Йозиф Шумпетер – основоположник інноваційної теорії

- освоєння нового ринку збуту галуззю промисловості країни, незважаючи на те, чи існував цей ринок раніше, чи ні;

- залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів незалежно від того, чи існували раніше ці джерела, чи на;

- введення нових організаційних та інституціональних форм, наприклад, створення монопольного стану чи послаблення монопольного становища іншого підприємства [2].

Узагальнюючи цю класифікацію, можна стверджувати, що в перших двох пунктах інновація виступає у формі продукту, а в решті – як процес. Це виявляється у практиці господарювання: «інновація – продукт», «інновація – процес», між якими існують тісна взаємодія та взаємозалежність.

Й. Шумпетер розрізняв поняття «винахід», «дослідження і розробки» та «інновація». Він вважав, що винахід – це ідеї, які є корисними для бізнесу, але не обов’язково використовуються; дослідження і розробки – це науково-технічна діяльність, яка проводиться у виробництві і в державних чи громадських установах; інновації – це комерційне впровадження нової продукції чи нових засобів виробництва.

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд з ним, витісняє його і замінює все, що зумовлює необхідність у структурній перебудові [1].

Й. Шумпетер досліджував основні поняття теорії інноваційних процесів. Він розглядав нововведення як зміну технологій і управління, як нові комбінації використання ресурсів. При цьому науковець підкреслював роль підприємця в інноваційному процесі. Він вважав, що підприємець є сполучною ланкою між винаходом і нововведенням.

Ця теорія обумовлює функції підприємця, метою якого є одержання прибутку та збереження своїх прав у разі реалізації технічних новинок. Підприємець, реалізувавши новинку, надалі не зупиняється на здійснених відкриттях, а удосконалює та розповсюджує їх, що й характеризує його як носія технічного прогресу.

Отже, теорія економічного зростання одержала визнання й поширення завдяки роботам Й. Шумпетера, який вперше назвав технічну новацію як економічний засіб досягнення високого прибутку. Інші економісти того часу на технічний прогрес взагалі не зважали.

Й. Шумпетер першим серед економістів зробив спробу дослідити зв'язок інновації з можливостями здійснення нововведень. Ним визначено основне положення концепції нерівномірної інноваційної активності. Зроблено важливий висновок, що інновації виявляють подвійний вплив на динаміку економічного зростання: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, а з іншого – унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямах. Інновації «розхитують» економічну рівновагу, вносять розлад та невизначеність у економічну динаміку [3].

Згідно з теорією Й. Шумпетера, інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, зумовлюючи її перехід з одного стану в інший. Важливим положенням теорії при здійсненні нововведень є впровадження нових продуктів та нових методів виробництва.

Динамічна теорія розвитку Й. Шумпетера базується на постійних коливаннях кон'юнктури, які він пов'язував зі здійсненням нових комбінацій факторів виробництва. Звідси Й. Шумпетер визначав інновацію як виробничу функцію, що вносила якісні зміни до продукту з урахуванням всієї сукупності модифікації факторів, які впливають на нього.

Таким чином, Й. Шумпетер зробив спробу знайти в рамках виробничих функцій місце для інновацій. Завдяки його роботам вплив технічних новацій на виробництво здобув визнання. Визналося й поняття того, що нова технологія несе в собі основу знань та технічного прогресу й відповідає за рівень його розвитку [4].

За теорією Й. Шумпетера, інновація в буквальному перекладі означає впровадження наукового відкриття, технологічного винаходу. В широкому ж розумінні до інновацій належать процедури та засоби, за допомогою яких наукове відкриття реалізується в економічних нововведеннях. Тобто виникає необхідність у тих видах діяльності, які забезпечують упровадження ідей нововведення, а також формування системи управління цим процесом. Під новацією розуміється нове, що близько до поняття винаходу. Між появою новації та перетворенням її на інновацію спливає певний час.

Інноваційний тип розвитку характеризується перенесенням акценту з науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку – створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності.

Необхідність технологічних змін, або переходу від одного щабля розвитку цивілізації до іншого, була обґрунтована в інноваційній теорії Й. Шумпетера, який зазначав, що розвиток будь-якої соціально-економічної системи задається поняттям «здійснення нових комбінацій», тобто інновацій[5]. Свою теорію економічного зростання Й. Шумпетер протиставив теорії економічного росту Дж. фон Неймана, який взагалі не враховував технічний прогрес як фактор економічного розвитку. Потім з'явилися теорії розвитку Калецкі, дослідження Шмуклера, які повністю визнали факт значного впливу технічних змін на економічне зростання. Теорію Й. Шумпетера прийняли такі видатні економісти, як Самуельсон, Тінберген, Форрестер, Мандель [4, с. 10].

Відзначимо, що надалі погляди Шумпетера знайшли своє відображення і в теорії «довгих хвиль» Кондратьєва тривалістю 45-60 рр. [5]. Однак останній більше зосереджувався на фіксації точних часових фаз цієї хвилі, а не на дослідженні самого процесу еволюційного розвитку сучасної цивілізаційної системи та його чинників, серед яких головним є технологічний [3, с. 4].

Створення Й. Шумпетером теорії якісно нового інноваційного типу розвитку є визначним внеском, що докорінно змінив традиційні уявлення про економічний розвиток та економічне зростання.