Взаємовідносини масової та елітарної культур

Таким чином, навряд чи можна вважати масову та елітарну культури характерним тільки для сучасної культурної епохи явищем. Інша річ, що в сучасності набувають нового характеру їхні взаємовідносини.

Так, Хосе Ортега-і-Гассет вважає специфічним явищем XX ст. порушення (а подекуди навіть і руйнацію) ідейно-культурного зв'язку еліти і мас, внаслідок чого в суспільстві відбувається соціальна дезорієнтація і виникає феномен «масового суспільства» («повстання мас»). Разом з тим він убачав специфіку нового етапу розвитку художньої культури в тому, що коли раніше мистецтво, на його думку, було зверненим до мас, то модернізм або авангард XX ст. є мистецтвом, призначеним для еліти. Тому це мистецтво не обов'язково має бути загальнозрозумілим і популярним у масах.

Хай там як, Ганс-Георг Гадамер, говорячи про процеси в сучасному світі, який, за його словами, загалом зазнає «зрівнялівки» через промислову революцію, пише: «Неминуче ще чіткіше розмежування між масою і тими небагатьма по-справжньому творчими талантами, які існуватимуть з масою поруч у часі. Таким же чином і далі існуватиме суспільство, яке з технічної точки зору буде значно розвинутішим, ніж наше, тому що в ньому співіснуватимуть, урівноважуючи один одного у всезростаючому розмаїтті стосунків, генії адаптації та творчі новатори».

 

Відносне розшарування культури на «культуру усіх» і «культуру обраних» існувало завжди. Навіть в первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою «грамотних» людей і фольклорною (народною, етнічною культурою). В XX столітті це розрізнення отримало форму елітарної й масової культури.

Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.

Об'єм інформації, що міститься у сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, важкі для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.

Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика рок, реп, реггі, популярні очерки про наукові, навколонаукові і псевдонаукові справи, зразки техніки, магазини, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика... Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів – навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до древніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створення нових міфів, що сприймаються також безпосередньо – «не розумом, а серцем» (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).

У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні породжує контркультуру і антикультуру войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася і культурологи стали казати про зростання мідкультури – культури середнього рівня. Проте розрізнення між масовою та елітарною культурою так само залишається гострою проблемою.

Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації – газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії.

З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру. Індивідуальна культура – міра соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується в поняттях рівня культури, її наявності або відсутності. Індивідуальна культура може мати більш-менш системний характер, але може бути і «мозаїчною», що складається під впливом безлічі випадкових розрізнених чинників. Людина – не тільки витвір, але і творець культури. Вона культурна, оскільки освоює і реалізує вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішньо духовне надбання. Про людину можна судити не тому, які в неї судження про культуру, а тому, як вона реалізує ці уявлення.

Сучасні західні та вітчизняні дослідники все більше сходяться на думці, що «високий” і «масовий” компоненти культури на сьогоднішній день не є опозиційними, а навпаки, вони настільки взаємно.

 

 

Оскільки суб’єктом культури є окремий індивід або соціальна група, розрізняють різні культури. У сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців. Елітарна, або висока культура, яка є сукупністю колективного досвіду та знання, розуміється як культура, основний ідеал якої – формування свідомості, готової до активної перетворюючої діяльності і творчості у відповідності з об’єктивними законами дійсності. Дане розуміння елітарної культури, експліковане з подібного її осмислення як культури високої, яка концентрує духовний, інтелектуальний та художній досвід поколінь, уявляється більш точним та адекватним. Таке сприйняття відбивало ті реальні процеси, переважно в художній культурі, які були характерні для розвитку культури першої половини ХХ століття з її установками на креативність, інноваційність та сучасність. Зазначимо, що в епоху пост-сучасності дані цінності перестають виступати в якості основоположних, що і призводить до дезактуалізації не тільки термінів, але й самої проблеми співвідношення масового – елітарного.

Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації – газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії.

Основним висновком, який можна вивести з новітніх соціологічних досліджень масової культури, є неможливість проведення жорсткого кордону між нею та високою культурою. Частина явищ масової культури з часом стають належністю культури елітарної. Частина явищ елітарної культури включається в масову.

Отже, поняття «масова культура» не слід розглядати як оціночну, естетичну категорію. Це не просто спрощене або погіршене видання «елітарної» культури, а явище зовсім іншого порядку. Адже в самій масовій культурі також можна виділити зразки, яким притаманні стильові познаки «високого» або «низького» жанрів. Відносячи будь-яке явище до масової культури, ми характеризуємо не його художній рівень (який, до речі, може бути досить високим) і навіть не культурно-освітній рівень аудиторії, для якої воно призначено, а той суспільний спосіб розповсюдження, яким воно створюється, розповсюджується та використовується.

Проведене дослідження дозволяє констатувати, що поняття «елітарної» та «масової» культур можуть набувати різного змістового наповнення залежно від конкретних історичних умов, панівних теорій і поглядів наукової спільноти, мети дослідження та преференцій конкретного дослідника. Проте в сучасній культурології спостерігається відхід від жорсткого функціонального й естетичного протиставлення елітарної та масової культури. Масова культура визнається самоцінним феноменом, який має власну сферу побутування, власну систему цінностей і функцій, власну сферу застосування та розповсюдження. Сьогодні масова культура вже визнається не як «знижена» елітарна культура, а як самостійне соціально-культурне утворення.