Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Юридична відповідальність

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Вступ
 
Актуальність теми. Проблема юридичної відповідальності займає одне з найголовніших місць у сучасній юридичній науці. Саме юридична відповідальність є найістотнішим механізмом гарантії та забезпечення прав і свобод суб'єктів правовідносин.
Вивчення питань, що пов'язані з інститутом юридичної відповідальності має важливе теоретичне і практичне значення.
Формування правової держави викликає необхідність вивчення проблем визначення юридичної відповідальності, її ознак та принципів, оскільки саме інститут юридичної відповідальності демонструє рівень правової культури суспільства та стан його правосвідомості.
Згідно зі ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Цим самим держава встановлює можливість застосування примусу, в тому числі відносно вищих органів державної влади, однією з форм якого є юридична відповідальність.
Таким чином, все вище перелічене обумовлює актуальність дослідження інституту юридичної відповідальності.
Огляд літератури. У сучасній юридичній науці є достатньо невелика кількість робіт, присвячених безпосередньо інституту юридичної відповідальності. Але в тій чи іншій мірі вказана проблема вивчалася у працях провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема Б. Т. Базілєв, К. Г. Волинка, О. В. Зайчук, В. В. Мальцев, М. І. Матузов, М. С. Малеїн, О. В. Мелехін, Н. М. Оніщенко, А. С. Піголкін, П. М. Рабіновіч, О. Ф. Скакун, І. С. Самошенко, М. Х. Фаракшин та інших науковців.
 
1. Юридична відповідальність
 
У сучасній науці відсутнє єдине поняття юридичної відповідальності. Низка авторів розглядає її як соціально-правовий регулятор [2; 3; 5], інші вважають юридичну відповідальність видом правовідносин [4; 7], що забезпечую права та інтереси взаємопов'язаних сторін.
Так, М. І. Матузов визначає юридичну відповідальність як один із видів соціальної відповідальності індивіда, головною особливістю якої є те, що вона пов'язана з порушенням юридичних норм, за якими стоїть апарат примусу держави [3, с. 443].
Н. В. Іванчук вказує на те, що відповідальність безпосередньо пов'язана з правами та обов'язками. громадян, із виконанням взаємно прийнятих забов'язань різними суб'єктами, із рівнем розвитку правосвідомості, правової культури громадян у суспільстві, тобто це «певна міра свободи» [2, с. 10].
О. В. Мелехін розуміє юридичну відповідальність як обов'язок правопорушника нести покарання, зазнавати санкцій, що передбачені правовими нормами і застосовуються компетентними органами за вчинення ним протиправного діяння [4, с. 407].
Надумку А. С. Піголкіна, юридична відповідальність – це вид державного примусу, що пов'язаний з державним осудженням винних протиправних діянь, які є небезпечними і шкідливими для держави та з якими ведеться боротьба шляхом застосування примусових заходів [7, с. 535].
О. Ф. Скакун вважає, що юридична відповідальність – це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зізнання особою вго, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення [6, с. 464].
Отже, юридична відповідальність – це застосування заходів державного примусу до правопорушника для відновлення правопорядку та покарання особи, що вчинила правопорушення [8].
 
