Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Юрисдикція адміністративних судів України

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 

і організацією державної форми власності про передачу функцій щодо розміщення замовлень на поставку матеріальних цінностей до державного резерву (ч. 5 ст. 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв.

Найбільше проблем виникає в ідентифікації договорів, що укладаються в процесі приватизації; договорів оренди державного чи комунального майна, однією зі сторін у яких є суб’єкт владних повноважень; договорів щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Усі ці договори пов’язані із розпорядженням суб’єктом владних повноважень державним чи комунальним майном, у тому числі коштами. Одна з перших справ, яку Верховний Суд України розглянув за правилами адміністративного судочинства, стосувалася дійсності договору купівлі-продажу, укладеного в процесі приватизації. При цьому Верховний Суд не назвав такий договір адміністративним, але розглядаючи цю справу, очевидно, виходив саме з цього. [15, c. 14]
Проте змінами до Господарського процесуального кодексу від 15 грудня 2006 року віднесено договори, що укладаються з суб’єктами господарювання в процесі приватизації, до господарських договорів (ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу). Отже, керуючись логікою законодавця, можна припустити, що не є адміністративними й інші договори з фізичними чи юридичними особами щодо розпорядження державним чи комунальним майном, навіть якщо вони укладаються на підставі рішення суб’єкта владних повноважень. Тож тепер вимоги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, які приймаються в процесі укладання зазначених договорів, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а вимоги щодо таких договорів, зокрема стосовно їх недійсності, розірвання чи виконання – за правилами цивільного (господарського) судочинства. Однак у багатьох випадках ці вимоги настільки взаємопов’язані, що розводити їх у різні види судочинства дуже складно і недоцільно. Тому, на думку Р. Куйбіди, було б правильно доповнити ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства новим положенням: «Вимоги щодо цивільного (господарського) договору, укладеного на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір щодо рішення суб’єкта владних повноважень або його дій, пов’язаних із укладанням цього договору». [15, c. 14]
Можливий й інший спосіб вирішення проблеми – обрати французький варіант, за яким майже всі договори, що укладаються органами публічної адміністрації в процесі її функціонування, із незначними винятками, вважаються адміністративними. Найбільш поширеними адміністративними договорами у Франції є договори про державні закупівлі. Від цивільних (комерційних) договорів їх відрізняє особлива конкурсна процедура обрання контрагента – немає вільного вибору на власний розсуд, а також спрямованість на задоволення публічних, а не особистих (комерційних) інтересів. Ці критерії можуть бути підказкою і для нашого законодавця.
Підсумовуючи, варто наголосити на основних висновках. По-перше, вирішення проблеми розмежування судових юрисдикцій можливе в процесі напрацювання судової практики, переважно без втручання законодавця. По-друге, при вирішенні питання про належність справи до предмету адміністративної юрисдикції необхідно пам’ятати, що:
адміністративні суди можуть надавати захист не лише публічним, а й цивільним правам, якщо їх було порушено суб’єктом владних повноважень у публічно-правових відносинах;
категорія «спір про право» не повинна бути підставою для звуження на практиці компетенції адміністративних судів, що визначена Кодексом адміністративного судочинства;
договори з фізичними чи юридичними особами щодо розпорядження державним чи комунальним майном, навіть якщо вони укладаються на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, за логікою законодавця, не слід вважати адміністративними, а тому спори щодо них сьогодні не належать до юрисдикції адміністративних судів, за винятком спорів щодо оскарження владних рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу, що пов’язані з процесом укладання чи виконання цих договорів.
Однак таку позицію, зважаючи на досвід інших європейських держав, з часом може бути переглянуто українським законодавцем.
 
Висновки
 
Відповідно до теми, мети, об’єкта, предмета і виконання поставлених у курсовій роботі завдань слід зробити наступні висновки.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд – суд загальної юрисдикції, до компетенції якого Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Систему судів адміністративної юрисдикції складають місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Вищий адміністративний суд України; Верховний суд України.
Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ поширюється на:
спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, які:
віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
накладення адміністративних стягнень;
відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Однак на сьогодні система адміністративного судочинства фугкціонує недостатньо ефективно в силу ряду причин, зокрема, неадекватного розмежування компетенцій різних судових інстанцій. З цієї точки зору варто відзначити, що вирішення проблеми розмежування судових юрисдикцій можливе в процесі напрацювання судової практики, переважно без втручання законодавця. По-друге, при вирішенні питання про належність справи до предмету адміністративної юрисдикції необхідно пам’ятати, що адміністративні суди можуть надавати захист не лише публічним, а й цивільним правам, якщо їх було порушено суб’єктом владних повноважень у публічно-правових відносинах, а категорія «спір про право» не повинна бути підставою для звуження на практиці компетенції адміністративних судів, що визначена Кодексом адміністративного судочинства. Крім того, договори з фізичними чи юридичними особами щодо розпорядження державним чи комунальним майном, навіть якщо вони укладаються на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, за логікою законодавця, не слід вважати адміністративними, а тому спори щодо них сьогодні не належать до юрисдикції адміністративних судів, за винятком спорів щодо оскарження владних рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу, що пов’язані з процесом укладання чи виконання цих договорів.
Отже, впровадження системи адміністративного судочинства у судову системау України дало очікувані результати, однак, зважаючи на об’єктивні і суб’єктивні причини, цю систему потрібно знову реформувати, враховуючі викладені у роботи проблеми і неузгодження.
 
