Види комунікативного впливу

Простір і час також виступають у якості особливої знакової системи і несуть значеннєве навантаження. Так, наприклад, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу до того, хто говорить. Експериментально доведено перевагу деяких просторових форм організації спілкування (як для двох партнерів, так і для великої аудиторії).

Це пов'язано з наступним: існує велика кількість інформації про те, що тварини, птахи і риби установлюють свою сферу існування і охороняють її. Однак лише нещодавно було виявлено, що і у людини є свої охоронні зони і території, розуміння змісту яких збагачує уявлення про свою власну поведінку і поведінку інших людей, а також дає змогу прогнозувати реакцію іншої людини у процесі безпосереднього спілкування.

Американський антрополог Едуард Т. Хол був одним з родоначальників в галузі вивчення просторових потреб людини, і на початку шістдесятих років він запровадив термін «проксеміка». Його дослідження в цій галузі призвели до нового розуміння наших взаємин з іншими людськими істотами.

За його уявленнями кожна країна являє собою окрему територію з чітко окресленими кордонами і прикордонними військами, що охороняють цю територію. Усередині кожної країни мається ще один територіальний розподіл у вигляді штатів або графств. Ці території надалі поділяються на ще менші, які називають містами, всередині яких є райони, які складаються з вулиць, які самі по собі являють собою замкнуту територію для тих, хто живе на них. Мешканці кожної території об'єднані невидимим почуттям прихильності до своєї території, і відомо чимало прикладів, коли починаються криваві війни і вбивства заради її захисту. Це точне відображення аналогічної реакції у тварин.

Під територією розуміється також простір, який людина вважає своїм, начебто цей простір є продовженням її фізичного тіла. Кожна людина має свою власну особисту територію, яка включає простір, який оточує її власність, наприклад, її будинок, оточений парканом, машину у дворі, власну спальню, особистий стілець, а також чітко окреслений повітряний простір навколо свого тіла.

Фізичне тіло більшості тварин оточено визначеною просторовою зоною, яку вони вважають своєю власною особистою територією. Наскільки далеко простирається ця територія залежить, головним чином, від того, як густо населені місця, у яких ця тварина проживає. Лев, який виріс на просторих територіях Африки, може мати сферу полювання радіусом 3-4 милі і більше, і залежно від щільності населення левів на цій території, він мітить свою територію випорожненнями і сечовипусканням. Але якщо лев виріс у клітці з багатьма іншими левами, його особиста територія може обмежуватися буквально декількома футами, що є прямим наслідком перенаселеності сфери існування.

Подібно до тварини, людина має власну повітряну оболонку, яка оточує її тіло, розміри цієї оболонки залежать від щільності населення людей у місці її проживання. Отже, розміри особистої просторової зони соціально і національно обумовлені. Якщо представники однієї нації, наприклад, японці, звичні до перенаселеності, інші надають перевагу широким відкритим просторам і люблять зберігати дистанцію. Соціальний стан людини може також мати значення при описі відстані, на якій людина тримається стосовно інших людей, і це питання буде обговорюватися нижче.

Розміри особистої просторової території людини середньо забезпеченого соціального рівня в принципі однакові незалежно від того, чи проживає він у Північній Америці, Африці чи Австралії. Її можна розділити на 4 чіткі просторові зони.

1. Інтимна зона (від 15 до 46 см) – з усіх зон ця найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє так, начебто це її власність. У цю зону lозволяється проникнути тільки тим, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки, чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні є ще підзона радіусом у 15 см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це надінтимна зона, і реакція на проникнення у неї у людини схожа на аналогічну реакцію у тварин.

2. Особиста зона (від 46 см до 1, 2 метри) – це відстань, яка звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на вечірках, офіційних прийомах, офіційних вечорах тощо – невербальне спілкування людей у цій зоні теж має подібні до тваринного риси, наприклад, на водопоях, масових місцях гніздування птахів.

3. Соціальна зона (від 1, 2 до 3, 6 метрів) – на такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, наприклад, водопровідника або теслі, який прийшов зайнятися ремонтом у нашому будинку, листоноші, нового службовця на роботі і від людей, яких не дуже добре знаємо. Саме невербальне спілкування у соціальній зоні характерне лише для людини, у тварин воно, за рідкими виключеннями, відсутнє.

Отже, можна підсумувати, що невербальна поведінка людини і тварин має як спільні, так і відмінні риси. Спільним, зокрема, є прояв багатьох мімічних і жестових реакцій, наприклад, розслаблення лицьових м’язів при задоволенні, їх напруження про ворожості, поведінка в інтимній проксемічній зоні тощо. Головною ж відміннністю є те, що невербальна поведінка людини є набутою і має значні відмінності серед інших людей, тоді як тварини володіють інстинктивною невербальною поведінкою, яка подібна або аналогічна у всіх представників їх виду.

 

 

Загнітко А. П., Домрачева І. Р. Основи мовленнєвої діяльності: навч. пос. – Донецьк: Український культурологічний центр, 2001. – 56 с.

Ішмуратов А. Т. Конфлікт і компроміс. – К. : Наукова думка, 1996. – 90 с.

Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: підручник. – К. : Либідь, 2004. – 576 с.

Психологія спілкування: навч. посіб. / І. М. Цимбалюк. – 2-ге вид., виправл. та доповн. – К. : Професіонал, 2007. – 464 с.

Психологія спілкування: підручник / М. М. Філоненко; Нац. мед. ун-т ім. О. О. Богомольця. – К. : Центр учб. л-ри, 2008. – 224 с.