Висвітлення діяльності земських установ на сторінках «Киевской старины»

«Киевская Старина» публікувала рецензії на праці, що висвітлювали діяльність земських установ. На її шпальтах надруковано огляд роботи С. Велецького, присвяченої 25-ти річчю Полтавського губернського земства. Автор, використовуючи статистичні дані, вказує на ті зрушення в різних галузях місцевого господарства, що стали можливими завдяки земствам, особливо помітними вони були в освіті та медицині: «Брошюра охватывает деятельность Полтавского земства по всем отраслям, причем в каждой главе, по каждому отделу деятельности земств автор старается с возможною точностью и подробностью установить объем тех результатов, к которому пришло земство за 25 лет, приводя при этом сравнение между тем, что было в момент учреждения земства и тем, что, благодаря деятельности земства, имеется в настоящее время» [9, 465]. Далі рецензент детально ознайомив читачів з діяльністю земських установ Полтавської губ. Загальний його висновок полягав у тому, що брошура С. Велецького не фразами, а фактами переконує у величезній користі, яку принесло земство за 25 років діяльності.

З 1895 р. Полтавське губернське земство стало видавати статистичні щорічники, де розглядалися найрізноманітніші сторони діяльності органу місцевого самоврядування. Один з них (за 1901 р.) проаналізований на сторінках «Киевской Старины». Автор вказав, що книга складається з двох відділів – земського і статистично-економічного. Перший має 9 відділів і містить інформацію про народну освіту, медицину, сільське господарство. Найбільшу увагу рецензент зосередив на аналізі земельних відносин у Полтавській губ. і лише побіжно згадав інші теми. У висновках він зазначив: «Надо думать, что такие обстоятельные труды, издаваемые на средства различных земств и составившие уже весьма объемистую литературу, лучше всяких комиссий и подкомиссий могут содействовать выяснению наших сельскохозяйственных нужд, причин «оскудения центра» [10, 74]. Як бачимо, на сторінках жур- нвлу проблема діяльності земств знаходила висвітлення, в основному, у вигляді публікацій рецензій на їхні видання. До цього треба додати, що «Киевская Старина» друкувала регулярні огляди журналу «Земский сборник Черниговской губернии», але більше уваги в них приділялося публікаціям з краєзнавства.

На початку XX ст. українська громадськість все активніше виступала за відміну Емського указу 1876 р. Ця ідея знаходила підтримку серед багатьох гласних. Так зване «українське питання» неодноразово піднімалося на зборах земських установ Полтавської та Чернігівської губ. «Киевская Старина» в рубриці «Текущие известия» вміщувала повідомлення про них. Зокрема в першому числі за 1900 р. передруковано замітку «Нерешенность вопроса народного образования» з газети «Днепровская молва», де розповідалося про зусилля окремих гласних Чернігівського земства щодо запровадження української мови в народній школі. Наголошувалося, що мовне питання ставилося земцями, починаючи з 1880-х рр. У 1893 р. воно обговорювалося на губернських зборах, за ініціативи гласного І. Шрага, і отримало підтримку його колег. Минулого року (1899) Борзенське земство прийняло постанову з цього питання. Автор закликав інші земські установи підтримати ініціативу гласних Чернігівщини, доводячи, що одна з причин низької грамотності селян полягала у відсутності українських шкіл [11, 22].

Мовне питання не раз обговорювалося на зборах земських установ Полтавської губ., про що повідомляла й «Киевская Старина». Так, у першому номері за 1905 р. надруковано репортаж зі зборів Полтавського губернського земства, які відбулися у грудні 1904 р. Журнал ознайомив з його рішеннями, серед яких звертають на себе увагу, клопотання про дозвіл на видання щоденної газети «Лист Полтавського земства», в якій би статті друкувалися як російською, так і українською мовами; популярні брошури з землеробства необхідно дозволити видавати рідною мовою. Земці виступили за скасування Емського указу, запровадження в початкових школах викладання українською мовою і вивчення її поряд з державною: «Малорусский язык в школе должен быть поставлен не только как помогающий объяснению, но и как изучаемый на ряду с государственным» [12, 33].

