Види інформації про злочини проти довкілля та способи її перевірки: проблемні питання

На початку розслідування, здійснюючи збір доказової інформації і оцінюючи її, слідчий формує своє внутрішнє переконання про наявність події злочину, важливість обставин злочину, винність або невинуватість підозрюваної особи, що допомагає йому приймати правильні процесуальні рішення. У випадку, коли приводом для початку розслідування послужили матеріали відомчої перевірки (ревізії), доцільно розпочати розслідування з допиту службових осіб, які здійснювали перевірку, а також ознайомитись зі структурою, характером роботи, особливостями документообігу, процедурними питаннями управлінського або контролюючого органу. Якщо розслідування починалось з приводу заяви, повідомлення окремого громадянина, службової або посадової особи, або повідомлення узасобах масової інформації, є сенс розпочати слідчі (розшукові) дії з допиту особи, яка заявила про злочин, або автора опублікованих матеріалів журналістського розслідування, після чого призначити необхідні перевірки. У випадку, коли інформація про злочин проти довкілля з’явилась під час розслідування іншого злочину, необхідно ретельно дослідити необхідні матеріали та виділити їх в окреме провадження, починати слідчі (розшукові) дії має сенс з огляду місця події.

Слідчий в процесі кримінального провадження, крім процесуальних дій або слід- чих (розшукових) дій, здійснює цілий комплекс організаційних, пошукових та інших заходів, отримує і переробляє великий обсяг інформації, вивчає і досліджує явища і факти, що так чи інакше пов’язані з кримінальною подією, що розслідується. При цьому слідчий із непроцесуальних джерел отримує великий обсяг орієнтовної інформації, змістом якої може бути: а) вказівка на об’єкти – можливі носії доказової інформації, їхній характер, місцезнаходження, способи одержання від них джерел доказів, найбільш доцільні прийоми спеціального використання; б) відомості про можливе поводження учасників процесу доказування на слідстві і в суді; в) орієнтовні дані про обставини, які підлягають доказуванню, що дозволяють вирішити питання про вибір найбільш ефективних способів доказування, тактичних і технічних прийомів збирання доказів; г) відомості, що дозволяють правильно оцінити зібрані у справі докази. У збиранні такої орієнтовної інформації слідчому має допомагати оперативно-роз- шукова діяльність оперативних підрозділів.

Таким чином, пізнання події минулого – конкретного кримінального правопорушення – здійснюється слідчим, прокурором, оперативними працівниками за допомогою інформаційних процесів, що виступають як засоби пізнання за гносеологічним ланцюжком: факт – відбиття факту – інформація про факт – знання про факт. Вузьке розуміння криміналістичної інформації – це зміст відомостей про злочини, що містяться в системах кримінальної реєстрації, у криміналістичних обліках. У широкому розумінні криміналістична інформація – це складний пошуковий процес збирання доказової інформації про злочини й осіб, які їх скоюють, що здійснюється суб’єктами кримінального провадження (слідчим, прокурором, оперативними підрозділами) за допомогою процесуальних і непроцесуаль- них форм з метою встановлення істини у кримінальній справі.

При розслідуванні злочинів і отриманні слідчим криміналістичної інформації з різних джерел виявляється специфічна складність перевірки такої інформації, що обумовлюється рядом обставин: а) неоче- видність джерел інформації, що знаходяться в середовищі, яке досліджується, у тому числі обстановці місця події; об’єктивні труднощі у визначенні зв’язків джерел інформації з подією злочину, що досліджується; б) фрагментарність інформації щодо екологічного кримінального правопорушення, що ускладнює її пошук, виявлення та оцінку; в) навмисні дії осіб, що маскують джерела інформації; г) перекручування або знищення інформації, яка цікавить слідчого, як в результаті об’єктивних умов (час, кліматичні умови), так і в результаті наміру зацікавлених осіб; д) небажання передавати слідчому інформацію (приховування інформації) ; е) труднощі належного правового оформлення процесу виявлення інформації і її джерел, засвідчення, фіксації інформації, одержаної в ході оперативно- розшукової діяльності і введення її в кримінальне судочинство.

На початковій стадії доказування (збирання доказів) здійснюється їх виявлення, відшукування, фіксація, закріплення у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, вилучення доказів з метою забезпечити можливість їх подальшого використання для доказування і збереження для слідства і суду.

На цій стадії доказування: а) виявляються об’єкти, що є носіями джерел доказів – речі і особи як матеріальні носії інформаційних сигналів; б) здійснюється передача інформаційних сигналів від їхніх носіїв до слідчого або суду шляхом одержання показань, огляду речових доказів або місця події; в) встановлюються носії доказової інформації і вживаються заходи щодо збереження всього обсягу доказової інформації; г) одержувана інформація попередньо оцінюється як доказова, а її носій – як доказ; д) накопичуються джерела доказової інформації за допомогою процесуальних засобів фіксації доказів.

На стадії збирання доказів відбувається виявлення, передача і накопичення доказової інформації про екологічне кримінальне правопорушення. Слідчий або суд можуть застосовувати різні методи пізнання для збирання доказів. Залежно від цього змінюються шляхи руху інформації, змінюється роль тих факторів, які впливають на достовірність інформації, захищають від можливості перекручувань інформації при її передачі. До таких методів пізнання відносять: спостереження, вимір, опис (безпосередній і опосередкований). Кожен з цих методів може слугувати як цілям виявлення доказової інформації, так і цілям її фіксації.