1.1 Ознаки та підстави юридичної відповідальності
 
Виділяють два аспекти юридичної відповідальності:
1) позитивний (проспективний, або заохочувальний) – передбачає заохочення за виконання корисних для суспільства і держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (етично-свідоме ставлення до виконання обов'язків). Такими є, наприклад, державні нагороди, різноманітні за характером премії та інші заохочення;
2) негативний (ретроспективний, або охоронний) – передбачає обмеження та покарання за правопорушення, тобто за вже вчинене діяння. Саме цей аспект юридичної відповідальності, як правило, має особливе значення в теорії та практиці.
З позицій соціального управління негативна юридична відповідальність постає як застосування заходів державно го примусу до особи, винної у вчиненні правопорушення. В той же час юридична відповідальність – це своєрідні правові відносини між державою і правопорушником, в межах яких держава має право здійснити щодо правопорушника певні заходи, а правопорушник зобов'язаний зазнати встановлені державою позбавлення особистого і майнового характеру.
Характеристика юридичної відповідальності була б неповною без розгляду ознак юридичної відповідальності. У сучасній літературі немає єдиного розуміння та класифікації ознак юридичної відповідальності, оскільки саме вони формують її поняття.
А. С. Піголкін окреслює наступні ознаки юридичної відповідальності:
- є результатом правопорушення;
- являє собою державний примус та вміщує в собі підсумкову оцінку діяльності суб'єкта правопорушення;
- тягне за собою настання негативних наслідків для суб'єкта правопорушення, передбачених санкцією правової норми;
- завжди реалізується у встановлених законом процесуальних формах [7, с. 199].
Крім цього, М. І. Матузов вказує на такі суттєві ознаки юридичної відповідальності, як її настання при наявності повного складу правопорушення та покарання суб'єкта правопорушення від імені держави, на відміну від моральної відповідальності, що настає внаслідок осуду суб'єкта порушення соціальних норм недержавними організаціями [3, с. 444].
Отже, основними ознаками юридичної відповідальності є:
1) спирання на державний примус, який реалізується через діяльність спеціальних державних органів (поліція, державні пенітенціарні установи, виконавча служба) або інших суб'єктів, уповноважених на цю діяльність державою (так, у ряді країн існують приватні виправні установи, особливо для неповнолітніх) ;
2) тягне за собою певні негативні наслідки для правопорушника, які виражаються в особистих обмеженнях (наприклад, позбавлення або обмеження свободи, позбавлення права займатися певним видом діяльності) та/або майнових стягненнях (конфіскація майна, обов'язок відшкодувати заподіяний збиток) ;
3) є реакцією на винне антисуспільне діяння. Думки, почуття, бажання вчинити правопорушення, не реалізовані зовні, не можуть бути підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності;
4) має процесуальну форму втілення. Юридична відповідальність реалізується компетентним органом держави в строгій відповідності до встановленої законом процедури.
Під підставами юридичної відповідальності розуміється певна сукупність обставин, за наявністю яких вона є можливою і належною. Якщо такі підстави відсутні, відповідальність виключається. В науковій думці і законодавстві такі підстави поділяють переважно на фактичні та юридичні:
1) фактичною підставою є склад правопорушення, тобто сукупність його елементів: об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін (складний юридичний факт) ;
2) юридичною підставою є норма права, що передбачає застосування заходів відповідальності за протиправну поведінку (санкція правової норми), і правозастосовчий акт – рішення конкретного органу (наприклад, вирок суду).
Підстави, що виключають юридичну відповідальність, – це спеціально визначені законом винятки з правил, згідно з якими діяння, що зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності. В таких випадках відсутній будь-який елемент складу правопорушення, що унеможливлює юридичну відповідальність за об’єктивно існуючий, реальний вчинок.
До таких підстав належать:
а) неосудність – обумовлена хворобливим станом психіки особи її нездатність усвідомлювати свої вчинки або керувати ними під час скоєння суспільно шкідливого (небезпечного) вчинку. Законом визна-
чено критерії неосудності: медичний (біологічний) – психічний роз-
лад, хвороба та юридичний – нездатність усвідомлювати власні дії
або керувати ними. Для визнання наявним юридичного критерію нео-
судності достатньо однієї з двох ознак неосудності;
б) необхідна оборона. Кожна людина згідно з міжнародними стан- дартами в галузі прав людини має право на необхідну оборону. Остан-
ня має місце при захисті особи та її прав чи прав інших осіб, що охо-
роняються законом, а також охоронюваних законом інтересів суспіль-
ства від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди
особі, що вчинила замах, незалежно від того, чи мала ця особа можли-
вість звернутися до правоохоронних органів;
в) крайня необхідність – вид протиправної поведінки, який є при- пустимим у випадках усунення небезпеки, що загрожує інтересам дер-
жави, суспільства, особи або правам громадян, якщо таку небезпеку
неможливо було усунути іншими засобами, а заподіяна шкода є меншою на відміну від тієї, що була відвернута, наприклад, коли умисно руйнується, знищується електроприлад задля того, аби врятувати людину, яка опинилася в небезпечному стані, під електричним струмом. Заподіяна шкода – знищено майно, але таке знищення було необхідним саме для того, або відвернути шкоду більш значущому благу – життю людини.
г) малозначущість правопорушення, яке не становить великої суспільної небезпечності – обставина, яка встановлюється за фактом:
ураховуються характер вчинку, умови його скоєння, відсутність як самих значних шкідливих наслідків, так і наміру їх спричинити;
ґ) казус (випадок) – об’єктивно шкідливе і протиправне діяння, яке порушує права інших суб’єктів і за яке законотворець своєчасно не передбачив юридичну відповідальність (тобто мала місце прогалина в законі), тому відсутні власне юридичні підстави притягнення
особи до такої відповідальності;
д) фізичний або психічний примус – виключає відповідальність у випадках, коли особа завдає шкоди правам інших осіб унаслідок примусу, тиску з боку. Отже, в такому разі відсутньою є суб’єктивна
сторона (вина) особи [1, с. 377-340].
Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що підставою юридичної відповідальності у вузькому змісті є склад правопорушення, тобто наявність всіх елементів, що становлять акт правопорушення (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона), що виступають у нерозривній єдності, як єдине ціле.
 