Навчальні підручники повинні були містити місцевий матеріал про природу рідного краю, його історію. Також губернські збори підтримали клопотання Золотоніського повітового земства про побудову громадського пам’ятника Т Шевченку і про відкриття для цієї мети підписки на збір коштів [12, 33]. Репортаж про них раніше був вміщений в «Киевской Старине». В ньому мова йде про те, що збори Золотоніського повітового земства, які проходили 15-18 вересня 1904 р., обговорювали доповідь «Про спорудження пам’ятника поету Т. Шевченку». В журналі наведено повний її текст, вказано, що гласні поставилися до неї зі співчуттям. З цього приводу створено комісію, до якої увійшли голова повітової управи С. Лукашевич, земські гласні В. Науменко та І. Лучицький. Перший був редактором «Киевской Старины», інший – багаторічним її співробітником. Швидше за все, саме за їхньою ініціативою прийнято це рішення [13, 22].

Прогресивно налаштовані земці піднімали мовне питання не тільки на зборах органів місцевого самоврядування, але й на засіданнях сільськогосподарських товариств, про діяльність яких теж писала «Киевская Старина». Зокрема було надруковано репортаж із засідання Лубенського відділення Полтавського сільськогосподарського товариства. На його річному зібранні, за ініціативи земського гласного Г Шемета, прийнято резолюцію про те, щоб свобода слова поширилася і на українську мову. У своєму виступі він ратував за дозвіл читати лекції селянам рідною для них мовою. Більшість підтримала вищевказане рішення, але були і голоси проти. Наприклад, поміщик Г Шіпулінський назвав українську мову галицькою і сказав: якщо Г. Шемет заговорить нею, то його ніхто не зрозуміє [14, 58]. 17 березня 1905 р. рішення Лубенського відділу обговорили члени Полтавського сільськогосподарського товариства. Інформацію про ці збори також передрукувала «Киевская Старина». Вони проходили в палких дискусіях. Після обговорення вирішили створити комісію з української мови. До неї ввійшли відомі діячі та земські гласні – П. Малама, М. Дмітрієв, П. Дубровський, М. Ганько, В. Василенко [14, 60].

Зусилля земств у напрямі поширення знань з місцевої історії знаходило відображення на сторінках журналу. Так, 1903 р. у ньому надруковано повідомлення про рішення зборів Лохвицького земства видати збірник праць з історії краю, з нагоди сторіччя створення повіту. Окремий розділ в ньому планувалося присвятити й діяльності цього органу місцевого самоврядування, на реалізацію чого виділено 1000 руб. Відповідальним за випуск призначено А. Русинова [15, 22]. При його підготовці, він звернувся за консультацією до спеціалістів з української історії, зокрема й до

В. Антоновича. За порадою вченого, працю вирішили назвати «Очерки истории Лохвицкого уезда. (Юбилейный сборник) « та узгодили його структуру. Він складався з 4-х розділів: 1) період до створення повіту; від заснування повіту – до запровадження земства; земський; 4) біографії та спогади. В останньому розділі допускалися статті як російською, так і українською мовами. Крім В. Антоновича, статті до збірника погодилися подати В. Ляскоронський, М. Василенко, В. Перетц, В. Модзалевський, А. Єфименко, П. Жи- тецький та ін. Варто додати, що майже всі вони належали до «гуртка Киевской Старины» [16, 24]. Названа праця побачила світ 1906 р., під назвою – «Лохвицкий исторический сборник. Издание Лохвицкого уездного земства». Його вихід став гарним прикладом співпраці «Киевской Старины» із земством.

Крім рецензій та заміток, у часописі друкувалися й художні твори, які торкалися земської проблематики. Серед них варто виділити роман П. Мирного «Пропаща сила», в якому проаналізовано ставлення селян до реформи місцевого самоврядування, а також показано вибори до земства [17, 236-239]. Оповідання А. Хатем- кіна «Земський гласний» характеризує з негативного боку окремого місцевого обранця [18, 431-465].

Отже, земська тематика була присутня в «Киевской Старине» переважно в огляді новин, рецензій та окремих художніх творів. За висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування, редакція часопису, в першу чергу, звертала увагу на їхні заходи в галузі української культури. Матеріали з громадського та культурного життя України початку XX ст., які публікувала «Киевская Старина», становлять значний інтерес для дослідників і потребують подальшого ґрунтовного вивчення.