Вибори, їх сутність та види. Виборчі системи та їх типи. Виборчі системи в Україні

З введенням пропорційної системи виборів пов’язували надії в суспільстві щодо вдосконалення партійної системи, політичної структуризації парламенту, створення в парламенті стійкої більшості, забезпечення політичної стабільності. Наявність значної кількості політичних партій свідчить про нестабільність політичної системи.

Слід порівняти ще важливі параметри щодо структурної зміни депутатського корпусу відносно трансформації української виборчої системи. Коли були вибори у 1994 році за мажоритарною системою абсолютної більшості від партій 180 (44, 4%), від 13 партій (позапартійні 226 (55, 6%)). У 1998 році – змішана (50: 50)  (пропорційна (з бар’єром 4%)) – 225 – 9 списків: 8 партій та 1 блок (усього 10 партій) ; мажоритарна відносної більшості – 95 (41, 4%) від 20 партій (позапартійні 128 (59, 6%)). У 2002 році – змішана (50: 50) - пропорційна (з бар’єром 4%) 225 – 6 списків: 3 партії та 3 блоки) та мажоритарна відносної більшості 126 (58, 1%) від 15 партій; позапартійні 91 (41, 9%). У 2006 році – пропорційна система (зі застережним бар’єром 3%) 450 – 5 списків: 3 партії та 2 блоки (11 партій).

Таким чином, виборчі кампанії показали, що партійна система України реально все більш далі стає обмеженою в умовах багатопартійності (фактично сьогодні – це система 2, 5) з жорстким протистоянням у коаліційній боротьбі. Тобто введення пропорційної виборчої системи не стабілізувало роботу парламенту та не визначило подальшої структуризації політичних уподобань виборців: абсолютна більшість існуючих в країні партій продовжує і далі не проходити до парламенту. З введенням пропорційної системи виборів пов’язували надії в суспільстві щодо вдосконалення партійної системи, політичної структуризації парламенту, створення в парламенті стійкої більшості, забезпечення політичної стабільності. Але наявність значної кількості політичних партій свідчить про нестабільність політичної системи.

Прагнення української влади адаптувати до європейських стандартів вітчизняне законодавство, в тому числі й виборче, передбачає врахування відповідних рекомендацій міжнародних європейських утворень, як то: впровадження преференційного голосування, створення одномандатних виборчих округів, створення виборчих округів з проведення виборів за пропорційною системою.

На сьогодні можемо говорити лише про перші узагальнення переваг і вад пропорційної виборчої системи на виборах на прикладі України. Дуже рідко за підсумками виборів якась одна політична сила отримує абсолютну більшість голосів і формує однопартійний уряд. Здебільш виникає не обхідність створювати багатопартійну більшість та коаліційний уряд. А коаліції не завжди бувають стабільними та створюють числені конфлікти.

Причиною негомогенності виборчої системи сучасної України є відсутність єдиного підходу до виборчого законодавства України. Кожен виборчий закон приймався незалежно від інших, використовуючи в своїй основі різні виборчі моделі. Відсутність єдиного виборчого кодексу призводить до неузгодженості між елементами системи.

Зміцнення політичних партій як невід’ємного інституту громадянського суспільства, збільшення їх політичної ваги під час виборчого процесу сприяє демократизації політичного режиму в країні.

Виборча система України повинна забезпечити політичну структуризацію суспільства та в системі влади; стимулювати розвиток вітчизняних партій на шляху формування системи поляризованого плюралізму; забезпечити функціонування стійкої парламентської більшості.

Аналізуючи етапи трансформації виборчої системи сучасної України на різних рівнях проведен ня виборів, можна дійти до висновку, що вітчизняна модель буде еволюціонувати і далі. Із трьох виборчих систем, які вже практикувалися в Україні (мажоритарна, змішана, пропорційна), більш привабливо виглядає змішана система. Вона, з одного боку, дозволяє розвиватися партіям, а з іншого боку – з’явитися й виявитися певній політичній альтернативі, забезпечити зв’язок територій з конкретними депутатами.

Сьогодні треба визначити, яка саме виборча система буде оптимальною на рівні парламенту й на різних рівнях місцевих рад. Подальша трансформація виборчої системи в Україні залежить і від суспільної демократизації та розвитку громадянського суспільства. До того ж на подальшу демократизацію впливають саме інституційні параметри, як то тенденції до трансформації партійної системи України та зміни у формі державного правління. Все це призводить до зміни виборчої системи та структуризації парламенту. Аналіз виборів в Україні викликає значний інтерес у громадян та експертів. Останнім часом велика увага приділяється регіональним особливостям та саме політико-правовим аспектам розвитку української виборчої системи. Тому цей напрямок дослідження буде зберігати свою актуальність, тим паче, що процес трансформації виборчої системи України не можна вважати завершеним.

 

 

Виборча система у вузькому розумінні цього терміну – це спосіб розподілу місць в органі державної влади між кандидатами залежно від результатів голосування виборців. В різних країнах виборчі системи будуть відрізнятися за багатьма параметрами. Ця різноманітність визначається історичними, культурними особливостями, а також політичними завданнями. Як зазначають Р. Таагепера і М. Шугарт, порівняно з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити перевагу кільком сильним партіям і звести нанівець роль дрібних партій або навпаки дати останнім право на парламентське представництво.

Як правило, виборчі системи є різними модифікаціями двох основних типів: мажоритарної і пропорційної. В деяких країнах (Німеччина, Болгарія, Україна) намагаються знайти компроміс між двома системами виборів і використовують різні варіанти змішаної системи, яка передбачає поєднання елементів пропорційної і мажоритарної систем.

Існує багато показників ефективності виборчих систем:

наскільки система здатна сприяти бажаному розвитку партійної системи;

наскільки система здатна забезпечити справедливе представництво в парламенті основних соціальних груп;

чи здатна виборча система забезпечити політичну відповідальність парламенту перед виборцями;

наскільки виборча система відповідає рівню політичної культури суспільства;

наскільки виборча система є стабільною;

6) чи сприяє виборча система утворенню в парламенті стійкої поміркованої парламентської більшості.

Таким чином, розглянувши історію і теорію виборів, можна зробити висновок: не існує кращої або гіршої виборчої системи; кожна держава, виходячи зі своїх соціокультурних особливостей розвитку, має визначитись із типом власної виборчої системи, якомога більше адаптувавши її до соціальних реалій.

 

 

Гончарук В. П. Політологічний аналіз еволюції виборчої системи сучасної України / В. П. Гончарук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2000. – Вип. 34. – С. 63-68.

Мазуренко Г. М. Теоретичні засади взаємодії виборчої та партійної систем / Г. М. Мазуренко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – № 39. – С. 137-156.

Партії та електоральна політика / А. Романюк, Ю. Шведа; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Центр політ. дослідж. – Л. : ЦПД «Астролябія», 2005. – 366 с.

Політологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / П. П. Шляхтун. – К. : Либідь, 2002. – 574 с.

Райковський Б. С. Вибори та виборчі системи: політологічний вимір / Б. С Райковський. – К. : Парламентське видавництво, 2009. – 327 с.

Шведа Ю. Р. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні. – Львів, 2010. – 462 с.