З історії української метрології: міри об'єму збіжжя й меду

У XV-XVI ст. на українських землях у складі Великого князівства Литовського, Польського королівства, а з 1569 р. й Речі Посполитої міра колода набула значного поширення. У містах Галичини, наприклад, вона стала місцевим еталоном для вимірювання меду та збіжжя. Так, 1593 р. за рішенням бурґомістра, райців та руського воєводи колоду було встановлено у Львові. Вона поділялася на 8 півмірків, кожен з яких мав місткість 15 краківських ґарнців, і дорівнювала 120 ґарнцям. У 1614 р. львівський півмірок важив 66, 5 фунта та правив за місцевий еталон міри. Його виготовляли з дерева, засвідчували печаткою й підписами представників влади, а зберігався він у міській скарбниці Львова. Іншими мірами користуватися заборонялося. Оскільки львівський фунт дорівнював 405, 224 г, то львівський півмірок важитиме близько 27 кг, а колода – 215 кг . Уряд Речі Посполитої на українських землях діяв шляхом встановлення співвідношення між українськими мірами колодою й півмірком та польськими (краківськими) ґарнцями. Водночас місцеві зразкові міри не заборонялися. «Метрологічна служба» на основі колоди відома й в інших українських містах. Вона знаходилася, як правило, на ринковій площі, біля ратуші, під дашком, до якої кріпилися еталонні насипні міри об’єму (місткості), а збоку – металеві зразки мір довжини .

Міра колода була поширена також в інших реґіонах України. Приміром, у переліку повинностей селян Київського Полісся, які вони 1415 р. виконували на користь Києво-Софійської митрополії, серед іншого зазначено «2 колоди меду». За королівським указом від 24 квітня 1498 р. митрополитові надавалося право збирати з жителів Київського ключа 2 колоди меду, а місцевим ключникам – «10 колод меду пресного». В описі Мозирського замку , проведеному 1552 р., також названо міру, якою вимірювали місткість меду – колода. В 1 колоді містилося 2 каді, в 1 каді – 4 відра, кожне з яких важило 2 камені .

Отже, колода меду вміщувала 2 каді. Назва міри походила від найменування дерев’яної посудини й була успадкована від руських часів. Про те, що каді виготовлялися з деревини, свідчить інвентар Оршанського замку 1560 р., в якому при описі королівського двору серед інших речей зазначено «кади липовые», а в іншому місці – «кадей порожних деревянных 3». Відомостей про величину міри кадь за періоду Русі не виявлено, проте вони є у джерелах XV ст. Так, жителі сіл Медковичі й Комаровичі сплачували подать на Онуфріївський монастир – 2 каді меду по 6 пудів. У 1483 р. с. Селютини віддавали цій самій обителі 2 каді меду по 5 пудів . Отже, міра колода, в якій вміщувалося 2 каді, становила 10-12 пудів, відро меду – 1, 25-1, 5 пудів, а камінь – 0, 625-0, 750 пуда.

Колода була також і одиницею оподаткування. У 1471 р. жителі села Романова сплачували на Житомир 8 колод вівса, а селяни округи, окрім інших податей, ще й 8 колод вівса та 2 – меду. У 1492 р. пінська княгиня відписала на церкву дворище у с. Волбичах, де проживала сім’я Ф. Гордовича, котрі мали сплатити подать від сохи по 1 колоді вівса (колода по 5 півмірків). Жителі села Соломина Володимирського повіту, якими в 1499 р. заволодів І. Русинович, платили йому 4 колоди вівса .

Від колоди брали мито (поколодне), про що йшлося у вироку короля Сиґізмунда І київським міщанам від 22 березня 1511 р. За документом, його належало сплачувати на монастир Св. Миколи – від 1 колоди по 1 грошу в разі, коли жито везли до міста річкою або суходолом. Оскільки в колоді, як зазначалося в королівському акті, було 8 «осьмаков», то іноді брали мито від осьмака «по пенязю» . Таким чином, колода, як міра сипких тіл, поділялася на 8 осьмаків.

У колодах вимірювали кількість посіяного збіжжя й зібраного врожаю. Так, із галицьких королівських і панських володінь збирали по 10 тис. колод вівса, а з перемишльських панських маєтностей – 1 тис. 810 колод. На Волині кількість збіжжя також вимірювали у колодах. Наприкінці XV ст., за королівським указом, із комор луцького ключника ловчому Гиревцеві було видано 5 колод жита. У волостях Ратенській і Ветельській посіяно: жита – 9, пшениці – 4 колоди . Отже, у XV – першій половині XVI ст. на українських теренах колода використовувалася як міра збіжжя й меду. А оскільки вони переважно не виходили за межі внутрішнього ринку,