Вивчення структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

С.В. Корніцька розробила три програми взаємодії дорослого і дитини, що являють собою моделі трьох форм спілкування: 

1)ситуативно-особистісного (емоційного), яке задовольняє потребу дітей в доброзичливій увазі; 

2)ситуативно-ділового. Що задовольняє потребу в співпраці з дорослим;

3)позаситуативного, що задовольняє потребу дітей в повазі, взаєморозумінні і співпереживанні з дорослим.

Попередні спостереження дозволяли очікувати, що перша програма (емоційне спілкування) виявиться адекватною для малюків першого півріччя життя, друга – в дітей раннього віку, а третя – для дошкільників. Відповідно даному припущенню до участі в дослідах були запрошені три вікові групи дітей. В кожній групі дорослий здійснював всі три програми спілкування, варіюючи їх адекватно віку дітей.

В результаті малюки не виявили чіткої переваги жодній з програм спілкування, на дорослому зв’язку з нею. З усіх запропонованих їм видів взаємодії вони вичленили компонент доброзичливої уваги і задовольнялись будь-якою формою, в якій вона була присутня. Діти раннього віку очевидну перевагу надавали другій програмі – співпраця з дорослим в процесі предметно-маніпулятивної гри – і відкидали дві інші, особливо позаситуативне спілкування. Дошкільники найактивніше відгукнулись на третю програму – позаситуативно-особистісне спілкування. З двох інших вони також брали особистісні моменти, сприймаючи схвалення експериментатора в першій – як вияв уваги, і перетворюючи гру другої програми – в бесіду.

Діти всіх вікових груп проймались до експериментатора глибокою симпатією і хорошим ставленням, яке після найбільш прийнятної програми набувало максимальної виваженості. Вони раділи при зустрічі, наполегливо просили взяти їх на заняття, виказували незадоволення і протест по закінченню досліду.

Результати дослідження С.В. Корніцької (1975) доводять, що зміст спілкування з дорослим є важливим фактором. Який обумовлює розвиток відношення дитини до оточуюючих людей. На якій же основі розвиваються вибіркові відношення у дітей з ровесниками? 

Новонароджених, за даними Л.М. Царєгородцевої, спостерігаються вибіркові відносини до деяких ровесників. Однак вказана вибірковість заснована на динамічних характеристиках дитини і породжуються потребами у враженнях і активному функціонування. Такого роду надання переваги не пов’язані зі спілкуванням і не можуть вважатися показниками вибіркової прихильності до ровесника, але, можливо, вони являються передумовою для її становлення.

В ранньому віці, за матеріалами Л.Н. Галігузової (1983), вибіркові відношення до ровесників виникають на тій же основі, що й у новонароджених. Лише до трьох років, коли складається потреба у спілкуванні з ровесниками, у дітей виявляються зачатки вибіркової прихильності до тих, з ким дорослий організував спілкування, привертаючи увагу до їх суб’єктних якостей. Таким чином, вибіркові прихильності до ровесників виникають тільки тоді, коли у дітей з’являється суб’єктне відношення до партнера.

В розвиток вибіркових прихильностей до ровесника в дошкільному віці (з 3 – 7 років) вивчалось Р.А. Смірновою (1981) з дітьми було проведено 20 занять за трьома різними програмами, а також контрольні проби, які виявляли відношення досліджуваного до своїх партнерів. Оскільки в якості партнера виступала інша дитина, то для полегшення виконання програм підбиралось троє дітей, кожен з яких проводив заняття тільки по одній із них.

На заняттях по першій програмі партнер задовольняв потребу дитини в доброзичливій увазі. Діючи по другій програмі, партнер задовольняв потребу дошкільника в співпраці. Третя програма передбачала задоволення потреби в співпереживанні. Експериментатор заздалегідь навчав партнерів програми поведінки на заняттях. 

Основні результати, отримані Р.А. Смірново, заключались у наступному. Якщо до початку занять партнери не викликали у дітей симпатії, і навіть легку неприязнь, то вже після 10 дослідів дошкільники стали виявляти до партнерів деяку прихильність. Максимальні зміни відбулись після 20 занять: прихильність до партнерів по програмі доброзичливого ставлення досягає найвищого рівня, середнього рівня – до учасників програми ділової співпраці, не нижчий – до виконуючих програм ділової співпраці.

Взяті в сукупності результаті С.В. Корніцької І Р.А. Смірнової надійно підтверджують положення про комунікативну потребу як важливий фактор виникнення любові і дружби у маленьких дітей з дорослими і своїми ровесниками. Однак зміст потреби в спілкуванні, типовий для дітей певного віку, а також послідовність його появи в межах дошкільного дитинства заміщувався повністю нерозкритим. Так, залишалось незрозумілим, однакові чи різні причини, які змушують їх шукати товариства ровесників, що лежить в основі контактів між однолітками на різних вікових етапах.

Вивченню цих питань присвячена робота Р.К. Терещук (1986). Вона вивчала зміни змісту потреби у спілкуванні з ровесниками шляхом дослідження психологічної основи вибіркових відношень у дітей, що склалися природно.

Для отримання надійних даних про вибірковість у взаємовідносинах дошкільників (від 3 до 6 років) Р.К. Терещук використала комплекс методичних прийомів:

1)вербальні вибори (назвати двох партнерів, яким надається перевага, для спільної гри, чергування тощо);

2)реальні вибори (обрати партнера для взаємодії у вказаних вище ситуаціях);

3)проективні методики (розповідь про позитивного чи негативного героя, розповідь про ровесника за його фотокарткою):

4)спостереження за взаємодією і взаємовідносинами дітей в природних умовах їх повсякденного життя.

В результаті