Загальні засади забезпечення наступності у системі безперервної освіти

 

 

1. Поняття наступності у філософії, психології, загальній та дошкільній педагогіці.

2. Взаємозв’язок понять наступності, спадкоємності та перспективності у системі безперервної освіти.

3. Проблема наступності суміжних ланок освіти у сучасних наукових дослідженнях.

4. Напрями та педагогічні умови забезпечення наступності дошкільної та початкової шкільної освіти.

 

 

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні (нова редакція) // Дошкільне виховання. – 2012. – № 7. – С. 4-19.
2. Богуш А. Реформування підготовки педагогічних кадрів в аспекті реалізації принципів наступності та перспективності // Збірник наукових праць БДПУ. – Бердянськ, 2002. – С. 6-12.
3. Виноградова Н. Ф. Современные подходы к реализации преемственности между дошкольным и начальным звеньями системы образования // Начальная школа. – 2000. – № 1. – С. 7-12.
4. Закон України «Про освіту». – К., 1991. – 35 с.
5. Закон України «Про дошкільну освіту» К., 2001. – 25 с.
6. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Науковий редактор О. Л. Кононко. – К., 2003. – 243 с.
7. Маханева М. Проблема преемственности между детским садом и школой // Дошкольное воспитание. – 1998. – №9. – С. 6-11.
8. Наступність дошкільного навчального закладу і початкової школи у вихованні дітей / За ред.. Н. В. Лисенко. – К., 2012.
9. Парамонова Л., Алиева Т. Арушанова А. Дошкольное учреждение и начальная школа: проблема преемственности // Дошкольное воспитание. – 1998. – №4. – С. 97-104.
10. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка / Т. І. Поніманська. – К., 2013.
11. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка. Практикум / Т. І. Поніманська, І. М. Дичківська. – К., 2007.
12. Савченко О. Я. Наступність і перспектива в роботі перших двох ланок освіти // Дошкільне виховання. – 2000. – № 11. – С. 4-5.

 

Освіта – основа духовного розвитку суспільства i окремої людини. Від її якості залежать інтелектуальний, культурний, моральний рівень народу i ставлення до нього у світі. Усвідомивши необхідність інтеграції у світову спільноту, необхідно орієнтувати освіту на загальнолюдські цінності та пріоритети, а саме – на гуманізацію i демократизацію навчально-виховного процесу. Закон України «Про освіту» в цьому зв’язку визначає головними факторами гуманізм i демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над політичними інтересами, органічний зв’язок з національною історією, культурою i традиціями, гнучкість та прогностичність системи освіти.

Одним із важливих принципів функціонування системи освіти в нашій країні є принцип забезпечення наступності між її суміжними ланками.

Аналіз філософської і психолого-педагогічної літератури показує, що в останні роки проблема наступності в освіті активно розробляється, що, безперечно, свідчить про актуальність цього питання. Вчені, зокрема Т. Зотова, відзначають багатоаспектність розгляду наступності при недостатньому дослідженні її дидактичних умов. У роботах різних дослідників розглядаються різноманітні сторони цієї проблеми: теоретичні основи – в роботах А. Батаршева, B. Безрукової, А. Бєляєвої, Ш. Ганеліна, С. Годника, Ю. Кустова, М. Махмутова й ін. ; змістовні і процесуальні аспекти – у роботах В. Башаріна, В. Безрукової, А. Бєляєвої, Г. Варковецької, А. Таррасте тощо; психолого-педагогічні аспекти – у роботах Н. Кузьміної, В. Ледньова й ін. ; наступність дошкільних освітніх установ і початкової школи досліджується співробітниками Центру «Дошкільне дитинство» ім. О. В. Запорожця: Т. Алієвою, А. Арушановою, Л. Парамоновою, Т. Тарунтаєвою тощо.

Звернемося до аналізу поняття «наступність». Зокрема, спробуємо визначити, як розглядається його сутність у філософській та загально-педагогічній літературі.

У філософській літературі наступність найчастіше трактується як прояв однієї зі сторін діалектичного закону заперечення заперечення і розуміється як «зв'язок між різними етапами або щаблями розвитку, сутність якого складається в збереженні тих або інших елементів цілого або окремих сторін його організації при зміні цілого як системи». Розгорнутий теоретичний аналіз сутності наступності на основі діалектичної концепції розвитку вперше був проведений І. Гегелем, що, розробляючи закон заперечення заперечення, дав глибоку постановку питання про об'єктивну необхідність наступності в процесі розвитку, але відмовляв у розвитку природі і заперечував тим самим наступність як атрибут розвитку матеріального світу. Матеріалістична діалектика розглядає наступність як «необхідний прояв нескінченного процесу саморозвитку матерії, як об'єктивну закономірність буття, відбивану в процесі розвитку пізнання».

В. Батурін указує, що «... наступність, діалектично синтезуючи в собі такі взаємовиключні характеристики буття, як мінливість і стійкість, змушує нас акцентувати увагу на вибірковому характері розвитку, дозволяє зрозуміти процес визначення і закріплення «генеральної лінії» розвитку, що забезпечує його відносну спрямованість». Таким чином, з погляду діалектичного матеріалізму наступність слід розуміти як «об'єктивний зв'язок між новим і старим у процесі розвитку, одну з найбільш істотних рис закону заперечення заперечення».

У філософських дослідженнях виділяється наступність на одному рівні (горизонтальна) і наступність на різних рівнях (вертикальна). Наступність на одному рівні спостерігається в процесі кількісних змін, тобто змін, що відбуваються в рамках певної незмінної якості. Наступність на різних рівнях зв'язана з якісними змінами. При кількісних змінах основний зміст наступності складає сама структура, зберігається, утримується її організація. При якісних змінах, коли структура об'єкта так чи інакше трансформується, змістом наступності є лише окремі елементи,