1.2 Мета і функції юридичної відповідальності
 
Генеральна мета юридичної відповідальності – формування правомірної поведінки суб'єктів права: як осіб, що вчинили правопорушення, так і всіх інших членів суспільства.
Незалежно від галузевої належності юридична відповідальність має на меті:
1) захист прав людини і підтримання правопорядку;
2) виховання суб'єкта у дусі поваги до права;
3) відновлення соціальної справедливості;
4) попередження вчинення нових правопорушень.
Мета юридичної відповідальності є результатом здійснення функцій юридичної відповідальності.
Функції юридичної відповідальності:
1) охоронна – полягає в захисті правопорядку. Юридична відповідальність є мірою захисту особи, суспільства, держави від неправомірних соціально шкідливих діянь. Правопорушник зобов'язаний зазнати певних обмежень своїх прав як кару, покарання. У цьому виявляється справедливість юридичної відповідальності;
2) правовідновна (компенсаційна) – полягає у відновленні порушеного права. Ця мета особливо характерна для цивільно-правової відповідальності. Вона полягає в необхідності відшкодувати завдану матеріальну і моральну шкоду;
3) профілактична (превентивна) – полягає в попередженні вчинення нових правопорушень (превенція). Юридична відповідальність покликана, з одного боку, обмежити можливості правопорушника вчинити нове правопорушення, з іншого – утримати від правопорушень інших осіб;
4) виховна – юридична відповідальність виховує повагу до права. Застосування заходів юридичної відповідальності повинне сприяти виправленню і перевихованню правопорушника. В його свідомості та поведінці мають сформуватися і закріпитися поважне ставлення до права і закону, прав, свобод і законних інтересів інших осіб.
Отже, під метою юридичної відповідальності розуміють ті основні результати, яких прагне досягти держава, притягуючи правопорушника до відповідальності.
Говорячи про функції юридичної відповідальності робимо висновок, що функції юридичної відповідальності – це основні напрями впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, які вчинили чи можуть вчинити правопорушення.
 
