Виникнення та розвиток права інтелектуальної власності

III. XX ст. – Науково-технічна революція. Подальший розвиток науково-технічної думки призвело до бурхливого розвитку і використання в економіці держав таких досягнень, як мікроелектроніка, лазерні технології, комп'ютерні інформаційні технології і т. д. Застосування цих досягнень привело до появи поняття «інформаційне суспільство». Для інформаційного суспільства характерно різке скорочення часу, який необхідно, щоб той чи інший результат знайшов застосування в економіці або в побуті.

У результаті науково-технічної революції стали з'являтися об'єкти інтелектуальної власності, правове регулювання яких викликало труднощі, оскільки економіка вимагала негайного їх використання і відповідно, швидкого прийняття законів, що забезпечують правову охорону цих об'єктів. Так став формуватися інститут спеціальної охорони об'єктів інтелектуальної власності, коли з кожного специфічного об'єкту приймається спеціальний закон, що регулює відносини зі створення, використання та передачі прав (наприклад, топологія інтегральних мікросхем та селекційні досягнення, по кожному з яких прийнятий спеціальний закон РФ).

Подальший розвиток права ІВ проглядається в прагненні міжнародних організацій уніфікувати міжнародні угоди в цій галузі, враховуючи тенденції об'єднання торгових відносин в рамках СОТ.

 

 

Поняття виключних прав у праві інтелектуальної власності використовується відповідно до міжнародних угод, в яких бере участь і Україна. До основних з них належать такі:

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. ;

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. ;

Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. ;

Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності від 14 липня 1967

Даними угодами встановлено загальне правило, що виключне право – це право власника виняткових прав дозволяти або забороняти використання того чи іншого результату інтелектуальної діяльності. У цьому сенсі виключне право є своєрідною формою монополії, дозволеною і охороняється законодавчо. Використання результату інтелектуальної діяльності без дозволу творця або його законного правонаступника є порушенням права інтелектуальної власності. При цьому необхідно мати на увазі, що виходячи із загального принципу права інтелектуальної власності – дотримання балансу інтересів суспільства і автора (правовласника), міжнародними угодами встановлюються певні обмеження монопольних виняткових прав. Тим самим визнається право суспільства обмежувати виняткове право автора на підставі закону в необхідних випадках, пов'язаних з безпекою держави, необхідністю забезпечувати державну таємницю, життя і здоров'я населення країни і т. д.

Однак у праві інтелектуальної власності є ще одна характерна особливість: зобов'язання товариства зберігати за творцем результату інтелектуальної діяльності право на згадування його імені при використанні цього результату. Таке право отримало назву «особисті немайнові права 3».

Виняток імені творця результату інтелектуальної діяльності без його дозволу при використанні результату інтелектуальної діяльності є порушенням права інтелектуальної власності.

Таким чином, ми приходимо до наступного висновку щодо визначення поняття права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності – це право творця результату інтелектуальної діяльності або його законного правонаступника дозволяти або забороняти вчинення дій по використанню результату інтелектуальної діяльності зі згадуванням або без згадки імені творця з метою прямого або непрямого отримання доходів від такого використання.

Слід зазначити, що в науковій літературі висловлюється обгрунтована точка зору, що не можна ототожнювати поняття «виняткове право» і «інтелектуальна власність». Це пов'язано з тим, що виключні права на увазі дозвіл власника виключних прав на використання результату інтелектуальної діяльності третьою особою, тому виняткові права передання, носять майновий характер. Однак, як вже згадувалося, творцю результату інтелектуальної діяльності належать, крім майнових прав, особисті немайнові права, в тому числі право на ім'я (наприклад, скрипка Страдіварі, ікони Андрія Рубльова, автомат Калашникова і т. д.), що володіють своєю специфікою правової охорони.

Таким чином, у праві інтелектуальної власності відповідно до світової практики можна виділити дві основні складові: виключні майнові права, що мають економічний зміст – передавання, віддільні від творця, мають термін правової охорони і встановлену територію правової охорони, передача цих прав возмездная; особисті немайнові права, що не мають економічного змісту – невіддільні від творця, непередавані, не мають строку охорони (безстрокові).

Основні теорії права інтелектуальної власності та їх вплив на розвиток сучасного законодавства в Україні

В сучасній Україні саме поняття «інтелектуальна власність» розуміється як узагальнюючий умовний термін, який протягом останніх століть вживається у міжнародних угодах і національному законодавстві ряду країн, виникнення якого традиційно пов’язується з філософією просвітництва Франції та класичною німецькою філософією. Таким чином, термін «інтелектуальна власність» є своєрідною даниною історичній традиції, тому відразу зазначимо, що нині немає підстав допускати поширення на ці права правового режиму, який застосовується до речей, майна.

Як відомо, філософи-просвітники – Вольтер, Д. Дідро, Ж. -Ж. Руссо, П. Гольбах та інші – зробили неоціненний внесок у світову правову культуру, збагативши її положеннями у розвиток теорії природного права. Згідно з основними ідеями цієї теорії, сукупність певних прав людині надає сама природа, а ці правила та цінності,