З історії української метрології: міри об'єму збіжжя й меду

 

Н. О. Герасименко

 

Досліджується походження мір об’єму збіжжя й меду, значення їх у господарському комплексі українських земель ХІУ-ХУІІІ ст., функціонування в ярмаркових містах Галичини, Право- та Лівобережжя України. Установлено конкретні величини мір та їх фракцій.

Ключові слова: історична метрологія, міра, колода, четверик, осьмак.

Історична метрологія вивчає походження й еволюцію мір, які використовувалися в минулому, встановлює їх конкретні величини в різні періоди історії, співвідношення з метричними одиницями. Одна з малодосліджених проблем цієї галузі джерелознавчих знань – міри об’єму (місткості), важливе місце серед яких займала міра колода. Деякі відомості про її походження та побутування в різних регіонах України наведено у студіях Я. Ісаєвича, Я. Сеника, В. Винника, О. Сидоренко, Н. Герасименко та ін.     Проте функціонування міри колода, її роль у господарському комплексі українських земель – усе ж недостатньо вивчена проблема, котра потребує всебічного дослідження.

Назва міри, за даними В. Винника, походить від дієслова «колоти» та від посудини, видовбаної зі стовбура дерева, а її появу спричинило колодне бджіль- ництво . Згадки про українські землі як багаті медом зустрічаються у працях багатьох середньовічних авторів. Так, арабський письменник і географ кінця IX – початку X ст. Ібн-Русте у «Книзі дорогоцінних скарбів» (930-ті рр.) зазначав, що бджільництво – одне із занять слов’ян, котрі проживали на лісистій рівнині на відстані десяти днів шляху від землі печенігів. Вони робили з дерев щось на зразок глечиків, в яких знаходилися «вулики для бджіл» і зберігався мед (у кожній такій посудині – майже десять кухлів солодкого продукту). Люди його споживали, а також виготовляли з нього хмільний напій . Відповідні відомості зустрічаються й у руських джерелах. Так, в Іпатіївському літопису під 969 р. зазначено, що місцеві купці, за свідченням князя Святослава, провозили через Переяславець на Дунаї, який був центром торговельних шляхів, не тільки хутро та челядь, а й мед і віск . Ці товари в Х ст. були важливою статтею руського експорту. Віск, який використовували для виготовлення свічок, у Візантії, наприклад, користувався підвищеним попитом, а його імпорт підтримувався завдяки скасуванню торговельних мит. Це неабияк сприяло розвитку бджільництва в Русі. Літописець під 997 р. зазначив, що місцеві князі мали спеціальні приміщення – медуші, де зберігався мед і напої з нього .

У руський період було поширене бортне бджільництво. У лісах знаходили дупла з бджолами, комах викурювали, видовбували стінку й забирали мед. Зроблений у стінці отвір закривали дошкою і згодом дупло знову заселяли бджоли. Іноді дупла довбали у живих деревах, які називали бортями. їх позначали тавром – бортним знаком . Отже, бортництво являло собою збирання бджолиного меду з природних або штучних дупел. Величезні лісові масиви з широкими річковими заплавами й заростями рослин-медоносів створювали сприятливі умови для розвитку бортного бджільництва. Крім Русі цей промисел був поширений у лісистій частині Європи, на територіях сучасних Німеччини, Польщі, Прибалтики, Білорусії, північному заході європейської частини Росії . Про значення бортного бджільництва в господарському комплексі свідчив кодекс законів «Руська правда», де зафіксовано штрафи за плюндрування бортної межі (12 гривен), знищення борті та бортного дерева (по 3 гривни). Цим промислом займалися різні стани тогочасного суспільства. Наприклад, за ушкодження знака власності князівської борті винний мав сплатити 3, а борті селянина-смерда – 2 гривни .

Зібраний мед треба було вимірювати. Для цього використовували різні міри, відомості про які можна відшукати у джерелах. Так, 995 р. князь Володимир, уникнувши небезпеки в битві з печенігами під Василевим, вирішив відзначити цю подію й наказав зварити «триста перевар» меду . Ідеться про медовий напій, який вимірювали спеціальною мірою – переваром. Утім, конкретної величини її в літопису не зазначено. Наступного року Володимир вирішив роздати милостиню старцям та убогим, у тому числі й мед у бочках. Про одиниці вимірювання меду йшлося також в оповіді про оборону Білгорода від печенігів, уміщеній в Іпатіївському літопису під 997 р. Тоді жителі міста, аби обдурити нападників, із вівса та пшениці приготували бовтанку, а також зварили сита з лукна меду. Перелили все це у дві великих каді, укопаних у землю. Запросивши печенізьких посланців, містяни почастували їх бовтанкою, ситом «із землі», яка їх нібито «годує», та ще й подарували корчаги з напоєм на зворотний шлях. Після цього вражені кочовики відступили від Білгорода .

У літопису зазначено такі міри, як лукно, кадь, корчага. У джерелах ХІІ ст. для визначення кількості меду зустрічається міра ваги берковець. Так, при пограбуванні в 1146 р. маєтку князя Святослава, тут було вкрадено 500 берківців меду . Отже, у Русі солодкий продукт вимірювали бочками, лукнами, берківцями; напої з меду – переварами, кадями, а для їх перевезення використовували корчаги, які одночасно були й одиницями вимірювання. Величини цих мір у руських джерелах не зафіксовано, їх визначення – тема спеціального дослідження. Утім, якихось відомостей про міру колода не виявлено. Це свідчить про те, що вона не побутувала в той час, або літописці, зайняті переважно описом життя правителів держави, не звертали уваги на міри, якими сільське й міське населення вимірювало кількість зібраного меду.