1.3 Принципи юридичної відповідальності
 
Принципи юридичної відповідальності – основоположні, загальноприйняті норми імперативного характеру, що виступають як незаперечні вимоги до діяльності компетентних органів із застосування санкцій правових норм до правопорушників [8]. Вони закріплені в конституціях, законодавстві, міжнародних договорах:
1) принцип законності полягає в строгому і неухильному дотриманні та виконанні законів у процесі реалізації юридичної відповідальності. Складовими цього принципу є наступні положення. Юридична відповідальність повинна наставати тільки за протизаконні діяння, а не за думки, світогляд, особистісні властивості. Особі, що вчинила правопорушення, мають бути визначені вид і міра відповідальності тільки в межах, визначених нормою права за певний вид правопорушення. Відповідальність має законний характер, якщо вона покладається у повній відповідності до процесуальних норм;
2) принцип обґрунтованості виражається у встановленні самого факту вчинення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини, а також встановлення інших значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкт правопорушення. У ст. 62 Конституції України викладений фундаментальний принцип кримінальної відповідальності, який діє в усіх цивілізованих країнах – це «презумпція невинуватості». Особа, що притягується до відповідальності, вважається невинуватою, поки її вина не буде доведена і встановлена відповідним правозастосовним актом;
3) принцип справедливості полягає в тому, що відповідальність повинна бути відповідною вчиненому діянню, а також це означає, що за одне і те ж правопорушення суб'єкт не повинен нести відповідальність двічі. При встановленнізаходів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність. Щодо жертви правопорушення, мають бути здійснені заходи, що дозволяють відновити ЇЇ порушені права та задовольнити її потреби;
4) принцип доцільності передбачає вибір найбільш оптимального (економного і водночас ефективного) варіанта юридичної відповідальності. Особі, що вчинила правопорушення, повинні бути визначені вид і міра відповідальності, необхідні та достатні для її виправлення і попередження вчинення нових правопорушень.
Якщо мета юридичної відповідальності може бути досягнута іншим шляхом, заходи відповідальності можуть бути пом'якшені або навіть скасовані;
5) принцип невідворотності означає, що кожне правопорушення в ідеалі неминучо тягне за собою відповідальність винної особи. Жодне правопорушення не має залишатися без оцінки з боку держави і суспільства, правопорушник обов'язково повинен зазнавати несприятливих наслідків;
6) принцип своєчасності передбачає можливість притягнення правопорушника до відповідальності в перебігу терміну давності (залежить від ступеня тяжкості правопорушення), тобто періоду, не дуже віддаленого від факту вчинення правопорушення. І навпаки, закінчення такого терміну тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності, що прямо передбачено адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством [1; 5].
Таким чином, принципи юридичної відповідальності – це вимоги до неї, які визначають її зміст, функції, підстави, гарантії, процедури здійснення.
 
1.4 Види юридичної відповідальності
 
Юридична відповідальність є наслідком правопорушення. Залежно від галузевої належності розрізняють такі види юридичної відповідальності:
1) кримінальна – застосовується тільки за вчинення злочину. Це найбільш суворий вид відповідальності, що передбачає найжорсткіші обмеження особистого і майнового характеру, настає з моменту набрання вироком суду законної сили, реалізується виключно в судовому порядку. Як вид кримінального покарання до 2000 р. в Україні існувала смертна кара. Суперечки про її збереження або усунення не вщухають і сьогодні;
2) адміністративна – застосовується за вчинення адміністративного проступку. Стягнення особистого і майнового характеру, що накладаються в цьому випадку, мають набагато м'якший характер (наприклад, якщо арешт як кримінальне покарання встановлюється на строк від одного до шести місяців, то адміністративний арешт не перевищує 15 діб) ;
3) цивільно-правова – настає за невиконання договору, заподіяння майнової шкоди, має виключно майновий, компенсаційний характер. її особливість полягає у можливості добровільного виконання правопорушником заходів відповідальності, без застосування державного примусу (договірна відповідальність). Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин (позадоговірна відповідальність) ;
4) дисциплінарна – настає за порушення трудової, службової, навчальної дисципліни і носить, як правило, особистий характер (зауваження, догана, сувора догана, переведення на нижчу посаду, відрахування з навчального закладу тощо). Особливість цього виду відповідальності полягає в тому, що вона застосовується не тільки державними органами, а й недержавними суб'єктами (адміністрацією підприємства, установи, організації) ;
5) матеріальна відповідальність – полягає в обов'язку відшкодувати збиток. Шкода, заподіяна власнику підприємства, установи, організації працівником при виконанні своїх трудових обов'язків передбачає відшкодування прямого реального збитку. Упущена вигода не відшкодовується;
6) конституційно-правова відповідальність – виражається у можливості настання несприятливих наслідків для суб'єктів конституційного права, що порушили норми конституційного законодавства. Цей вид відповідальності є порівняно новим для вітчизняної практики. Прикладами такої відповідальності є розпуск парламенту, імпічмент президента, відставка уряду [5, c. 74-75].
Питання про суб'єкти конституційно-правової відповідальності є дискусійним. Більшість дослідників звертають увагу перш за все на відповідальність органів державної влади, посадовців, виборних осіб у системі державної влади і системі місцевого самоврядування. Це цілком логічно у зв'язку з необхідністю осмислення конституційно встановлених пріоритетів в умовах становлення громадянського суспільства і правової держави.
В юридичній науці дискутується питання про самостійність процесуальної, екологічної, сімейної, фінансової, ювенальної юридичної відповідальності.
Процесуальна відповідальність настає за порушення встановлених законом правил провадження у кримінальних, цивільних та інших юридичних справах.
Сімейна відповідальність застосовується за сімейні проступки (наприклад, як самостійний вид відповідальності розглядають позбавлення батьківських прав).
Фінансова відповідальність настає за порушення правил поводження з грошовими ресурсами (наприклад, стягнення несплачених податків у кратному розмірі, штрафи, арешт банківського рахунку та ін.).
Ювенальна відповідальність – це відповідальність неповнолітніх за статусний проступок (проступок, який не карається у разі вчинення його дорослим). Цей вид відповідальності застосовується в державах, що мають системи ювенальної юстиції. Його відмітною особливістю є виховний, спрямований на ресоціалізацію правопорушника характер.
Особливим видом відповідальності є міжнародно-правова відповідальність держави. Такі, наприклад, економічні санкції (заборона на торгівлю, спільну економічну діяльність) проти держави – порушника норм міжнародного права.
Класифікація юридичної відповідальності за її основними цілями:
1) правовідновна (репараційна) – добровільне виконання правопорушником відповідальності перед потерпілим. Особа, яка вчинила правопорушення, відшкодовує заподіяний збиток, відновлює порушені права, виконує обов'язки, припиняє протиправне діяння без примусу держави (прикладом тому є договірна цивільно-правова і матеріальна відповідальність). Правовідновна відповідальність вважається такою, що настала після добровільного виконання обов'язків правопорушником. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин;
2) каральна (репресивна) – особа, яка вчинила правопорушення, притягується до покарання або стягнення на основі рішення, винесеного у встановленому законом порядку (кримінально-правова, адміністративно-правова відповідальність). У радянський період історії держави саме цьому виду відповідальності надавалося головне значення [6, c. 439-439].
Отже, в умовах формування громадянського суспільства і правової держави зросло значення правовідновної відповідальності. У випадках, коли правопорушенням заподіяна шкода правам людини, першочерговим завданням є відновлення порушених прав, відшкодування шкоди за рахунок правопорушника. Проте каральна відповідальність, як і раніше, відіграє значущу роль у забезпеченні правопорядку і захисті прав людини.
 
