Йозиф Шумпетер – основоположник інноваційної теорії

 

 

Вступ

1. Йозиф Шумпетер – основоположник інноваційної теорії

2. Моделі та етапи інноваційних процесів

Висновки

Список джерел використаної літератури

 

 

Сучасна ринкова економіка характеризується динамічністю й нестабільністю процесів, які відбуваються на ринку (постійними на ринку є лише зміни). З цього випливає, що основою конкурентного успіху підприємства-новатора є спроможність виявити реально існуючі чи потенційні потреби й попит споживачів щодо інновацій (або сформувати їх) і задовольнити їх ефективнішим, ніж конкуренти способом.

Метою даної роботи є дослідження інноваційної теорії Й. Шумпетера, а також інноваційних процесів, їх етапів та моделей.

У західних країнах уже більше сторіччя еволюціонує теорія інновацій, фундатором якої став Й. -А. Шумпетер. проблемне поле інновацій також досліджувалося такими науковцями, як Х. Барнет, Б. Санто, Р. Солоу, Б. Твісс, Є. Тоффлер, В. Хартман, Е. фон Хіппель і ін.

Актуальність роботи полягає у тому, що інновації та інноваційний шлях розвитку є рушійною силою економічного розвитку, а поняття інноваційного процесу є єдиним у своєму роді процесом, який поєднує науку, техніку, економіку та підприємництво. Він полягає в одержанні новацій і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

З усього вищесказаного випливають основні завдання роботи:

• дослідження та виділення особливостей інноваційної теорії;
• визначення поняття «інноваційний процес»;
• визначення основних етапів інноваційного процесу та його моделей.

 

 

Австрійський вчений Йозеф Шумпетер об’єктом свого дослідження зробив науково-технічний та технічно-економічний прогрес і на цій основі відкрив та обґрунтував якісно новий тип економічного розвитку – інноваційний.

Й. Шумпетер – один із найвидатніших і найоригінальніших учених-економістів першої половини XX ст., творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. Заслуга Й. Шумпетера полягає у тому, що він створив цілісну теорію інноваційного типу розвитку.

У 1912 р. у праці «Теорія економічного розвитку» Й. Шумпетер вжив словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації, з цього почався розвиток терміну «інновація».

У наступних працях Й. Шумпетер замість терміну «нова комбінація» застосував термін «інновація», розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технології виробництва, доводячи, що інновацією є не кожне нововведення, а лише таке, яке зумовлює вдосконалення технології, її перехід на новий, вищий ступінь розвитку [1].

Й. Шумпетер стверджував, що підприємець – це новатор, який долає інерцію, здійснює зміни, які відкривають нові можливості (ресурсної бази, засобів виробництва, джерел фінансування). Тобто змінюючи та вдосконалюючи комбінацію факторів виробництва, підприємці спрямовують їх до нової комбінації, яка має забезпечити зростання прибутку.

Він вважав діяльність підприємця революційною, бо саме з нею пов’язані нововведення і «творче руйнування», бо саме вона забезпечує оновлення техніки і технології виробництва і прогрес економіки.

Принциповою відмітною рисою концепції Шумпетера, що дає підстави назвати її соціологічною, слід вважати те, що першоджерело інновацій він виявляє не у сфері економічній, а в соціально-психологічній. Воно пов’язане з природною схильністю людей до винахідництва, до відкриттів і змін. Щоправда, ця риса властива не всьому людству, а тільки невеликій його частині.

Слід відзначити ще одне важливе відкриття Шумпетера: дана властивість людської натури – пристрасть до винахідництва і нововведень – не завжди збігається з прагненням до наживи. Навпаки, вважає він, прагнення до винахідництва і до нововведень найчастіше має у людей такого типу автономний, самодостатній характер. Такий тип винахідника-підприємця отримав у Шумпетера назву новатора [1]. У концепції австрійського соціолога та економіста, на наш погляд, слід виділити такі моменти:

• генератором процесу «творчого руйнування» є романтик-одинак, підприємець-винахідник, новатор;
• його винаходи і нововведення автономні. Це означає, що інновації з’являються не тому, що в споживачів змінилися смаки і з’явилися нові потреби. Залізниці виникли не тому, що людям набридло їздити на конях;
• інновації стають можливими лише тому, що існують діяльні і творчо обдаровані новатори.

Однак інноваційна діяльність стає можливою лише зі створенням і успішною діяльністю фірми: більшість новаторів змогли втілити в життя свої ідеї лише в рамках фірми. Відсутність умов (включаючи історичні) для функціонування підприємства прирікає ідеї новатора на загибель.

Розпочинаючи інноваційну діяльність, новатор слухається свого природного творчого інстинкту, мета його – досягнення успіху й почуття морального задоволення. Але для поширення інновацій на інші підприємства й галузі економіки Велике значення має одержання високого прибутку (надприбутку).

Характерною рисою інновацій є їх розрізненість, переривчастість, чергування злетів і провалів. Лише з часом вони «розтікаються» по всьому економічному простору. Серйозними перешкодами на шляху їх просування, пише Шумпетер, стають концерни, тому що нововведення призводять до прискореного морального «старіння» виробничого устаткування великих підприємств. Однак, зрештою, інновації долають і ці перешкоди, а хвиля нововведень захльостує і великомасштабне виробництво.

За Й. Шумпетером виділяють п’ять типів інновацій:

- виробництво невідомого споживачам нового продукту з якісно новими властивостями;

- впровадження нового засобу виробництва, в основу якого не обов’язково покладено нове наукове відкриття, а