Характеристика інформаційної сутності окремих методів пізнання, які застосовуються при доказуванні, зберігає чинність не тільки на стадії збирання доказів, але й при наступних етапах доказування – дослідженні й оцінці доказів.

До речовинних джерел криміналістичної інформації повинні бути віднесені: будь- які об’єкти, що відображають інформацію, необхідну для розкриття і розслідування злочину проти довкілля, у формі зміни матеріальних властивостей і ознак джерела, у тому числі речові докази; матеріальні моделі слідів; зразки, необхідні для порівняльного аналізу.

До інших джерел криміналістичної інформації відносяться показання потерпілих, свідків, підозрюваних і обвинувачених – носіїв кримінально-релевантної інформації, які відбивають певні обставини, що відносяться до розслідуваної кримінальної події у вигляді уявних образів, психічних відображень людей про події, явища, дії інших суб’єктів.

У пошуку джерел криміналістичної інформації використовуються паралельно кілька методів, які стосуються компетенції різних учасників (суб’єктів) пошуку: слідчого, прокурора, експерта, спеціаліста, працівника оперативного підрозділу. До плану дій слідчо-оперативної групи включаються методи суцільного або вибіркового пошуку носіїв криміналістичної інформації.

До непроцесуальних форм пошуку джерел криміналістичної інформації відносяться: а) опитування населення певного району, осіб певної професії, можливих очевидців події з метою одержання інформації про можливих свідків, потерпілих, підозрюваних, або іншої інформації про злочин; звернення до населення через засоби масової інформації; б) використання матеріалів інформаційних центрів, криміналістичних обліків; в) здійснення гласних і негласних оперативно-розшукових заходів; г) аналіз газетних повідомлень, листів, телефонних повідомлень, у тому числі анонімних, які містять інформацію щодо кримінального правопорушення

Процесуальні і непроцесуальні форми пошуку й залучення криміналістичної інформації взаємно доповнюють одна одну. Непроцесуальні джерела можуть стати процесуальними. Криміналістична інформація, яка отримана з непроцесуальних джерел, може сприяти виявленню й правильній оцінці доказової інформації.

Висновки. Проблема класифікації джерел криміналістичної інформації про злочини проти довкілля та способів перевірки такої інформації потребує подальшого дослідження. Ми звертаємо увагу на той факт, що криміналістичне вчення про джерела інформації про злочини не отримало належного закріплення в нормах кримінального процесуального закону. Зокрема потребує уточнення норма ч. 1 ст. 214 КПК України 2012 року, яка говорить про самостійне виявлення слідчим, прокурором з «будь-якого джерела» обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Все ж таки, будь-яке джерело інформації має підлягати ретельній перевірці за допомогою різних засобів. Сьогодні ми маємо безліч приватних джерел масової інформації і матеріали, які в них публікуються, є досить суперечливими. Багато цих матеріалів спростовується вже найближчим часом.

Ми вважаємо, що законодавець має розробити відповідні кримінально-процесуальні норми, які б регламентували види інформації про злочини, порядок і способи перевірки подібної інформації. Доцільно до глави 19 КПК України 2012 року включити додатково статті: «Джерела інформації про злочин», «Порядок перевірки інформації про злочин». Подібні заходи допоможуть відфільтровувати другорядну інформацію про правопорушення, які не можна відносити до кримінальних: адміністративні та дисциплінарні проступки.

Етап попередньої перевірки інформації на стадії початку досудового розслідування і сам процес розслідування повинен відповідати системі принципів, які вдало сформулював Я. В. Кузьмичов: а) принципи організації розслідування, які характеризують специфіку організації роботи слідчого, діяльність слідчих підрозділів, взаємодію слідчого з прокурором; б) принципи законодавства України, що концентрують у собі основні керівні ідеї держави в галузі кримінальної політики; в) принципи етичностіі моралі, що допускають використання під час розслідування тільки тих методів, прийомів, засобів, що не суперечать загальнолюдським цінностям, не принижують честі і гідності особи; г) принципи криміналістичної тактики, що дозволяють найбільш ефективно й економно використовувати методи, прийоми і засоби вилучення, дослідження і застосування доказів [9, а 139].

 

 

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. – Х. : Одісей, 2012. – 3б0с.
2. Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР: [науч. -практ. коммент. ] / [В. Г Белоусенко, Ю. М. Грошевой, А. Я. Дубинский и др. ]; отв. ред. П. Г Цупренко. – К. : Политиздат Украины, 1984. – 595 с.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Каннон, А. С. К., 2001. – 1104 с.
4. Мельник В. В. Искусство доказывания в состязательном уголовном процессе. – М., 2000. – 192 с.
5. Буганов О. Співвідношення оперативно-розшу- кових матеріалів і доказів в кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 7. – С. 120-124.
6. Бахин В. П. Тактика использования внезапности в раскрытии преступлений органами внутренних дел: [учебное пособие] / В. П. Бахин, В. С. Кузьмичев, Е. Д. Лукьяников. – К., 1990. – 56 с.
7. Лісогор В. Г. Криміналістичне забезпечення збереження таємниці досудового слідства: [науково-практичний посібник]. – Д. : Юридична академія МВС, 2005. – 156 с.
8. Зеленецький В. Форма і зміст рішення про порушення кримінальної справи // Вісник АПН України. – 1998. – № 1 (12). – С. 111-116.
9. Кузьмичов Я. В. Принципи початкового етапу розслідування // Науковий вісник НАВСУ – 2004. – № 1. – С. 138-142.