Висновок
 
Як бачимо, з вище наведеного, юридична відповідальність відіграє значну роль для покращення стану законності та правопорядку у суспільстві.
Законність є одним основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Стан законності у суспільстві є найважливішим напрямком діяльності щодо формування правової держави.
Враховуючи системний характер юридичної відповідальності, можна дійти узагальнюючого висновку про те, що під юридичною відповідальністю слід розуміти можливість настання негативних наслідків державно-примусового характеру для суб'єкта правопорушення у чітко встановленій процесуальній формі.
 
Список використаних джерел
 
1. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін. ; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – 584 с.
2. Іванчук Н. В. Взаємна відповідальність особи і держави в контексті розбудови сучасної української держави: автореф. дис.... канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень»/ Н. В. Іванчук. – К. : КНУВС, 2007. – 21 с.
3. Матузов Н. И. Теория государства и права: [учебник]/Н. И. Матузов, А. В. Малько. -М. : Юристь, 2004. – 512с.
4. Мелехин А. В. Теория государства и права: [учебник]/ А. В. Мелехин. – М. : Маркет ДС, 2007. – 640с.
5. Основи правознавства: Навчальний посібник / За заг. ред. Венедіктової І. В., Кагановської Т. Є. – Х., 2007. – 349с.
6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: [підручник] / О. Ф. Скакун; пер. з рос. – Х. : Консум, 2001. – 656с.
7. Теория государства и права: [учебник]/ А. С. Пиголкин, А. Н. Головистикова, Ю. А. Дмитриєв, А. Х. Саидов / Под ред. А. С. Пиголкина. – М. : Юрайт-Издат, 2005. – 613с.
8. Юридичний словник «Онлайн юридичні терміни». [електроний ресурс]/ Режим доступу: kodeksy. com. ua.
Фото Капча