Загальна характеристика майнових відносин, що регулюються цивільним правом

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності і здійснюється через систему органів юридичної особи або через своїх учасників. Юридична особа може мати як одноособовий орган (директор, президент), так і колегіальний (спостережна рада, правління, загальні збори).

Як зазначено в ч. 2 ст. 2 ЦК, учасниками цивільних відносин можуть бути суб'єкти як приватного, так і публічного права. До суб'єктів публічного права, зокрема, належать держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші соціальне-публічні утворення. [18, с. 205]

Оскільки держава та інші соціально-публічні утворення є складними організаціями, що виконують різні функції (у галузі як публічного, так і приватного права), а держава до того ж є носієм політичної влади і суверенітету, то в цивільному праві України вони традиційно не визнаються юридичними особами, а кваліфікуються як особливий вид суб'єктів цивільного права. Як і всі суб'єкти цивільного права, держава та інші соціально-публічні утворення мають цивільну правосуб'єктність, що охоплює їх цивільну правоздатність та цивільну дієздатність.

Водночас правосуб'єктність суб'єктів публічного права нерідко має прояви, не властиві правоздатності фізичних і юридичних осіб. Особливості цивільної правоздатності держави пов'язані з тим, що вона є також головним суб'єктом публічного права, носієм публічної влади. Вона сама регулює різні, у тому числі й цивільні, відносини, встановлюючи загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів та порядок розгляду спорів за їх участю. При цьому вона сама визначає і власну цивільну правосуб'єктність, її зміст і межі. Водночас, беручи участь у цивільних відносинах, держава має дотримуватися нею ж установлених правил. Вона не має права використовувати свої владні повноваження для довільної зміни цивільно-правових норм у своїх інтересах або нав'язувати свою волю контрагентам у конкретних цивільних відносинах.

Як суб'єкти цивільного права держава та інші соціально-публічні утворення мають такий самий правовий статус, що й інші учасники цивільних правовідносин, і так само відповідають за порушення або невиконання своїх зобов'язань, як і інші суб'єкти цивільного права. Тобто вони діють у цивільних відносинах на рівних правах із іншими учасниками цих відносин (ст. ст. 167-169 ЦК). Основні засади участі держави та українського народу у правовідносинах визначені у Конституції України – Основному Законі держави. [20, с. 43]

Держава може мати особисті немайнові права, але лише ті, що не суперечать її сутності як соціально-публічного утворення, суб'єкта публічного права.

Держава є суб'єктом майнових відносин. Зокрема вона може бути власником майна, яке знаходиться у державній власності.

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України (ст. 32 Закону «Про власність»). Статтею 13 Конституції України [26] закріплене визнання існування специфічного суб'єкта відносин власності – українського народу, який має виключне право власності на окремі види майна, що забезпечують існування держави та народу як такого, національну безпеку і територіальну недоторканність держави.

Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин.

Держава може бути учасником зобов'язальних відносин. Особливе місце в зобов'язальних відносинах відводиться державі як суб'єкту цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність може настати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання. Поряд із внутрішніми цивільними відносинами держава може брати участь і в зовнішньому обігу. Це має місце в тих випадках, коли зовнішньоторговельні відносини встановлюються через торговельні представництва України за кордоном і через інші спеціально уповноважені органи.

Держава може створювати також юридичні особи приватного права, виступаючи як самостійний засновник або як засновник нарівні з іншими суб'єктами цивільного права. Водночас держава не може створювати такі юридичні особи, які можуть створюватися лише фізичними особами або недержавними юридичними особами (наприклад, громадські організації, політичні партії тощо).

Автономна Республіка Крим згідно з ст. 134 Конституції України[26] та ст. 1 Конституції Автономної Республіки Крим[27] є невід'ємною складовою України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Автономна Республіка Крим, як і держава Україна, може набувати всього обсягу прав та обов'язків учасника цивільних відносин, що не суперечать її сутності як соціально-публічного утворення, наділеного владними та розпорядчими функціями.

Відмінність Автономної Республіки Крим від держави України як учасника цивільно-правових відносин полягає у неможливості самостійного встановлення власної цивільної правосуб'єктності (Конституція Автономної Республіки Крим затверджена законом, який прийнято Верховною Радою України). Автономна Республіка Крим не може виступати суб'єктом конфіскації, реквізиції майна, набувачем скарбу тощо.

Територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»[28]).

Територіальна громада, як й інші соціально-публічні утворення, має цивільну правосуб'єктність. Моментом її виникнення є визнання у встановленому законом порядку існування адміністративно-територіальної одиниці. [29, с. 227]

Матеріальним підґрунтям правосуб'єктності органів місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і