особливо актуальною в контексті збереження та підтримання психологічного здоров'я нації. Так, невміння ефективно використовувати свої внутрішні ресурси, недостатній розвиток навичок ефективного розв'язання проблем та самодопомоги, а також уникнення звертання до екзистенційних проблем обумовлює разом із низкою інших факторів загострення в сучасному суспільстві проблем наркоманії, алкоголізму, кримінальної активності та суіцидальної поведінки. З іншого боку, усвідомлена соціальна компетентність в юності є підґрунтям для формування конструктивних стратегій долання стресів та кризових ситуацій у зрілому віці – а отже сприяє профілактиці девіантної поведінки, успішній адаптації та розвитку особистості.

Отже, можна зробити висновок про те, що запровадження компетентнісного підходу до формування змісту сучасного освітнього процесу є нагальною потребою. З метою успішного її вирішення були визначені ключові компетентності, їх структура та сенситивні періоди формування та розвитку. Також слід зазначити, що соціальна компетентність є ключовою, студентський вік - сенситивний період її розвитку. А формування та розвиток соціальної компетентності студентів є однією з найактуальніших проблем сьогодення, які стоять перед вітчизняною освітою.