Юридична відповідальність

Отже, під метою юридичної відповідальності розуміють ті основні результати, яких прагне досягти держава, притягуючи правопорушника до відповідальності.

Говорячи про функції юридичної відповідальності робимо висновок, що функції юридичної відповідальності – це основні напрями впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, які вчинили чи можуть вчинити правопорушення.

 

 

Принципи юридичної відповідальності – основоположні, загальноприйняті норми імперативного характеру, що виступають як незаперечні вимоги до діяльності компетентних органів із застосування санкцій правових норм до правопорушників [8]. Вони закріплені в конституціях, законодавстві, міжнародних договорах:

1) принцип законності полягає в строгому і неухильному дотриманні та виконанні законів у процесі реалізації юридичної відповідальності. Складовими цього принципу є наступні положення. Юридична відповідальність повинна наставати тільки за протизаконні діяння, а не за думки, світогляд, особистісні властивості. Особі, що вчинила правопорушення, мають бути визначені вид і міра відповідальності тільки в межах, визначених нормою права за певний вид правопорушення. Відповідальність має законний характер, якщо вона покладається у повній відповідності до процесуальних норм;

2) принцип обґрунтованості виражається у встановленні самого факту вчинення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини, а також встановлення інших значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкт правопорушення. У ст. 62 Конституції України викладений фундаментальний принцип кримінальної відповідальності, який діє в усіх цивілізованих країнах – це «презумпція невинуватості». Особа, що притягується до відповідальності, вважається невинуватою, поки її вина не буде доведена і встановлена відповідним правозастосовним актом;

3) принцип справедливості полягає в тому, що відповідальність повинна бути відповідною вчиненому діянню, а також це означає, що за одне і те ж правопорушення суб'єкт не повинен нести відповідальність двічі. При встановленнізаходів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність. Щодо жертви правопорушення, мають бути здійснені заходи, що дозволяють відновити ЇЇ порушені права та задовольнити її потреби;

4) принцип доцільності передбачає вибір найбільш оптимального (економного і водночас ефективного) варіанта юридичної відповідальності. Особі, що вчинила правопорушення, повинні бути визначені вид і міра відповідальності, необхідні та достатні для її виправлення і попередження вчинення нових правопорушень.

Якщо мета юридичної відповідальності може бути досягнута іншим шляхом, заходи відповідальності можуть бути пом'якшені або навіть скасовані;

5) принцип невідворотності означає, що кожне правопорушення в ідеалі неминучо тягне за собою відповідальність винної особи. Жодне правопорушення не має залишатися без оцінки з боку держави і суспільства, правопорушник обов'язково повинен зазнавати несприятливих наслідків;

6) принцип своєчасності передбачає можливість притягнення правопорушника до відповідальності в перебігу терміну давності (залежить від ступеня тяжкості правопорушення), тобто періоду, не дуже віддаленого від факту вчинення правопорушення. І навпаки, закінчення такого терміну тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності, що прямо передбачено адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством [1; 5].

Таким чином, принципи юридичної відповідальності – це вимоги до неї, які визначають її зміст, функції, підстави, гарантії, процедури здійснення.

 

 

Юридична відповідальність є наслідком правопорушення. Залежно від галузевої належності розрізняють такі види юридичної відповідальності:

1) кримінальна – застосовується тільки за вчинення злочину. Це найбільш суворий вид відповідальності, що передбачає найжорсткіші обмеження особистого і майнового характеру, настає з моменту набрання вироком суду законної сили, реалізується виключно в судовому порядку. Як вид кримінального покарання до 2000 р. в Україні існувала смертна кара. Суперечки про її збереження або усунення не вщухають і сьогодні;

2) адміністративна – застосовується за вчинення адміністративного проступку. Стягнення особистого і майнового характеру, що накладаються в цьому випадку, мають набагато м'якший характер (наприклад, якщо арешт як кримінальне покарання встановлюється на строк від одного до шести місяців, то адміністративний арешт не перевищує 15 діб) ;

3) цивільно-правова – настає за невиконання договору, заподіяння майнової шкоди, має виключно майновий, компенсаційний характер. її особливість полягає у можливості добровільного виконання правопорушником заходів відповідальності, без застосування державного примусу (договірна відповідальність). Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин (позадоговірна відповідальність) ;

4) дисциплінарна – настає за порушення трудової, службової, навчальної дисципліни і носить, як правило, особистий характер (зауваження, догана, сувора догана, переведення на нижчу посаду, відрахування з навчального закладу тощо). Особливість цього виду відповідальності полягає в тому, що вона застосовується не тільки державними органами, а й недержавними суб'єктами (адміністрацією підприємства, установи, організації) ;

5) матеріальна відповідальність – полягає в обов'язку відшкодувати збиток. Шкода, заподіяна власнику підприємства, установи, організації працівником при виконанні своїх трудових обов'язків передбачає відшкодування прямого реального збитку. Упущена вигода не відшкодовується;

6) конституційно-правова відповідальність – виражається у можливості настання несприятливих наслідків для суб'єктів конституційного права, що порушили норми конституційного законодавства. Цей вид відповідальності є порівняно новим для вітчизняної практики. Прикладами такої відповідальності є розпуск парламенту, імпічмент президента, відставка уряду [5, c. 74-75].