Список використаних джерел:
 
Адмiнiстративна дiяльнiсть: частина особлива: Пiдруч. для вищ. закл. освiти / за заг. ред. Бандурка О. М. – Харків: Еспада, 2000. – 367 c.
Адмiнiстративне право України: пiдруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. освiти / за ред. Битяк Ю. П. – Харків: Право, 2000. – 526 c.
Адміністративні суди у контексті судово-правової реформи в Україні // Юридичний вісник України. – 2002. – 24-30 серп. – с. 6-7.
Беленчук І. А. Адміністративне право України: навч. посіб. – К. : А. С. К., 2004. – 175 с.
Євстігнєєв А. Оскарження актів органів держави та місцевого самоврядування за Кодексом адміністративного судочинства України // Юридичний журнал. – 2006. – №3. – С. 37-39
Закон України “Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради, 2002, № 27-28, ст. 180-207.
Карнарук А. Організація діяльності та юрисдикція адміністративного суду // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №4. – с. 103-106.
Карнарук А. Функції адміністративних судів в умовах адміністративно-правової реформи в Україні // Юридична Україна: щомісячний правовий часопис. – 2006. – №5. – с. 42-46.
Кодекс адміністративного судочинства України (зі змінами, внесеними згідно із Законами № 2875-IV від 08. 09. 2005, ст. 562 № 2953-IV від 06. 10. 2005, ст. 16 № 3099-IV від 17. 11. 2005, ВВР, 2005, ст. 566 № 3538-IV від 15. 03. 2006, ст. 295 № 3550-IV від 16. 03. 2006, ст. 297 № 160-V від 20. 09. 2006, ст. 436 № 424-V від 01. 12. 2006) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2007, № 25-26. – 64 с.
Колпаков В. К. Адміністративне право України: підручник. – К. : Юрінком-Інтер, 2003. – 544 с.
Константій О. Суб´єктивні публічні права як об´єкт забезпечення адміністративним судочинством // Право України. – 2006. – №8. – С. 96-99.
Константій О. В. Верховенство права як ціннісна основа спеціалізованого адміністративного судочинства в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – №2. – С. 61-67.
Конституційне право України. / За ред. проф. В. В. Погорілка. – К. : Наукова думка, 1999. – 734 с.
Кузьменко О. Атестаційні провадження у адміністративному процесі // Право України. – 2005. – №11. – С. 14-17.
Куйбіда Р. Межі адміністративної юрисдикції: спірні питання // Юридичний вісник України. – 2007. – №25 (624). – С. 13-14.
Неугодніков А. Юрисдикція адміністративних судів // Вісник прокуратури: загальнодержавне фахове юридичне видання. – 2006. – №8. – с. 74-78.
Педько Ю. Адміністративні суди: щодо правозахисної домінанти діяльності. – К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – 23 с.
Питання організації та юрисдикції адміністративних судів в Україні // Державне управління: теорія і практика. – К. : Юрінком-Інтер, 1998. – 208 с.
Проскурняк Р. Основні аспекти тлумачення сутності адміністративної юстиції як гарантії забезпечення законності // Юридична Україна: щомісячний правовий часопис. – 2006. – №8. – С. 31-34.
Самсін І. Побудова української моделі адміністративного судочинства: теоретико-практичні проблеми // Право України. – 2006. – №10. – С. 3-8.
Свиридов Б. Організація адміністративної юстиції: окремі проблеми, що виникають на законодавчому рівні // Юридичний журнал. – №10. – 2003. – С. 30-32.
Череватенко І. М. Юрисдикція адміністративних судів: проблеми та перспективи. – К. : Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2007. – 19 с.
Шишкін В. Завдання адміністративного судочинства // Право України. – 2005. – №11. – С. 11-14.
 
Додаток 1
 
Схема адміністративної судової системи України
Фото Капча