Питання про суб'єкти конституційно-правової відповідальності є дискусійним. Більшість дослідників звертають увагу перш за все на відповідальність органів державної влади, посадовців, виборних осіб у системі державної влади і системі місцевого самоврядування. Це цілком логічно у зв'язку з необхідністю осмислення конституційно встановлених пріоритетів в умовах становлення громадянського суспільства і правової держави.

В юридичній науці дискутується питання про самостійність процесуальної, екологічної, сімейної, фінансової, ювенальної юридичної відповідальності.

Процесуальна відповідальність настає за порушення встановлених законом правил провадження у кримінальних, цивільних та інших юридичних справах.

Сімейна відповідальність застосовується за сімейні проступки (наприклад, як самостійний вид відповідальності розглядають позбавлення батьківських прав).

Фінансова відповідальність настає за порушення правил поводження з грошовими ресурсами (наприклад, стягнення несплачених податків у кратному розмірі, штрафи, арешт банківського рахунку та ін.).

Ювенальна відповідальність – це відповідальність неповнолітніх за статусний проступок (проступок, який не карається у разі вчинення його дорослим). Цей вид відповідальності застосовується в державах, що мають системи ювенальної юстиції. Його відмітною особливістю є виховний, спрямований на ресоціалізацію правопорушника характер.

Особливим видом відповідальності є міжнародно-правова відповідальність держави. Такі, наприклад, економічні санкції (заборона на торгівлю, спільну економічну діяльність) проти держави – порушника норм міжнародного права.

Класифікація юридичної відповідальності за її основними цілями:

1) правовідновна (репараційна) – добровільне виконання правопорушником відповідальності перед потерпілим. Особа, яка вчинила правопорушення, відшкодовує заподіяний збиток, відновлює порушені права, виконує обов'язки, припиняє протиправне діяння без примусу держави (прикладом тому є договірна цивільно-правова і матеріальна відповідальність). Правовідновна відповідальність вважається такою, що настала після добровільного виконання обов'язків правопорушником. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин;

2) каральна (репресивна) – особа, яка вчинила правопорушення, притягується до покарання або стягнення на основі рішення, винесеного у встановленому законом порядку (кримінально-правова, адміністративно-правова відповідальність). У радянський період історії держави саме цьому виду відповідальності надавалося головне значення [6, c. 439-439].

Отже, в умовах формування громадянського суспільства і правової держави зросло значення правовідновної відповідальності. У випадках, коли правопорушенням заподіяна шкода правам людини, першочерговим завданням є відновлення порушених прав, відшкодування шкоди за рахунок правопорушника. Проте каральна відповідальність, як і раніше, відіграє значущу роль у забезпеченні правопорядку і захисті прав людини.

 

 

Як бачимо, з вище наведеного, юридична відповідальність відіграє значну роль для покращення стану законності та правопорядку у суспільстві.

Законність є одним основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Стан законності у суспільстві є найважливішим напрямком діяльності щодо формування правової держави.

Враховуючи системний характер юридичної відповідальності, можна дійти узагальнюючого висновку про те, що під юридичною відповідальністю слід розуміти можливість настання негативних наслідків державно-примусового характеру для суб'єкта правопорушення у чітко встановленій процесуальній формі.

 

 

1. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін. ; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – 584 с.

2. Іванчук Н. В. Взаємна відповідальність особи і держави в контексті розбудови сучасної української держави: автореф. дис.... канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень»/ Н. В. Іванчук. – К. : КНУВС, 2007. – 21 с.

3. Матузов Н. И. Теория государства и права: [учебник]/Н. И. Матузов, А. В. Малько. -М. : Юристь, 2004. – 512с.

4. Мелехин А. В. Теория государства и права: [учебник]/ А. В. Мелехин. – М. : Маркет ДС, 2007. – 640с.

5. Основи правознавства: Навчальний посібник / За заг. ред. Венедіктової І. В., Кагановської Т. Є. – Х., 2007. – 349с.

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: [підручник] / О. Ф. Скакун; пер. з рос. – Х. : Консум, 2001. – 656с.

7. Теория государства и права: [учебник]/ А. С. Пиголкин, А. Н. Головистикова, Ю. А. Дмитриєв, А. Х. Саидов / Под ред. А. С. Пиголкина. – М. : Юрайт-Издат, 2005. – 613с.

8. Юридичний словник «Онлайн юридичні терміни». [електроний ресурс]/ Режим доступу: kodeksy. com. ua.